Loading AI tools
село в Україні, у Коропській селищній громаді Новгород-Сіверського району Чернігівської області З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Ви́шеньки — село в Україні,у Коропській селищній громаді Новгород-Сіверського району Чернігівської області. Населення становить 506 осіб. До 2016 центр Вишеньківської сільської ради. Від 2016 орган місцевого самоврядування — Коропська селищна рада. Село розташоване на правому березі річки Десна. Відстань до центру громади становить близько 13 км і проходить автошляхом Т 2516.
| село Вишеньки | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
 | |||||
| Країна |  Україна | ||||
| Область | Чернігівська область | ||||
| Район | Новгород-Сіверський район | ||||
| Тер. громада | Коропська селищна громада | ||||
| Код КАТОТТГ | UA74060010070090105 | ||||
| Облікова картка | Вишеньки | ||||
| Основні дані | |||||
| Засноване | не пізніше 1669 | ||||
| Населення | 506 | ||||
| Площа | 3,822 км² | ||||
| Густота населення | 132,39 осіб/км² | ||||
| Поштовий індекс | 16231 | ||||
| Телефонний код | +380 4656 | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 51°38′36″ пн. ш. 33°3′57″ сх. д. | ||||
| Середня висота над рівнем моря |
137 м | ||||
| Водойми | Десна | ||||
| Відстань до обласного центру |
147 км | ||||
| Відстань до районного центру |
15 км | ||||
| Найближча залізнична станція | Короп | ||||
| Відстань до залізничної станції |
15 км | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | 16200, Чернігівська обл., Новгород-Сіверський р-н, смт Короп, вул. Кибальчича, 1 | ||||
| Карта | |||||
  Вишеньки | |||||
 Вишеньки | |||||
| Мапа | |||||
 | |||||
|
| |||||
У Вишеньках розташована Успенська церква 1728-87 рр., споруджена на кошти Петра Румянцева-Задунайського у формах класицизму, та палац російської імператриці Катерини II, збудований на замовлення Петра Румянцева-Задунайського (див. Палац Рум'янцева-Задунайського).
За 4 км на схід від села розташоване заплавне озеро Оріхове.
На гербі на синьому тлі (річка Десна) зображена вишня з 3 парами (старостинському округу підпорядковується ще 3 села) вишень, що символізує назву (герб є промовистим). З гілля висунута рука в обладунках яка тримає булаву. Це є відображенням багатої історії селаю яке належало гетьманам Івану Самойловичу, Івану Мазепі, Павлу Полуботку. Хрущ, зображений ліворуч від вишні є відсилкою до одного з найзнаменитіших творів української літератури - Садок вишневий коло хати Т.Г. Шевченка. Цей максимально український образ (хрущі над вишнями гудуть) символізує графа Петра Румянцева-Задунайського і палац побудований ним, які справді є витвором архітектурного мистецтва державного значення. Крім того це символізує, що хоча граф і був росіянином і був поставлений на найвищу посаду в тогочасній Україні, з наказов позбутися усього українського, в підсумку він сам українізувався і навіть згадується в історії як проукраїнська персоналія.
Існує згадка про село Вишеньки в листі києво-печерського архимандрита Іннокентія Гізеля до московського царя від березня 1669 року в якому повідомляється про дарування села Києво-Печерській Лаврі власницею Афанасією Юдицькою[1]. Пізніше село належало гетьманам Івану Самойловичу, Івану Мазепі, Павлу Полуботку. У 1767 році село придбав граф Петро Румянцев-Задунайський, президент Малоросійської колегії та генерал-губернатор Лівобережної України.
1 серпня 1770 року, після більш ніж трьох місяців подорожі, група з близько 60 гуттеритів дійшла З під Бухаресту у Волощині до Вишенки.[2][3] Тут до гуттеритів приєдналися ще декілька гуттеритів, що втекли з габсбурзьких земель, а також кілька менонітів, загалом - 55 осіб.[4]
Коли граф Петро Румянцев помер у 1796 році, двоє його синів намагалися понизити статус гуттеритів з вільних селян (Freibauern) до кріпаків (Leibeigene). Гуттерити звернулись до російського царя Павла I, який дозволив їм переселитися на царські землі в Радичеві, десь за 12 км від Вишеньків, де вони мали б такий самий привілейований статус, як німецькі колоністи-меноніти з Пруссії[5].
Рум'янцев мав достатньо коштів, щоб замовляти проекти і будувати садиби в опікуваній ним Україні. Крім садиби Вишеньки, тільки поблизу містечка Короп його коштом збудовано палац в Качанівці (зруйнований, нині існуючий побудований пізніше і за іншим проектом), садибу в Тішані, садиби Черешеньки (господарський дім, канцелярія, птахівник, кухня, казарма для вояків, павільйон Китайська альтанка — всі зруйновані)
Катерина II відвідала палац 24 січня 1787 року (старий стиль), коли поверталася з Криму.
