Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Важкі крейсери типу «Каунті» (англ. County-class cruiser) — клас військових кораблів, важких крейсерів трьох підтипів, що випускалися британськими суднобудівельними компаніями наприкінці 1920-х років для військово-морських сил Великої Британії та Австралії.
| Важкі крейсери типу «Каунті» | ||
|---|---|---|
| County-class cruiser | ||
 | ||
| Австралійський важкий крейсер «Австралія». Жовтень 1937 | ||
| Служба | ||
| Тип/клас | Важкі крейсери | |
| Попередній клас | «Гокінс» | |
| Наступний клас | «Йорк» | |
| Держава прапора |  Велика Британія | |
| Належність |  Військово-морські сили Великої Британії Королівський австралійський військово-морський флот | |
| Корабельня | Fairfield Shipbuilding and Engineering Company Vickers-Armstrongs Chatham Dockyard HMNB Portsmouth HMNB Devonport John Brown & Company Hawthorn Leslie and Company | |
| Первинна вартість | 1 970 000 ф.ст. | |
| Замовлено | 15 | |
| Закладено | 13 | |
| Спущено на воду | 13 | |
| Введено в експлуатацію | 1928–1930 | |
| На службі | 1928–1959 | |
| Виведений зі складу флоту | 10 | |
| Загибель | 3 | |
| Бойовий досвід | Друга світова війна Корейська війна | |
| Ідентифікація | ||
| Параметри | ||
| Тоннаж | 10 400 тонн (стандартна) 13 775 тонн (повна) | |
| Довжина | 181,38 м | |
| Ширина | 20 м | |
| Висота | 5,5 м | |
| Бронювання | Пояс: 110-25 мм Палуба: 34,9-38 мм Барбет: 25 мм Гарматні башти: 25 мм Шпангоут: 25 мм Артилерійські погреби: 51-111 мм | |
| Технічні дані | ||
| Рухова установка | 4 × парових турбіни Parsons[Прим. 1] 8 × парових котлів Admiralty | |
| Гвинти | 4 | |
| Потужність | 80 000 к.с. | |
| Швидкість | 31,5 вузлів (58,3 км/год) | |
| Дальність плавання | 3 100 миль (5 740 км) на швидкості 31,5 вузлів 12 000 миль (22 000 км) на швидкості 14 вузлів | |
| Екіпаж | мирний час — 710 воєнний час — 819 | |
| Озброєння | ||
| Артилерія | 8 (4 × 2) 203-мм (8-дюймових) гармат BL 8 inch Mk VIII | |
| Торпедно-мінне озброєння | 8 (2 × 4) × 533-мм (21-дюймових) торпедних апаратів | |
| Зенітне озброєння | 1928: 8 (4 × 2) 102-мм (4-дюймових) універсальних гармат QF 4 inch Mk V 8 (2 × 4) × 40-мм автоматичних зенітних гармат Vickers QF 2 8 (2 × 4) × 12,7-мм зенітних кулеметів Vickers .50 1937-1941: 6 (6 × 1) 102-мм універсальних гармат Mk V 16 (2 × 8) × 40-мм автоматичних зенітних гармат Vickers QF 2 8 (2 × 4) × 12,7-мм зенітних кулеметів Vickers .50 | |
| Авіація | 4 гідролітаки[Прим. 2] | |
Цей тип важких крейсерів став першим у Королівському флоті, що будувався за визначеними лімітами Вашингтонського договору 1922 року[Прим. 3]. Відповідно до умов договору стандартна водотоннажність такого типу крейсерів обмежувалась 10 000 тоннами, а гармати головного калібру мали бути не більшими від 8 дюймів. Загалом було збудовано 13 крейсерів, які поділялися на три підтипи: «Кент», «Лондон» та «Норфолк». Важкі крейсери типу «Каунті» стали єдиними в Королівському флоті, що відповідали вимогам «вашингтонських крейсерів».
Після підписання в 1922 році так званої вашингтонської угоди й до початку наступної морської конференції по військово-морських озброєннях у 1930 році Британською Співдружністю було побудовано 13 «вашингтонських» крейсерів. Цей тип крейсерів отримав назву «Каунті» на честь англійських і шотландських графств (це не відносилося до кораблів Австралії), однак, усі три дуже схожі між собою типи кораблів було заведено називати загальним ім'ям — тип «Каунті»[1].
