Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Націона́льна спі́лка краєзна́вців Украї́ни (НСКУ) — добровільна творча організація зі статусом національної всеукраїнської творчої спілки як суб'єкта творчої діяльності, що об'єднує краєзнавців — професійних дослідників і літописців рідного краю.
Дата заснування | 1925 |
---|---|
Тип | творча спілка |
Голова | Реєнт Олександр Петрович |
Адреса | м. Київ, вул. Михайла Грушевського, 4, к. 212. |
Офіційний сайт | nsku.org.ua |
Основною метою діяльності Спілки є розвиток національного краєзнавчого руху, залучення до пізнання рідного краю широких верств населення, використання досвіду, здобутого в цій галузі в Україні та за кордоном, створення й оприлюднення документально-публіцистичних і науково-популярних творів із історії та культури краю.
Спілка виховує в громадян почуття національної самосвідомості, глибокої поваги до історії, культури, мови, традицій українського народу, а також інших народів, пов'язаних із ним своєю долею, шанобливого ставлення до рідної природи.[1]
Ідея створення інституції, яка б займалася проблемами регіональної історії, виникла у 20-40-х рр. XIX ст.
1843 року в Києві було створено Тимчасову комісію для розгляду давніх актів, котру зазвичай називали Археографічною. У її роботі нарівні з видатними науковцями М. Костомаровим, О. Лазаревським, О. Левицьким, М. Максимовичем, В. Іконниковим брав активну участь і Тарас Шевченко.
Важливою для становлення українського краєзнавства була плідна діяльність «Товариства Нестора-Літописця» при Київському університеті Святого Володимира, Одеського наукового товариства історії та старожитностей, Наукового товариства імені Т. Шевченка у Львові, Наукового історико-філологічного товариства при Харківському університеті, Подільського церковного історико-археологічного товариства, Товариства дослідників Волині у Житомирі та багатьох інших регіональних об′єднань поціновувачів рідного краю. Розвитку краєзнавства сприяло й проведення Археологічних п'ятнадцяти з'їздів, шість з яких відбулися в Україні.
У роки національно-визвольних змагань українського народу, в умовах Першої світової та громадянської воєн виникали і активно функціонували численні краєзнавчі організації, спираючись на підтримку Центральної Ради, гетьманського уряду, Директорії.
1917 року в Києві розпочав діяльність Центральний комітет охорони пам'яток старовини і мистецтва під головуванням Михайла Грушевського. Того ж року з ініціативи художника Сергія Васильківського у Харкові засновано товариство «Музей Слобожанщини». За доби Української революції започатковано чимало важливих справ, зокрема упорядкування могили Тараса Шевченка у Каневі, створення Національної галереї, Всеукраїнського «Шевченківського» або «Пам'яткового» музею. У надзвичайно складних умовах українська інтелігенція зуміла не лише зберегти, а й реально примножити краєзнавчі традиції, зробити їх вагомим чинником утвердження національної ідеї.
Провідну роль у розвитку й організації краєзнавчої роботи взяла на себе Всеукраїнська Академія наук. В першому її Статуті, затвердженому гетьманом П. Скоропадським 1918 року, йшлося, що Академія у Києві «ставить собі на меті, окрім загальних наукових завдань, виучувати сучасне і минуле Вкраїни, української землі та народу».
На початку 20-х рр. плідно працювала низка академічних комісій краєзнавчого профілю: археологічна, фольклорно-етнографічна, для складання історико-географічного словника, археологічної карти України, з дослідження Софійського собору та ін. Упродовж 1922-23 рр. при ВУАН було створено Київську, Харківську та Одеську комісії краєзнавства. Одночасно формувалися громадські окружні краєзнавчі товариства: 1920 року — Ізюмське й Роменське, 1922 — Волинське й Житомирське, 1923 — Коростенське, Лубенське, Одеське, 1924 — Чернігівське, 1925 — Дніпропетровське, Луганське та Мелітопольське. Діяли і сільські товариства, приміром, як у Вільшанці на Харківщині, що налічувало 60 членів, згрупованих у етнографічній, геологічній, соціально-економічній, культурно-просвітницькій секціях. Дедалі гостро поставало питання про організаційне об′єднання науково-творчого потенціалу дослідників і літописців рідного краю усіх регіонів України, адже нагальну потребу в єдиному координаційному органі відчували не тільки дослідники з наукових інституцій, а й подвижники місцевих краєзнавчих формувань.