Син граф Рум'янцева продав садибу у 1809 році Судієнку, але передумав. Аби розірвати невигідну для себе купчу, зруйнував частину садиби. В такому стані вона і збереглася до 20 століття. У 19 столітті Вишеньки, разом з палацом, перейшли у власність князів Долгоруких.
Зі слів місцевих жителів, у давні часи від палацу через Десну на луки було перекинуто міст, дві чавунні колони якого збереглися до наших днів.
За часів СРСР садиба використовується як психіатрична лікарня, з 1991 року — як санаторій. Частина парку забудована приміщеннями санаторію.
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 730-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області», увійшло до складу Коропської селищної громади[6].
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Коропського району, увійшло до складу Новгород-Сіверського району Чернігівської області.[7]
Автора проекту встановити не вдалося, але все доводить про руку надзвичайно талановитого майстра. За припущеннями, ним міг бути Баженов Василь Іванович або француз на російській службі Легран, віртуозні майстри класицизму, що пройшли виучку в Парижі.
Будівництво в садибі йшло під керівництвом місцевого архітектора М. Мосципанова, який проходив стажування в Москві при майстерні Баженова. Це слугує ще одним доказом, що замову від графа міг отримати саме Баженов.
Будівництву передували міцні підмурки, де облаштували сховища для вина і печі. Палац мав обігрів гарячим повітрям від печей, розташованих в погребах.
Господарський дім (палац) вибудовано до 1787 року на пагорбі біля річки Десна. За поземним планом нагадує російську літеру Е, ймовірно, натяк на ім'я імператриці Катерини (рос. Екатерина).
Віртуозними і складними були як план будівлі, так і її форми, які відносять до романтичної течії в стилістиці класицизму з повною відмовою від колон, портиків, фронтонів і використанням фантазійних, псевдоготичних і східних форм.
Заокруглені одноповерхові галереї обмежують парадний двір (курдонер), де височать дві великі круглі вежі головного корпусу. Екзотичний план і зовнішні форми палацу в Вишеньках роблять його унікальним явищем в садибній архітектурі кінця 18 століття, збережених донині. Первісний вигляд садиби зафіксувала акварель художника О. Кунавіна.
Будівлі з цегли, потиньковані, вікна — прямокутні, круглі, стрільчаті, ромбоподібні. Фасади прикрашені нішами, надзвичайно вигадливими за окресленням і глибиною. Пізніші перепланування незначні і близькі до первісних — 1787 року.
Винятковість архітектури палацу добре відчувають кіномитці. Саме в садибі Вишеньки відбувались зйомки кінострічки Ю. Г. Іллєнка «Молитва за гетьмана Мазепу»[8].
Кажуть також, що на березі річки стоїть половина палацу. Другу половину, яка належала Кирилу Розумовському — останньому гетьману України (1750—1764 роки правління), після сварки Катерини та Розумовського розібрали та перенесли в с. Райгородок, де у 1820 р. з неї побудували Преображенську церкву.
Екзотичні форми господарської садиби контрастують з типовими рисами садибної церкви в стилістиці класицизму. Лише провінційне втілення знижує урочистий, святковий характер її архітектурного вбрання: бічних портиків на шість колон, овальних вікон другого ярусу, ліплення гірлянд, Ока Бога тощо. Інтер'єр храму зального типу без внутрішніх стовпів і з хорами. Відомо, що володар садиби Петро Рум'янцев-Задунайський отримав плани садибних церков від петербурзького архітектора Юрія Фельтена, що прислужився і самій імператриці Катерині ІІ. Фельтен вже мав досвід створення невеликих церков в столиці та її околицях. В садибі Вишеньки Фельтен не був. На будівництві в садибах Вишеньки та в сусідніх Черешеньках працювали місцеві майстри — Мосципанов М. К. та Котляревський Д. Г. Максим Климович Мосципанов пройшов виучку в школі Василя Баженова в Москві, тому навчився працювати зі складними планами, свідоцтво чого — побудова палацу Рум'янцева-Задунайського зі складним, майже зарозумілим планом в Вишеньках. Порівняння поземних планів церкви Св. Катерини в Санкт-Петербурзі і Успенської в садибі Вишеньки доводить ідентичність художньої манери Юрія Фельтена. Деталі і спрощення плану могли бути внесені місцевими будівничими.
Успенську церкву в Вишеньках вибудували в 1782–1787 роках. За часів незалежності України храм повернуто місцевій парафії. Але українська держава на початок 21 століття практично повністю відсторонилася від нагляду за станом і збереженням пам'ятки 1780-х років в селищі, а церква навіть не була внесена до видання «Памятники градостроительства и архітектуры Украинской ССР» 1983—1986 років.
Успенська церква (Вишеньки) належить до найкращих зразків двовежних садибних храмів 18 століття в Україні.
Навесні 1990 у Вишеньках увечері на березі Десни композитор і артист Микола Збарадський на вірші Надії Галковської створив музику пісні «Я козачка твоя»[9]
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