До них так само називали на початку століття броненосні крейсери типів «Монмаут» та «Девоншир», а після них, вже у 60-і роки, есмінці КРЗ типу «Девоншир». Вашингтонські крейсери типу «Каунті» виявились кораблями коштовними, тому побудувати їх у кількості, що задовольняла б потребу в захисті британських морських комунікацій, було занадто дорого. Тому, Адміралтейство вважало ліпше побудувати більшу кількість менш коштовних легких крейсерів. Після крейсерів підтипів «Кент», «Лондон» та «Дорсетшир» британці побудували тільки два менших за розмірами крейсери типу «Йорк», після чого розпочали послідовно збільшувати флотилію легких крейсерів, число яких до 1945 року досягло 50: 5 типу «Ліндер», 3 типи «Емфіон» (пізніше «Перт»), 4 типи «Аретюза», 8 типу «Саутгемптон», 2 типу «Единбург», 11 типу «Дідо», 5 типу «Блек Прінс», 8 типу «Фіджі», 3 типи «Цейлон» і 3 типу «Мінотавр». 1939 року Британська Співдружність мала у складі флоту 15 важких крейсерів і 49 легких[1].
Крейсери типу «Каунті» будувалися трьома серіями: I — 7 одиниць типу «Кент», введених в дію в 1928 році;
II — 4 типи «Лондон», 1929 рік;
III — 2 одиниці типу «Дорсетшир», 1930 рік.
Замовлення IV серії — 3 одиниць крейсерів типу «Нортумберланд» — 14 грудня 1930 року (ще до підписання Лондонського угоди) було скасовано. Всі ці кораблі, за винятком трьох останніх, які за рахунок зниження швидкості ходу і зменшення кількості торпедних апаратів повинні були отримати потужніше бронювання борту і авіаційне озброєння, мало відрізнялися один від одного як за характеристиками, так і за зовнішнім виглядом. І хоча на папері британські «вашингтонські» крейсери поступалися кораблям свого класу інших країн (наприклад, щодо швидкості, бронювання і зенітної артилерії), але беручи до уваги їх величезну дальність плавання, конструктивну надійність і хороші побутові умови екіпажів — слід зазначити, що вони були добре пристосовані до тієї ролі, для якої призначалися. За оцінкою більшості фахівців ці крейсери вважалися найбільш технічно оснащеними з усіх восьмидюймових крейсерів періоду 20-30-х років[Прим. 4]. А під час війни з'ясувалося, що ці кораблі більше за всі інші британські крейсери підходять для служби в полярних водах, де вони, попри важкі погодні умови, супроводжували конвої і з'єднання лінкорів і авіаносців[1].
На початку 1920-х років відповідно до досягнутих домовленостей всі морські держави розробляли свої суднобудівні програми ґрунтуючись на параметрах визначених Вашингтонською угодою. 13 листопада 1922 року в меморандумі третього морського лорда та інспектора Королівського флоту віце-адмірала Р.Бекхауза вперше повідомлялося про рішення побудувати крейсери стандартною водотоннажністю обмеженої 10 000 тоннами й озброєних 8-дюймовими (203-мм) гарматами. Після розгляду пропозицій був прийнятий варіант розміщення артилерійських систем у двогарматних баштах, які у квітні 1923 року замовили на заводах Віккерса.
Після визначення величини стандартної водотоннажності, калібру гармат і способу їхнього розміщення почалася підготовка проєктів майбутніх крейсерів. 1 серпня 1923 року на засіданні Адміралтейства розглядалися п'ять проєктів — «А», «В», «С», «D» і «Е». Кожен з цих проєктів становив корабель стандартною водотоннажністю 10 000 т з вісьмома гарматами калібру 203-мм, розміщених у чотирьох двогарматних баштах, і швидкістю ходу до 33 вузлів. Всі проєкти були схожі між собою, їх розрізняло тільки бронювання. Проєкти «В», «С», «D» і «Е» передбачали прибудову бортових булевих надбудов, що забезпечували частковий захист як від торпед, так і від снарядів, які могли влучити в корпус корабля нижче ватерлінії. Однак на практиці недостатнє бронювання бортів, особливо в районі машинних і котельних відділень, становило небезпеку для цих крейсерів навіть снаряди дрібніших кораблів, наприклад, есмінців, а надто слабке горизонтальне бронювання над тими ж відділеннями і снарядними льохами захищала їх як від снарядів калібру 203 і 152-мм, так і від авіаційних бомб. У результаті обговорень та дискусій кращим був визнаний проєкт «D», який, попри згадані недоліки, мав відносно непоганий захист льохів, здатний витримати влучення падаючого під кутом 140 ° снаряду калібру 203-мм з відстані близько 10 миль. Повна маса броні крейсеру проєкту «D» становила 745 тонн[1].
