Вулиця Вербицького (Львів)

Вулиця Верби́цького — вулиця у Франківському районі міста Львів, у місцевості Новий Світ. Пролягає від вулиці Степана Бандери до вулиці Коперника. Прилучається вулиця Брюллова.

У Вікіпедії є статті про інші вулиці з такою назвою: Вулиця Михайла Вербицького.

Вулиця Вербицького Львів
Вигляд від вулиці Коперника Вигляд від вулиці Коперника
Місцевість	Новий Світ
Район	Франківський
Назва на честь	Михайла Вербицького
Колишні назви
Хшановської, Фоґельвайдеґассе, Даргомижського
польського періоду (польською)	Chrzanowskiej
радянського періоду (українською)	Даргомижського
радянського періоду (російською)	Даргомыжского
Загальні відомості
Протяжність	190 м
Координати початку	49°50′04.9″ пн. ш. 24°01′01.5″ сх. д.
Координати кінця	49°49′59.8″ пн. ш. 24°01′07.5″ сх. д.
поштові індекси	79013[1]
Транспорт
Рух	односторонній
Покриття	бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Будівлі	№ 3—6, 8—14, 16[1]
Архітектурні пам'ятки	№ 4, 6, 9, 11, 13, 14, 16[2]
Пам'ятники	Михайлові Вербицькому
Навчальні заклади	заклад дошкільної освіти № 34
Поштові відділення	ВПЗ № 13 (вул. Бандери, 24)[1]
Забудова	класицизм, віденська сецесія[3]
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap	r2636323
Мапа
Вулиця Вербицького у Вікісховищі

Історія

Вулиця виникла у 1880-х роках. У 1888 році отримала назву Хшановської, на честь дружини коменданта Теребовлі Софії Хшановської, героїні оборони міста у 1675 році. За часів німецької окупації, з 1943 року по липень 1944 року, вулиця мала назву Фоґельвайдеґассе, на честь німецького поета Вальтера фон дер Фоґельвайде. З 1946 року називалася вулицею Даргомижського, на честь російського композитора Олександра Даргомижського^[4].

Сучасна назва — з 1992 року, на честь українського композитора Михайла Вербицького^[5].

Забудова

В архітектурному ансамблі вулиці Михайла Вербицького переважають класицизм та віденська сецесія^[3]. Більшість будинків внесено до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення^[2].

Будинки

№ 4 — вілла споруджена у 1890 році (проєкт затверджено 27 лютого 1890 року, будівництво завершене 31 грудня 1890 року) архітектором Людвіком Бальдвін-Рамултом як власне помешкання. Будинок двоповерховий, цегляний, тинькований, побудований на перепаді рельєфу на підвалах. Зведений у стилі романтизму, але з використанням художніх прийомів північного ренесансу та німецьких народних мотивів. Має три вежеподібні прямокутні виступи фасадів з південно-східної, північно-східної та південно-західної сторін, вкриті вальмовими дахами і чотиригранними наметами з заломами схилів. Північно-західна частина будинку — одноповерхова, перекрита трисхилим дахом, південна частина — двоповерхова, перекрита напіввальмовим чотирисхилим дахом. На гребенях дахів встановлені металеві ковані навершя, на північно-східній вежі — флюгер. Вікна прямокутні, з півциркульним завершям, оформлені обрамленням. Входи в будинок розташовані з північного сходу, південного заходу та південного сходу, парадним є північно-східний вхід. На рівні першого поверху південно-західний кут будинку охоплює тераса. Цей будинок є одним з характерних зразків неоромантичної течії у львівській архітектурі пізнього історизму. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 74-м^[2].

Архітектор Людвік Балдвін-Рамулт збудував також і сусідній будинок — № 6. Будинок зведений у 1891 році у стилі французького неоренесансу і призначався для письменника Я. К. Зелінського. Будинок прямокутний за планом, двоповерховий, з мансардою та цокольним поверхом. Фасад несиметричний, з одного боку — напівкругла вежа з конічною покрівлею. Будинок є пам'яткою архітектури місцевого значення під охоронним № 893-м^[2]. В цьому будинку міститься заклад дошкільної освіти № 34^[6].

Житловий будинок № 9 зведений у 1894—1910 роках у стилі пізнього історизму, з використанням декоративних елементів епохи класицизму та бароко. Автором проєкту був архітектор Альфред Каменобродський, замовником — Я. Г. Мюллер. Будинок триповерховий, з підвалом, Г-подібний в плані, тинькований. Фасадна стіна на рівні першого поверху рустована, вікна прямокутні, на першому поверсі оздоблені замковими каменями, на другому — обрамленням «з вушками» та лучковими сандриками з рельєфними жіночими голівками. На другому поверсі — два симетрично розташовані кам'яні балкони з балюстрадою та кронштейнами. У 1911 році до будинку з тильного, північно-східного боку прибудували двоповерховий флігель. Незабаром будинок перейшов у власність Українського педагогічного товариства та був перепланований. У 1913 році архітектор Володимир Підгородецький здійснив реконструкцію та надбудову флігеля. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 75-м^[2].

Будинок № 11 зведений у 1908 році для власниці Ю. Каменобродської у типовому для тих часів стилі модерн з елементами класицизму. Будинок триповерховий, цегляний, тинькований, П-подібний. Семивіконний фасад має центральний ризаліт на три вікна, увінчаний трикутним фронтоном, в тимпані фронтону — овальне слухове вікно. Вхід розташований по центральній осі симетрії, над входом — прямокутний балкон, на масивних волютоподібних консолях, огороджений металевою кованою решіткою. Вікна прямокутні, прикрашені трикутними сандриками. Симетрично з обох сторін між двома крайніми вікнами фасаду розташовані барельєфи у вигляді великих смолоскипів, оздоблених гірляндами. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 76-м^[2].

