Перші позначки вулиці на мапах Львова належать до XVIII століття. Від 1863 року вулиця мала назву Гатенґассе, у 1871 році отримала назву Садівницька. На той час вулиця пролягала до сучасної вулиці Мельника, утворюючи прямий кут, і лише після 1896 року вулицю було продовжено до Кульпарківської. У 1927 році вулиця отримала назву Задвужанська (Задвірнянська), на честь станції Задвір'я, поблизу якої у серпні 1920 року сталася битва між загоном польських добровольців та Першої кінної арміїБудьонного.
Під час німецької окупації вулиця мала назву Людендорфштрассе, на честь німецького генерала Еріха Людендорфа. По війні, 1944 року повернена довоєнна назва— вулиця Задвужанська, від 1946 року вулиця Сталінградська на честь міста Сталінград, але 1961 року через перейменування міста Сталінграда у Волгоград було також перейменовано й вулицю Сталінградську у Львові на вулицю Волгоградську. На початку 1983 року, напередодні святкувань 40-ліття від дня завершення Сталінградської битви, вулицю Волгоградську перейменовано на вулицю Сталінградської битви.
У 1992 році вулиця отримала сучасну назву на честь українського історика та етнографа Володимира Антоновича.
У забудові вулиці присутні стилі: класицизм, модерн, конструктивізм, вілли, «сталінки», радянський конструктивізм 1960—1970-х. Забудова нижньої частини вулиці сформувалася до 1914 року і складається з чиншових кам'яниць. Далі по вулиці знаходяться особняки та кам'яниці у стилі модерну та конструктивізму. Від вулиці Максима Залізняка й до кінця з парного боку вулиці знаходиться промислова забудова колишнього заводу «Кінескоп». Найстаріший будинок, що зберігся донині— власна вілла львівського скульптора Леонарда Марконі, споруджена за його власним проектом у 1878 році, на розі сучасних вулиць Русових і Антоновича та має адресу— вулиця Русових, 11.
№10.— будинок, в якому у 1927–1934 роках діяв кооператив «Робітничий театр»[4] був створений на основі гуртка робітничого товариства «Воля». До його складу увійшли Йосип Завадка, Михайло Вовк, Д.Вербовий, С.Скиба, Йосип Макарук, В.Граничка, М.Стецівка, М.Подільський, Антоніна Матулівна та інші[5].
№14.— за Польщі фабрика металевих виробів «Гном» і фабрика іграшок «Металліт».
№16.— за радянських часів дитячий будинок №5, пізніше— Педагогічний коледж Львівського Національного університету.
№29.— за польських часів працював магазин штучних квітів Баліцької.
№31.— за Польщі виробництво геодезичних інструментів Яна Буяка[7]. До середини 2018 року тут містилася фірма з виробництва металовиробів «IZOK». Споруду збудовано 1925 року за проектом Вітольда Равського та перебудовано у 1935 за проєктом Вавжинця Дайчака[6][8]. Нині ці споруди знесено. Натомість 28 вересня 2018 року виконавчий комітет ЛМР затвердив містобудівні умови та обмеження на будівництво ТзДВ «Дальта» багатоквартирних житлових будинків з вбудованими приміщеннями громадського призначення, підземним паркінгом зі знесенням існуючих нежитлових приміщень і будівель та реконструкцію ТП-657 за цією ж адресою[9].
№37.— за Польщі виробництво килимових доріжок Маяковської.
№39.— за Польщі був заклад виробників шкіри Nowość, нині тут школа.
№47.— будинок споруджений у 1922—1929 роках за проєктом архітектора Максиміліана Станіслава Мацялка. Тривалий час фасад будівлі прикрашало барельєфне зображення паротяга, через те, що у міжвоєнний період в будинку містилася профспілка машиністів залізниці, за радянських— Будинок піонерів Львівської залізниці та школа художнього виховання дітей, нині— Центр дитячої творчості «Веселка»[10].
№58.— за Польщі був магазин гумових виробів «Гума».
№59.— у п'ятиповерховому житловому будинку за СРСР був комісійний магазин №2, нині тут Західноукраїнський автомобільний дім «Мерседес-бенц».
№66.— за Польщі тут містився завод гірчиці[7]. У 1940—1950-х роках тут містилася артіль імені «27 Липня» Львівського Облхімхарчпромсоюзу[11] Пізніше— спортивний клуб по стрільбі з лука.
№68.— за Польщі тут містилася жіноча гімназія імені Жолкевського, що за радянських часів став житловим. Решту будівель гімназії з боку вулиці Героїв УПА розібрали у повоєнні роки.
№70.— за Польщі жіноча ткацько-галантерейна професійна школа[12] й пекарня Шірмера, за часів СРСР— 6-та залізнична середня школа,[13] нині— Дитячо-юнацька технічна школа й юридичний факультет Львівського інституту бізнесу і права.
№74.— власна вілла архітектора Владислава Гадомського, споруджена за його власним проектом у 1907 році в стилі неорококо.
№77.— двоповерховий житловий будинок, збудований в середині 1950-х років.
№80.— за Польщі будинок належав родині Кухар. Від радянських часів, у 1944—1955 роках тут працювали дитячі протитуберкульозні ясла №11[14]. 1 червня 1955 року на базі ясел відкрився дитячий туберкульозний санаторій, що функціонує тут й досі, як КЗ ЛОР «Дитячий туберкульозний санаторій»[15].
№83.— у житловому будинку за радянських часів було дзеркальне ательє «Алмаз», також від повоєнних часів тут працює перукарня.
