Remove ads
Войцех Юзеф Марцін Скаршевський гербу Лещиць (нар. 10 листопада 1743, Янув — пом. 12 червня 1827, Варшава) — польський римсько-католицький і державний діяч, Холмський єпископ (1791–1805), Люблінський єпископ (1805–1824), Варшавський архієпископ і примас Королівства Польського (1824–1827); писар великий коронний (1786–1790), підканцлер коронний (1793–1794) Речі Посполитої; релігійний і полемічний письменник.
| Войцех Юзеф Скаршевський пол. Wojciech Józef Skarszewski | ||
 | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 1790 — 1805 | ||
| Конфесія: | католицтво | |
| Церква: | римо-католицька церква | |
| Попередник: | Мацей Ґжеґож Ґарниш | |
| ||
| 1805 — 1824 | ||
| Наступник: | Юзеф Марцелій Дзєнцєльський[pl] | |
| ||
| ||
| 1824 — 1827 | ||
| Попередник: | Щепан Головчиць[pl] | |
| Наступник: | Ян Павло Воронич | |
| Діяльність: | католицький священник, католицький диякон, державний діяч, католицький єпископ | |
| Народження: | 10 листопада 1743 Йонава, Литва | |
| Смерть: | 12 червня 1827[1] (83 роки) Варшава, Російська імперія | |
| Похований: | катедра Івана Хрестителя (Варшава) | |
| Династія: | Скаршевські гербу Лещиць | |
| Батько: | Марцін Скаршевський | |
| Мати: | Маріанна Шимборська | |
| Посада: | писар великий коронний, підканцлер коронний; секретар Постійної ради; канонік кам'янецький, вольбузький, влоцлавський; аудитор і генеральний суддя Куявсько-Поморської дієцезії, пробст вольбузький, ранцьонжецький, несулкувський, влоцлавський, гданський; схоластик у Вольбужі, архідиякон поморський; коад'ютор пробста в Ґоломбі й абата цистерціанців у Сулеюві; офіціал поморський і гданський. | |
|
Нагороди: | ||
  | ||
Remove ads
Народився Войцех Юзеф Марцін 23 квітня 1742[2] (за іншими даними — 10 листопада 1743[3]) року в Янові (Галицька земля, імовірно тепер — Івано-Франкове на Львівщині), в сім'ї Марціна Скаршевського та Маріанни (Марії) Шимборської[4].
Освіту отримав у єзуїтських колегіях у Кам'янці, Кракові[4] та Львові, потім імовірно навчався у Римі. 10 травня 1773 року отримав ступінь доктора права у Краківському університеті[2].
Під впливом Холмського єпископа Яна Алоїзія Александровича[pl] обрав теологічну кар'єру. Ще будучи кліриком, завдяки кам'янецькому єпископу Адамові Станіславу Красінському[pl] став каноніком кам'янецьким. Потім вивчав теологію у Варшавській місіонерській семінарії, 21 липня 1776 року був висвячений єпископом Александровичем на священника. Уже в семінарії Скаршевський прославився своїм красномовством, виголошуючи опубліковані пізніше проповіді у варшавських костелах[2].
Імовірно, ще під час семінарських занять у Варшаві Войцех Юзеф познайомився з Юзефом Іґнацієм Рибінським[pl]. Останній, невдовзі після того, як обійняв посаду куявсько-поморського єпископа 4 вересня 1777 року, призначив Скаршевського аудитором Куявсько-Поморської дієцезії, а через два дні — генеральним суддею. Під час частої відсутності єпископа, генеральний суддя вміло вів справи дієцезії. Завдяки добрим відносинам із трьома вищезгаданими єпископами, Войцех Скаршевський швидко просувався духовною кар'єрною драбиною: став каноніком, схоластиком і пробстом у Вольбужі, катедральним каноніком у Влоцлавеку (від 20 січня 1779 р.) та архідияконом поморським (з 19 березня 1780 р.). Окрім того, він став коад'ютором пробста в Ґоломбі, був пробстом у Рацьонжеку та Несулкуві (1784). Також, він отримав від Рибінського село Бичини та десятину з села Островонс[2].
1779 року єпископ Рибінський призначив Скаршевського інспектором Вольбузького деканату. Протягом 1781-1784 років, під час перебування єпископа у Римі, Скаршевський управляв дієцезією. 1782 року Войцех Юзеф став пробстом капітули у Влоцлавеку; він також був призначений поморським офіціалом, пробстом і офіціалом у Гданську. Отримавши 1786 року номінацію на писаря великого коронного (духовного), він склав повноваження аудитора та генерального судді Куявсько-Поморської дієцезії. 1787 року, за сприяння єпископа Рибінського, король Станіслав-Август Понятовський призначив Войцеха Юзефа Скаршевського секретарем Постійної ради[5], а 7 вересня того ж року останній був нагороджений Орденом Святого Станіслава[6].
1790 року став коад'ютором абата цистерціанців у Сулеюві. 15 жовтня цього ж року король призначив його холмським єпископом, капітула затвердила цей вибір 30 жовтня. Войцех Скаршшевський був посвячений на єпископа 6 лютого 1791 року у варшавському костелі Візитанток познанським єпископом Антонієм Онуфрієм Окенцьким[2].