У листопаді 1923 року професор Харківського інституту народної освіти Дмитро Зеленін висунув ідею проведення Всеукраїнського зібрання краєзнавців. Її підтримали й інші місцеві осередки. На основі пропозицій, що надходили від учасників регіональних з′їздів, нарад, конференцій, краєзнавчих організацій, від знаних вчених і громадських діячів, Укрголовнаука Народного комісаріату освіти УСРР розробила «Положення про всеукраїнську нараду по краєзнавству» й утворила Організаційне бюро для її скликання.
26 травня 1925 року в приміщенні Харківського ветеринарного інституту зібралося 75 представників 22 регіональних краєзнавчих осередків, студентства, господарських, планових, громадських організацій та установ. Серед окреслених ними завдань були також «природничі досліди, вивчення продуктивних сил країни, опора на сільську інтелігенцію, техперсонал у містах, студентів, поширення краєзнавства на широкі кола населення».
31 травня 1925 року було утворено Український комітет краєзнавства (далі УКК), як постійний діяльний орган.
На початку 1930-х в Україні було понад 30 тис. активних краєзнавців. УКК на своєму засіданні 8 січня 1927 року розглянув питання про випуск журналу «Краєзнавство».
На превеликий жаль, в умовах активного формування тоталітарної системи численні краєзнавчі осередки було розгромлено, випуск журналу й інших краєзнавчих видань припинено, зруйновано безліч унікальних пам'яток історії та культури, знищено музейні експозиції, а найактивніші діячі краєзнавства стали жертвами політичного терору. На ділі було репресовано весь український краєзнавчий рух.
У повоєнні роки почали знову створюватися місцеві краєзнавчі осередки. Багато важило для відродження українського краєзнавчого руху, його наукових, громадських та шкільних форм, залучення понад 100 тис. літописців-дослідників рідного краю до роботи над випуском «Історії міст і сіл Української РСР» у 26 томах. Загальний обсяг цієї титанічної праці, яка започаткувала новий напрям у вітчизняній історіографії та досі не має аналогів у світі, становив 2360 авторських аркушів, у томах вміщено 1340 статей з історіями обласних і районних центрів та інших значних населених пунктів, 8619 статей про всі селища міського типу та центри сільрад, вміщено 9 тисяч ілюстрацій.
Іншим важливим напрямом відродження краєзнавства в усіх областях став громадський рух за увічнення пам'яті найбільш звитяжних подій, пов'язаних з історією українського козацтва, створення Національного заповідника «Хортиця», Музею народної архітектури та побуту України у селі Пирогів поблизу Києва, Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» у Київській області та ін.
У розвитку краєзнавства, його наукових основ багато важило створення 1979 року у структурі академічного Інституту історії України відділу історичного краєзнавства, на який серед інших завдань покладалася підготовка «Зводу пам'яток історії та культури».
На хвилі демократичних перетворень, національного піднесення суспільства 27 березня 1990 року в Києві відбувся Перший Всеукраїнський краєзнавчий з'їзд, який мав статус установчого для Всеукраїнської спілки краєзнавців (далі ВСК) — повноправної спадкоємиці традицій, впроваджених свого часу Українським комітетом краєзнавства.
З'їзд затвердив Статут, обрав керівні органи Спілки: Правління та Ревізійну комісію, а також президію правління Спілки. Головою правління Всеукраїнської Спілки краєзнавців було обрано Петра Тронька, заступниками голови: Галину Косян, Анатолія Непокупного, Лерія Макаренка, відповідальним секретарем — Юрія Данилюка, головою Ревізійної комісії — Євгена Скляренка. Учасники з'їзду прийняли звернення «До всіх, хто закоханий в рідний край, хто шанує його минуле і вірить в його майбутнє».
Перший Статут Спілки було затверджено Постановою Ради Міністрів 24 серпня 1990 р. А 7 квітня 1993 р. Спілка отримала свідоцтво Міністерства юстиції України № 440 «Про реєстрацію нової редакції», де визначено основні завдання і напрями діяльності благодійної за своїм характером, творчої громадської організації[2].
Відповідно до Статуту, основним завданням діяльності ВСК було виховання у громадян почуття національної самосвідомості, глибокої поваги до історії, культури, мови, традицій українського народу, а також інших народів, пов'язаних з ним своєю долею, шанобливе ставлення до скарбів рідної природи та культури.