№90.— будівля радянського періоду, у якій містився УДНДІ приймальних електронно-променевих трубок «Еротрон» (нині— ДП «Львівське конструкторське бюро „Еротрон“»).
№100.— за цією адресою розташована Свято-Троїцька церква УПЦ МП[16], що діє тут від 2004 року одному з цехів колишнього заводу «Кінескоп»[17].
№102.— приватна клініка «Медікавер» (ПП «Медичний центр „Інтерсоно“»), що відкрилася за цією адресою у 2014 році. Клініка надає широкий спектр медичних послуг, від сімейної медицини до хірургічних втручань. Центр має власну ендоскопічну операційну та клініко-діагностичну лабораторії. За цією ж адресою міститься «Жіноча аптека».
№102-В.— громадська організація «Львівська шахова академія».
№115.— двоповерховий житловий будинок. 8 лютого 2019 року виконком ЛМР затвердив містобудівні умови та обмеження на реконструкцію ТзОВ «Вояві-резорт» цієї будівлі з розширенням за рахунок надбудови[18].
№115-а.— триповерховий житловий будинок, збудований за адаптованим типовим проектом №3 серії 228 у 1950-х роках[19]. За радянських часів тут був салон з обслуговування інвалідів війни й магазин госптоварів «Головпостачторгу», потім магазин «Юний технік» та крамниця «Продукти» й ремонт взуття, згодом магазин-салон меблів «Командор» та магазин взуття «Взуттєвик». Від 2018 року в цьому приміщенні міститься магазин автозапчастин «AMT» та взуттєвий магазин «Тібет».
Триповерхові житлові будинки №115-б та 115-в, також збудовані у 1950-х роках.
№116.— цю адресу має наукове проєктно-виробниче підприємство «Техприлад», яке засноване 1995 року. Підприємство спеціалізується на розробках з доведенням до серійного виробництва та серійне виробництво засобів вимірювальної техніки, вузлів обліку енергоносіїв, систем автоматизації та управління технологічних процесів, а також необхідного програмного забезпечення до них та серверних програм верхнього рівня.
№117.— за Польщі тут містилося інженерно-будівниче бюро Стефана Кондратовського[20]. У 1940—1950-х роках тут містився санаторій вагітних та годуючих матерів[14], згодом тут створено Державний будинок дитини №2 міста Львова (нині— будинок дитини №2 для дітей з ураженням центральної нервової системи і порушенням психіки).
№128.— за цією адресою від 1998 року міститься Західно-Український центр «Медсервіс», що спеціалізується на розробці, досліджені, виробництві, сервісному обслуговуванні, монтажі, продажах сучасної медичної техніки[21].
№140.— за радянських часів було професійно-технічне училище заводу «Кінескоп», нині перший поверх займає кафе-бар «Торнадо», а приміщення на другому і третьому поверхах орендують різні організації, фірми. 2018 року проведено реконструкцію цієї будівлі з розширенням за рахунок надбудови четвертого та мансардного поверхів.
Будинок Леонарда Марконі на розі вулиць Русових та Антоновича
Будинок №10
Будинок №20
Будинок №24
Будинок №37
Будинок №47
Будинок №54
Будинок №58
Будинок №83
Антоновича, 130. Чеське консульство
В минулому корпуси заводу «Кінескоп»
Вулиця Антоновича має важливе транспортне значення для Львова, при цьому вона тісно пов'язана з паралельною вулицею Героїв УПА, оскільки вулицею Антоновича транспорт рухається у напрямку центру міста, а по вулиці Героїв УПА— у зворотньому напрямку.
Тролейбус
У другій половині 1960-х років, на той час, вулицею Волгоградською було прокладено тролейбусну лінію, якою у напрямку до центру міста курсував тролейбусний маршрут №9[22]. У 1971 році вулицею паралельно почав курсувати тролейбусний маршрут №10[23], від 1977 року— додано тролейбусні маршрути №14 та №15[24], а від 1980 року— ще й тролейбусний маршрут №2[25]. 1984 року маршрути №14 та №15 були скасовані[26], але 1988 року рух тролейбусів маршрутом №14 відновлено[27]. На початку 1990-х років маршрут №14 був скасований[28], а від 1999 року— знов відновлений[29] і остаточно скасований 2003 року[30]. Протягом 2003—2014 років вулицею Антоновича курсували три тролейбусних маршрути— №2, 9, 10, до яких 2014 року додався тролейбусний маршрут №20. 2017 року тролейбусний маршрут №20 скасовано, а маршрути №2, 9, 10 продовжували курсувати вулицею. 9 липня 2018 року призупинив свою роботу тролейбусний маршрут №10[31]. Від 1 липня 2019 року змінилася нумерація тролейбусних маршрутів у Львові. Згідно цих змін, колишній тролейбусний маршрут №2 став №22, №9— №29 та №10— №30[32]. Станом на березень 2021 року вулицею курсують тролейбусні маршрути №22, 29, 30[2].
Автобус
Вулиця Антоновича активно використовується для руху інших видів громадського транспорту— міського автобуса №2А, маршрутного таксі №33 та приміських автобусів №133, 138, 171[2].
На розі з Кульпарківською та Окружною вулицями у 1983 році був встановлений пам'ятний знак, на честь 40-ліття перемоги у Сталінградській битві. У 1992 році знак був демонтований.
Знайти адресу. ukrposhta.ua. Укрпошта. Процитовано 6 січня 2023.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст/ М.Бевз, Ю.Бірюльов, Ю.Богданова, В.Дідик, У.Іваночко, Т.Клименюк та інші.— Львів: Центр Європи, 2008.— 720с.— ISBN 978-966-7022-77-8.
Вулиця Антоновича у Вікісховищі.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