Будинок № 13 зведений як прибутковий у 1910 році, у стилі пізнього історизму. Будинок триповерховий, цегляний, тинькований, з секційним внутрішнім плануванням. Центральний фасад має сім вікон, композиційно симетричний. Перший поверх оздоблений рустом. Над центральним входом, який веде у внутрішнє подвір'я, знаходиться прямокутний балкон з кованою огорожею, на трьох консолях, оздоблених рельєфним орнаментальним декором. Вікна другого та третього поверхів розділені пілястрами, які на другому поверсі — рустовані, на третьому — декоровані ліпними вінками з дубових листків з гірляндами, над якими розташовані лев'ячі маскарони. В простінках між пілястрами — фактурний тиньк. Третій поверх декорований орнаментальним фризом із квітами соняшника, характерними для українського модерну. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 77-м^[2].

Будинок № 14 споруджений у 1898 році як прибутковий. Авторами проєкту був архітектор Альфред Каменобродський, замовниками — Іоганна та Катерина Дашків. Триповерховий цегляний, тинькований будинок у стилі пізнього історизму первісно мав Г-подібну форму, але у 1911 році за замовленням нової власниці В. Сенько архітектор Чеслав Мюллер прибудував з тильного боку житловий триповерховий флігель. Перший поверх лінійно рустований по фактурному тиньку. Вікна прямокутні, на першому поверсі та підвальні оформлені замковими каменями, на другому — прикрашені замковими каменями та бароковими сандриками, на третьому — прикрашені обрамленням з «вушками», замковими каменями у формі модульйона та прямими сандриками на консолях. На другому та третьому поверхах три центральні вікна зближені один до одного. На другому поверсі посередині фасаду розташований балкон, з рясно орнаментованою металевою загорожею. Фасад увінчаний фронтоном з датою будівництві у тимпані. Збереглися первісні литі металеві загорожі сходів та ліпнина стін. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 78-м^[2].

Триповерховий будинок № 16 споруджений в еклектичному стилі у 1900 році. Будинок внесений до Реєстру пам'яток архітектури місцевого значення під охоронним № 1241-м^[2].

Пам'ятники, пам'ятні таблиці

27 грудня 2015 року на розі вулиць Степана Бандери, Генерала Чупринки та Михайла Вербицького, відбулося урочисте відкриття пам'ятника видатному українському композитору, авторові музики до державного гімну України — Михайлу Вербицькому. Авторами пам'ятника є львівські скульптори Володимир і Андрій Сухорські. Монумент має висоту 2,9 метра. Композиція складається з бронзової скульптури — постаті о. Михайла Вербицького та гранітної стели, на якій вирізьблені ноти мелодії Українського гімну. Замовником на проектування, виготовлення та встановлення пам’ятника було Львівське регіональне суспільно-культурне товариство «Надсяння». Виготовлення та встановлення пам’ятника відбулося за доброчинні пожертви^[7][8][9].

Галерея

• 
  Будинок № 4
• 
  Будинок № 5
• 
  Будинок № 6
• 
  Будинок № 9
• 
  Будинок № 11
• 
  Будинок № 13
• 
  Будинок № 14
• 
  Будинок № 16

Примітки

1. Міське відділення поштового зв'язку. Львів—13. ukrposhta.ua. Укрпошта. Процитовано 10 червня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
2. Список будинків — пам'яток архітектури м. Львова. pomichnyk.org. Процитовано 13 червня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
3. 1243 вулиці Львова, 2009, с. 304.
4. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова, 2001, с. 11.
5. Імена видатних людей у вулицях Львова, 2001, с. 23.
6. Заклад дошкільної освіти № 34, Львів. dytsadok.info. Процитовано 13 червня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
7. Ольга Перехрест (27 грудня 2015). У Львові урочисто відкрили пам'ятник Михайлу Вербицькому. zaxid.net. Zaxid.net. Процитовано 13 червня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
8. Ярема Чуйко (27 грудня 2015). Пам'ятник Михайлу Вербицькому відкрили у Львові. unn.com.ua. Українські національні новини. Процитовано 13 червня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
9. Відкрили пам'ятник Михайлу Вербицькому. golos.com.ua. Голос України. 29 грудня 2015. Процитовано 13 червня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)

Джерела

• С. Барер, Л. Ошуркевич. Вербицького вулиця // Звід пам'яток історії та культури України. Львів. — Т. 1. — С. 363—369.
• Громов С. Імена видатних людей у вулицях Львова. — Львів : НВФ «Українські технології», 2001. — С. 23—24. — ISBN 978-617-629-077-3.
• Ілько Лемко, Володимир Михалик, Георгій Бегляров. Вербицького вул. // 1243 вулиці Львова (1939—2009). — Львів : Апріорі, 2009. — С. 304. — ISBN 978-966-2154-24-5.
• Мельник Б. В. Покажчик сучасних назв вулиць і площ Львова // Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. XIII—XX століття. — Львів : Світ, 2001. — С. 11, 79, 95, 101, 123. — ISBN 966-603-115-9.
• Мельник І. В. Вулиці Львова. — Харків : Фоліо, 2017. — С. 195, 511, 512. — ISBN 978-966-03-7863-6.

Посилання

• Марія Захарчишин. Проєкт «Інтерактивний Львів»: вул. Вербицького, 4 — житловий будинок (колишня вілла). lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 13 червня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
• Ігор Жук. Проєкт «Інтерактивний Львів»: вул. Вербицького, 6 — будинок банку (колишній житловий). lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Процитовано 13 червня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
• Програма «Вуличка». Вулиця Вербицького. youtube.com. YouTube. 25 квітня 2011. Процитовано 13 червня 2021.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)