Спілка здійснила цілу низку масштабних заходів, передусім проведено три з′їзди, 12 Всеукраїнських та понад 400 регіональних наукових краєзнавчих конференцій.
За безпосередньої участі активістів Спілки реалізовувався Указ Президента України «Про заходи щодо підтримки краєзнавчого руху в Україні» від 23.01.2001 року № 35/2001, а також була розроблена та виконувалася Державна програма розвитку краєзнавства на період до 2010 року, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 10.06.2002 р. № 789, започатковано власні довгострокові краєзнавчі програми.
Члени спілки беруть активну участь у краєзнавчих, етнографічних та фольклорних експедиціях, підтримують дієві зв'язки з усіма бібліотечними установами держави, надають методичну допомогу колекціонерам-аматорам та досвідченим збирачам української старовини.
ВСК 1993 року поновила випуск репресованого журналу «Краєзнавство». На пошанування пам'яті своїх славетних попередників — жертв тоталітарного режиму — почали видаватися документальні збірники «Репресоване краєзнавство». Власні друковані видання мають тепер 17 місцевих осередків Спілки. В усіх областях видаються краєзнавчі монографії, путівники, буклети, довідники.
Впродовж останніх 15 років краєзнавці України брали найактивнішу участь у підготовці масштабного загальнонаціонального видання — науково-документальної серії книг «Реабілітовані історією» — про трагічні роки більшовицького терору. У межах Державної програми «Реабілітовані історією» (Постанова Кабінету Міністрів України від 11.09.1992 р. № 530) видано 44 книги обсягом 50-60 друкованих аркушів кожна у 23 областях. У цих томах вміщено сотні тисяч прізвищ громадян України, що стали жертвами політичних репресій радянського тоталітарного режиму, вперше опубліковано унікальні архівні документи, нариси, статті. Зусиллями краєзнавців і вчених-істориків робота над загальнодержавним виданням наближається до завершення. Загалом же, за попередніми розрахунками, зазначене видання налічуватиме понад 100 книг.
Члени Спілки виконують і пам'яткоохоронну роботу, розробляють туристично-екскурсійні маршрути, беруть участь у створенні нових та поповненні експозицій сучасних музейних закладів, розвивають шкільне краєзнавство, готують відповідні підручники, допомагають розвивати вітчизняний туризм в усіх його формах. Впродовж останніх років діяльності Всеукраїнської спілки краєзнавців її члени видали понад 600 науково-дослідницьких, публіцистичних та краєзнавчих книжок з історії та культури рідного краю.
16 жовтня 2008 року Кабінет Міністрів України видав постанову, в якій зазначено: «Враховуючи видатні заслуги у забезпеченні розвитку української національної культури, надати статус національної Всеукраїнській спілці краєзнавців і надалі іменувати її — Національна спілка краєзнавців України»[3].
Серед пріоритетних завдань Спілки — активне сприяння й допомога Президентові, уряду України, органам державної влади всіх рівнів, науковим установам, закладам культури та освіти, громадським організаціям у питаннях відродження й захисту історичної, духовної та культурної спадщини українського народу, формуванні патріотичних настроїв у суспільстві.
Станом на червень 2010 року членами спілки були 2 000 фахівців, з яких п'ять академіків, шість членів-кореспондентів НАН України, 79 докторів, 152 кандидати наук, сім Героїв України. Ця «верхівка» тримається на фундаменті краєзнавців сіл і міст, а це понад 30 000 фахівців[4].
Нині виспіла потреба перевидати «Історію міст і сіл Української РСР» у новій редакції (зі змінами та доповненнями). Підготовку видання до друку покладено на Національну спілку краєзнавців України.
Спілка щорічно визначає лауреатів краєзнавчих премій:
Найвищою персональною відзнакою Національної спілки краєзнавців України є звання «Почесний краєзнавець України».
28 травня Спілка щорічно відзначає на загальнодержавному рівні Всеукраїнський день краєзнавства.
Понад 20 років головою НСКУ був Тронько Петро Тимофійович (1915—2011) — Герой України, академік НАН України.
Із 2012 року Спілку очолює член-кореспондент НАН України, доктор історичних наук, професор Реєнт Олександр Петрович.
Голова Національної спілки краєзнавців України:
Перший заступник голови НСКУ:
Заступники голови НСКУ:
Відповідальний секретар НСКУ:
Президія:
Правління:
Ревізійна комісія:
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.