Однак в цілому проєкт «D» прийнятий не був і під новим позначенням «X» спрямований на наступний конкурс, який відбувся 29 жовтня 1923 року, де також розглядалися проєкти «Y» і «Z». Після тривалих оцінювань з огляду на недостатнє бронювання кораблів проєкту «X» і низьку бойову потужність кораблів проєкту «Y», обидва проєкти були відкинуті, а для подальшої розробки був обраний проєкт «Z», але з умови внесення певних змін у його конструкцію.
13 грудня 1923 року видозмінений проєкт «Z» був остаточно затверджений; автором проєкту був сер Есташ Теннісон д'Ейнкурт[en], відомий своєю участю в проєктуванні лінійного крейсера «Худ».
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Цей проєкт крейсерів став позначатися як «вашингтонські» крейсери, а після Лондонської конференції 1930 року його віднесли до типу важких. Перший прототип отримав назву «Кент», у зв'язку з чим так стала називатися і вся серія однотипних з ним кораблів. Спочатку керівництво Королівського флоту виявило бажання замовити відразу щонайменше 17 «вашингтонських» крейсерів (відповідно до військово-морської доктрини Великої Британії визначалося за константу мати у складі флоту мінімум 70 одиниць крейсерів), але вже у жовтні 1923 року замовлення скоротили до восьми кораблів, а в січні 1924 року чергове скорочення залишило лиш чотири одиниці, до якої згодом ледве додали ще одну. Бажання мати два таких кораблі висловила також Австралія, отож остаточний обсяг замовлення склав 7 крейсерів типу «Кент». У тому ж році замовлення було розміщено на чотирьох англійських і двох шотландських верфях[1].
Важкі крейсери типу «Каунті» для британського флоту будувалися відповідно до суднобудівної програми 1924 року, для австралійського — згідно з програмою 1925 року. Загалом крейсери були закладені в 1924-25 роках у наступній послідовності: «Бервік», «Саффолк», «Корнвол», «Кент», «Австралія» і «Канберра», а спущені на воду в 1926-27 роках — «Саффолк», «Корнвол», «Кент», «Камберленд», «Бервік», «Австралія» і «Канберра» — і будівництво завершене в 1927-28 роках. Першим був закінчений «Кент», потім «Бервік», «Камберленд», «Саффолк», «Корнвол», «Австралія» і «Канберра», але першим у вересні 1927 року на випробування вийшов «Саффолк», за ним «Камберленд», «Бервік», «Кент», «Корнвол», «Австралія» і «Канберра». Всі вони увійшли до складу флоту протягом перших семи місяців 1928 року — «Камберленд», «Бервік», «Корнвол», «Саффолк», «Кент», «Австралія» і «Канберра». Кожен з них обійшовся в середньому в 1 970 000 ф.ст., а щорічні витрати на утримання кожного корабля — 238 500 ф.ст. (у цінах 1931 року)[Прим. 5]. Для порівняння, новий післявоєнний лінкор типу «Нельсон» коштував близько 7 500 000 ф.ст., а легкий крейсер типу «D», конструктивно відносився до кораблів кінця Першої світової війни — близько 850 000 ф.ст[1].
Важкі крейсери типу «Каунті» належали до гладкопалубних кораблів з високими бортами, трьома високими трубами та двома щоглами. Водотоннажність при будівництві виявилась нижче максимального, встановленого Вашингтонською угодою.
Корпус «Каунті» мав загальну довжину 192,02 — 192,47 м (за іншими даними 192,24 — 192,93 м); загальну довжину між перпендикулярами — 179,79—179,83 м, бімс — 18,6 м, ширина з протиторпедними булями — 20,8 м, осадку при стандартній водотоннажності — 4,72 — 4,92 м, а при повній — 6,47 — 6,55 м. Водотоннажність бойового корабля становила: стандартна — 9 480-9 565 та повна — 13 425-13 540 довгих тонн відповідно.