Єпископ Скаршевський активно брав участь у роботі Чотирирічного сейму[7], був противником Конституції 3 травня. Однак він присягнув їй, хоча й розкритикував спосіб її прийняття[2]. 1 червня 1791 року отримав нагороду Орден Білого Орла[8].
15 січня 1792 року у Варшаві він видав статут Холмсько-Люблінської дієцезії. Керуючись ним, він рішуче захищав церковне шлюбне право. Він зобов'язав духовенство своєї єпархії щорічно проводити п'ятиденні реколекції, наказав парафіяльним священикам засновувати парафіяльні школи, де викладали б катехізис, читання, письмо та арифметику. У Любліні реорганізував семінарію[9].
1792 року він приєднався до Тарговицької конфедерації та незабаром почав виконувати низку керівних функцій у її центральних органах, а потім і в численних державних установах, зокрема, був консуляром конфедерації[10]. Набуло розголосу його звільнення від присяги, складеної на Конституції 3 травня[2]. Брав участь у Гродненському розділовому сеймі 1793 року, де був призначений королем членом депутації для переговорів із російським послом Якобом Зіверсом[11]. Під час сейму агітував за ратифікацію договорів щодо розділу Речі Посполитої, був членом Гродненської конфедерації[12]. 22 липня 1793 року підписав договір про відступлення Речі Почполитої від захоплених Російською імперією земель, а 25 вересня — аналогічний договір відступлення з Пруссією у рамках Другого поділу Речі Посполитої[13]. За особистий внесок під час сейму, який дуже сподобався російській імператриці Катерині II, єпископ Скаршевський отримав від неї подарунок — єпископські інсиґнії, інкрустовані коштовним камінням[14].
Гродненський сейм призначив його 23 листопада до Едукаційної Комісії[15]. Політична та організаційна діяльність єпископа втілилася у призначенні його 26 листопада підканцлером коронним із реальними перспективами стати канцлером[14].
Під час Повстання Костюшка 1794 року Войцех Скаршевський був заарештований і 11 вересня засуджений військово-кримінальним судом до смертної кари. Проте, йому вдалося уникнути шибениці завдяки особистому втручанню папського нунція Лоренцо Літти[pl][16] та короля. Тадеуш Костюшко замінив смертну кару довічним ув'язненням, що викликало обурення серед польських якобінців. Зрештою, внаслідок окупації Варшави російською армією та придушення повстання, єпископ Скаршевський був звільнений уже в листопаді того ж року[14].
2 лютого 1796 року Войцех Юзеф Скаршевський відбув інгрес до Холмської катедри у Красноставі. Після цього сконцентрувався на діяльності своєї дієцезії[2].
Після скасування Холмської дієцезії та утворення Люблінської дієцезії, Скаршевський 23 вересня 1805 року отримав номінацію на її першого єпископа-ординарія, проте обійняв цю посаду лише 22 жовтня 1807 року після урочистого оголошення елекційної булли[2]. Він переніс до Любліна катедральну капітулу з Красноставу, а також свою резиденцію з Кумова. 1816 року він підтримав засноване в Любліні Благодійне товариство[9].
У Королівстві Польському Конґресовому він став сенатором і, як захисник нерозривності шлюбів, сприяв 1820 року падінню міністра народної освіти Станіслава Костки Потоцького.
4 вересня 1823 року Войцех Юзеф Скаршевський став капітульним вікарієм Варшавської архідієцезії. 11 липня 1824 року він був преконізований на архієпископа-митрополита Варшавського[17]. Одночасно займав посаду примаса Королівства Польського[18]. Під час свого правління він заснував Головну семінарію у Варшаві, яка підпорядковувалася лише архієпископові[9].
12 червня 1827 року Войцех Юзеф Скаршевський помер у архієпископському палаці у Варшаві. Його було поховано 15 червня у підземеллі Собору Івана Хрестителя[2].
Remove ads
- Prawdziwy stan duchowieństwa w Polsce (Warszawa 1776).
- Uwagi polityczne imieniem stanu duchownego do zbioru praw polskich podane (Kalisz 1778).
- List plebana do korespondenta warszawskiego (1788).
- Odpowiedź plebana na nowe zarzuty przeciwko duchowieństwu polskiemu (Warszawa 1789).
- Respons Księdza Plebana do Korespondenta Warszawskiego (1789).
- Kalkulacja pożytków Rzeczypospolitej z odebranego na Skarb funduszu biskupstwa krakowskiego (1790).
- Odezwa Galicjanina do Polaków (1790).
- Rozporządzenie pasterskie na diecezję chełmską i lubelską (Warszawa 1792).
- Rekolekcje dla duchowieństwa diecezji chełmskiej i lubelskiej (Warszawa 1792).
- Skutkiem nowej filozofii spokojności krajowej grożące (1793).
- list pasterski Zalecenie suplikacji i czterdziestogodzinnego nabożeństwa z okazji Aktu Powstania Narodowego (Warszawa 1794).
- Expositio iurium cleri Latini (1820).
- O małżeństwie (1818).
- O władzy duchownej (1820).
Remove ads
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
Remove ads