Волконський Михаїл Микитович

	Михаїл Волконський
	Московський головнокомандувач
	Московський головнокомандувач
1771 — 1780
Попередник:	Григорій Орлов
Наступник:	Василь Долгоруков
	Посол Росії в Речі Посполитій
	Посол Росії в Речі Посполитій
1769 — 1771
Наступник:	Каспар фон Зальдерн
Народження:	9 (20) жовтня 1713 ; Москва, Росія
Смерть:	8 (19) грудня 1788 (75 років)
Поховання:	Borovsk Monastery of St. Paphnutiusd
Національність:	москвин
Релігія:	православний
Рід:	Волконські
Батько:	Волконський Микита Федоровичd
Мати:	Волконська Аграфена Петрівнаd
Шлюб:	Макарова Єлизавета Олексіївнаd
Діти:	Прозоровська Ганна Михайлівнаd
Нагороди:
	Медіафайли у Вікісховищі

Михаї́л Мики́тович Волко́нський (рос. Михаил Никитич Волконский; 9 (20) жовтня 1713(17131020) — 8 (19) грудня 1788) — російський державний діяч, військовик, дипломат, князь. Представник москвинського дворянського роду Волконських. Генерал-аншеф (1762). Московський головнокомандувач (1771—1780). Народився у Москві, Росія. Син князя Микити Волконського і Аграфени Бестужевої. Виховувався в Курляндії під наглядом діда Петра Бестужева-Рюміна (з 1724). Навчався у Сухопутному шляхетському корпусі (1732—1736). Брав участь у російсько-турецькій війні (1738—1739), супроводжував Олександра Рум'янцева до Стамбулу (1740). Зустрічав гольштейнського герцога Петра (майбутнього імператора Петра ІІІ), коли той прибув до Росії (1742). Займався розвідницькою діяльністю в Речі Посполитій. У чині полковника брав участь у Семирічній війні, відзначився у битвах при Пальцигу і Кунерсдорфі (1759); командував російськими військами у Речі Посполитій (1761); підписав Ноймарське перемир'я із Пруссією (1762). Під час двірцевого перевороту підтримав Катерину ІІ, за що був нагороджений званнями сенатора і генерал-аншефа. Командував російським корпусом у Речі Посполитій (1764), допомігши зайняти польський трон Станіславу Понятовському. Працював російським міністром (послом) у Варшаві (1769—1771). Після Чумного бунту став головнокомандувачем Москви і губернії. Відповідав за оборону Москви під час повстання Пугачова (1773—1774), згодом був одним із головних слідчих на допитах козацьких ватажків. Організував свята у Москві з нагоди Кючук-Кайнарджійський миру (1775). Після виходу у відставку (17800) мешкав у родинних маєтках. Кавалер орденів Олександра Невського (1762), Андрія Первозванного (1767). Помер на Калужчині. Похований у Боровському монастирі.