Головна енергетична установка крейсерів складалась з чотирьох парових турбін для приведення в дію 4 гвинтів. «Камберленд», «Корнвол», «Кент» і «Саффолк» мали турбіни «Парсонса», решта «Брауна-Кертіса». Турбіни отримували пару від восьми нафтових «адміралтейських» водотрубних котлів. Робочий тиск пару — 17,02 атм.
Проєктна потужність становила 80 000 к.с., що мало забезпечити максимальну швидкість ходу (за повного навантаження) в 31,5 вузли (58,3 км/год). Значний, 3 200 — 3 370 тонн (за іншими даними, 3425 — 3460) запас нафти дозволяв здійснювати переходи на 13 300-13 700 миль при економічному ході 12 вузлів. При швидкості 14 вузлів дальність плавання зменшувалася до 10 400 миль, при 30,9 вуз — 3 100 — 3 300 миль, при 31,5 вуз — 2 300 миль. При економічної швидкості кораблі спалювали 2,9 т нафти на годину, а при максимальній — 31,5 т/год. Запас прісної води — 380 тонн. У мирний час екіпаж крейсерів становив 679—685 офіцерів та матросів, у флагманського корабля — 710—716 осіб. Загальна вага провіанту та спорядження для особового складу крейсера сягала 430 тонн.
Корабельна артилерія головного калібру (ГК) крейсерів «Каунті»: вісім 203-мм гармат BL 8 inch Mk VIII довжиною в 50 калібрів у подвійних баштах типу Mk.I або Mk. II 'A', 'B', 'X', та 'Y' з гідравлічними приводами; загальною вагою по 205 тонн кожна. Башти розміщувалися по центральній осі корабля та утворювали дві передні й дві кормові вогневі позиції. Сумарна вага бортового залпу становила 940 кг, вартість — 408 ф.ст. Максимальний кут піднесення +70°, зниження на −10°. Кут горизонтального наведення установок становив 340°, мертва зона — 20°. Маса снаряда 22,7 кг, початкова швидкість — 808 м/с. Гармати мали швидкострільність 3-4 постріли на хвилину на дальність — 28 000 м. Боєзапас становив 100 пострілів на ствол (мирний час) та 125—150 — у воєнний час. Живучість ствола — до 550 пострілів[2].
 Зовнішні зображення | |
|---|---|
 |
Двогарматна башта Mk I 203-мм гармат L50 Mk VIII |
Допоміжне артилерійське озброєння корабля включало вісім 102-мм універсальних гармат QF 4 inch Mk V з довжиною ствола у 45 калібрів у чотирьох спарених палубних установках Mk.IV. Боєзапас гармат становив 200 снарядів.
Зенітне озброєння складалося з комплексу автоматичних зенітних гармат та кулеметів, а саме восьми 40-мм автоматичних зенітних гармат Vickers QF 2 pounder Mark II, так званих «пом-пом», та восьми 12,7-мм зенітних кулеметів Vickers .50.
Торпедне озброєння крейсера складалося з двох чотиритрубних 21-дюймових (533-мм) торпедних апаратів QRIV у поворотних установках, що розташовувалися на верхній палубі по бортах під платформою установок зенітної артилерії. На кораблі встановлювалися РЛС типів 281В, 283, 293, 274, 277 та 2 зенітних директори HACS Mk. l.
На момент введення важких крейсерів типу «Каунті» до строю, розміщення авіаційного озброєння на них не передбачалося. Тільки у 1931 році на кораблі були розміщені три гідролітаки «Фейрі Флайкетчер». Порохова поворотна катапульта SIIL фірми Ransomes & Rapier Ltd була встановлена тільки в 1932 році. Літак мав злітну вагу 1 351 кг, стелю 6 280 м і дальність польоту 400 км. Озброєння становили 2 кулемети і 36 кг бомб. У варіанті з двома поплавками (іноді з вбудованими в них колесами) вага апарату зростала до 1 720 кг, а швидкість і стеля знижувалися до 202 км/год і 4 260 м. Надалі «Флайкетчери» поміняли на «Оспрей», а за часів війни на деяких крейсерах базувалися поплавкові біплани-гідролітаки — морські розвідники «Волрес».
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
