Remove ads
Вендзило́вич Миро́н Дем'я́нович (26 серпня 1919, Солинка — 8 квітня 1992, Львів) — український архітектор.
| Вендзилович Мирон Дем'янович | |
|---|---|
 | |
| Народження | 26 серпня 1919 |
| Смерть | 8 квітня 1992 (72 роки) |
| Поховання | Личаківський цвинтар |
| Країна (підданство) | .svg){kind=small} Польська Республіка СРСР |
| Навчання | Краківська академія мистецтв і Національний університет «Львівська політехніка» |
| Діяльність | архітектор |
| Праця в містах | Львів, Ужгород, Івано-Франківськ |
| Найважливіші споруди | Монумент Бойової Слави Радянських Збройних Сил |
| Заклад | Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва |
| Учні | Лучинський Остап Петрович |
| Нагороди |  |
 Вендзилович Мирон Дем'янович у Вікісховищі | |
Народився в селі Солинка (нині село Ліського повіту Підкарпатського воєводства). Навчався в Хирівській гімназії (1931—1938) та Краківській академії мистецтв, закінчив інженерно-будівельний факультет Львівської політехніки (1946—1949).
Працював в Ужгороді в «Облсільпроекті». З 1953 року проживав у Львові. Працював у львівській філії «Діпроміст» (інженер проєкту, згодом головний архітектор). З 1964 року паралельно викладав історію інтер'єру у Львівському державному інституті прикладного і декоративного мистецтва. З 1971 року — доцент, пізніше — завідувач, а з 1984 року — професор кафедри проєктування інтер'єрів там само.
У 1964—1971 роках був головою львівської організації Спілки архітекторів України.
Лауреат Державної премії УРСР імені Тараса Шевченка з архітектури 1972 року (у складі авторського колективу)[1]. Проживав у Львові на вулиці Квітневій, 14[2]. Помер у Львові, похований у родинному гробівці на Личаківському цвинтарі, поле № 60.[3]
Remove ads
Споруди
- Центральний колгоспний ринок на вулиці Базарній, 11, тепер Краківський ринок.[4]
- Гуртожиток торгово-економічного інституту на нинішній вулиці Тершаковців, 2а.[4]
- Будинок Облспоживспілки в Ужгороді (1952—1954).
- Будинок на вулиці Ужгородській, 17 у Береговому і (1954—1955).
- Адміністративний корпус Лакофарбового заводу на вул. Хімічній, 2 у Львові (1954—1955).
- Широкоекранний кінотеатр «Космос» у місті Івано-Франківськ (1957).
- Співавтор (разом із Генріхом Швецьким-Вінецьким) проєкту планування малоповерхових житлових кварталів на Левандівці (Львів). Автор ряду одно- і двоповерхових житлових будинків цього району (1958).[5][1][6]
- Житлові квартали в районі Сигнівки (Львів, 1958, співавтор Генріх Швецький-Вінецький).[6]
- Житловий будинок на вулиці Керченській, 8 у Львові (1954—1958).
- Проєкт планування і забудови міста Долина Івано-Франківської області (1959).
- Будинок молоді у смт Брюховичі (1961—1962).
- Планування житлового району між вулицею Варшавською і нинішім пр. Чорновола у Львові (1964, спільно із архітектором С. Домазаром).[6]
- Будинок для обчислювального центру, інституту «Укрземпроект» та кафе «Ватра» на пр. Чорновола у Львові (1962—1967).
- Житловий будинок № 38 на нинішній вул. Вітовського.[1]
- Будинок фізичного факультету Львівського університету (1963—1968).
- Санаторій «Дніпро» в місті Трускавець (проєкт 1969 року).
- Лабораторний корпус Львівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва (1972, оригінальний фасад утрачено після реконструкції).
- Спортивний корпус товариства «Динамо» на вулиці Вітовського 53 у Львові (1969—1972).[6]
- Інтер'єри ресторану «Трускавець» у Трускавці (1978).
- Храм Різдва Пресвятої Богородиці у місті Новий Розділ (1991—2006).
- Храм Святих Володимира і Ольги в с. Деревач (1990-1993)[7].
- Храм Святих апостолів Петра і Павла (Липники) (1990—1998).
- Храм Святих Володимира і Ольги на вул. Симоненка, 5а у Львові (1991—1996).[6]
- Храм Святих апостолів Петра і Павла в селі Зимна Вода (1991—2005).
Укрземпроект (1967)
Гуртожиток на вул. Тершаковців
Вул. Вітовського, 53
Вул. Вітовського, 38
Церква св. Володимира і Ольги у Львові
.jpg)
.jpg)
.jpg)
Пам'ятники
- Монумент бойової слави Радянських збройних сил у Львові (1971). Співавтори Дмитро Крвавич, Еммануїл Мисько, Ярослав Мотика, Олександр Пирожков архітектор Аполлон Огранович. Відзначений 1972 року Державною премією УРСР імені Тараса Шевченка, а 1974 — Золотою медаллю імені М. Грекова Академії мистецтв СРСР[1].
- Пам'ятник В. Стефаникові у Львові (1970—1971, скульптор Володимир Сколоздра)[6][1].
- Пам'ятник В. Стефаникові в Русові Снятинського району (1971, скульптор Володимир Сколоздра).[8]
- Пам'ятник С. Тудору на площі Маланюка у Львові [Архівовано 6 грудня 2017 у Wayback Machine.] (1980); (за іншими даними 1981)[6][1].
- Пам'ятник Олександрові Гаврилюку у сквері між вулицями Лисенка, Просвіти та Короленка у Львові (1982)[1].
- Пам'ятник на могилі В. З. Бісяріна на Личаківському кладовищі (1970, скульптор Валентин Подольський).[8]
- Пам'ятники землякам, загиблим у селах Жирова (1977, скульптор І. Балух)[8], Дев'ятники (1979, скульптор І. Балух)[8], Хлівчани (1979, скульптор Еммануїл Мисько).[8]
- Пам'ятники радянським солдатам у Добромилі (1980, скульптор Іван Кушнір)[8] і Старому Самборі (1980, скульптор Іван Кушнір).[8]
- Пам'ятний знак загиблим односельчанам у Вільшанику Львівської області (скульптор Анатолій Галян)[9].
- Пам'ятний знак у селі Зав'язанці Львівської області (скульптор Євген Дзиндра)[10].
Нереалізовані проєкти
Remove ads
Remove ads
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
Remove ads