Бостон Брюїнс

«Бо́стон Брю́їнс» (англ. Boston Bruins) — заснована у 1924 професіональна хокейна команда міста Бостон у штаті Массачусетс.
Команда — член Атлантичного дивізіону, Східної Конференції, Національної хокейної ліги.

Бостон Брюїнс
Ліга	Національна хокейна ліга
Конференція	Східна
Дивізіон	Атлантичний
Заснована	1924
Історія	Бостон Брюїнс 1924—зараз
Домашня арена	Ті-Ді гарден
Місто	Бостон, Массачусетс
Кольори	Чорний і золотавий
Власник(и)	«Delaware North»[en]
Головний менеджер	Дон Свіні
Головний тренер	Джим Монтгомері
Капітан	Патріс Бержерон
Переможці Кубку Стенлі	6 1928—29, 1938—39, 1940—41, 1969—70, 1971—72, 2010—11.
Переможці конференції	5 1987—88, 1989—90, 2010—11, 2012—13, 2018—19.
Переможці дивізіону	28 1927—28, 1928—29, 1929—30, 1930—31, 1932—33, 1934—35, 1937—38, 1970—71, 1971—72, 1973—74, 1975—76, 1976—77, 1977—78, 1978—79, 1982—83, 1983—84, 1989—90, 1990—91, 1992—93, 2001—02, 2003—04, 2008—09, 2010—11, 2011—12, 2013—14, 2018—19, 2019—20, 2022—23.
Бостон Брюїнс у Вікісховищі

Домашнім полем для «Бостон Брюїнс» є Ті-Ді гарден. «Брюїнс» 6 разів вигравали хокейний трофей Кубок Стенлі: у сезонах 1928–1929, 1938–1939, 1940–1941, 1969–1970, 1971–1972, 2010–2011.

Історія

Команда дебютувала в НХЛ у сезоні 1924/25 років. «Бостон Брюїнс» була єдиною командою з США та шести перших команд НХЛ. Генеральним менеджером і тренером команди став Арт Росс, з яким власник «Брюїнс», мільйонер Чарльз Адамс, познайомився під час свого вояжу до Канади в пошуках гравців. Автор першої шайби в складі «Брюїнс» канадець Смокі Гарріс, яку він закинув у ворота Монреаль Марунс (2–1).^[1]

У першому сезоні «Брюїнс» міцно зайняли останнє місце в лізі, набравши лише 12 очок у 30 іграх. З першого складу команди можна виокремити Володаря Кубка Стенлі 1915 Ллойда Кука. Результати команди покращилися в наступному році, але не настільки, щоб вона пробилася в плей-оф. Величезна популярність хокею в Бостоні переконала Адамса витратити 50 000 доларів на нових гравців перед сезоном 1926/27 років. Одним з новачків став легендарний захисник Едді Шор. Команда відразу виявилася в числі претендентів на перемогу в Кубку Стенлі, пробилася до фіналу, але поступилася «Оттаві».

Успіх прийшов до «Брюїнс» через два сезони, в 1929 році. Завдяки чудовій грі воротаря Сесіла «Тайни» Томпсона, що закінчив плей-оф із середнім показником 0,60 шайби за гру, Бостон виграв свій перший Кубок Стенлі, здолавши у фіналі «Нью-Йорк Рейнджерс» у двох матчах.

У 30-х роках команду лихоманило. Вона п'ять разів протягом дев'яти років займала перше місце в американському дивізіоні, і в той же час двічі на 4 місці, що не давало навіть права на участь у плей-оф.

Друга перемога «Брюїнс» у Кубку Стенлі в 1939 році знову пов'язана з блискучою грою воротаря, цього разу «Містера Зеро» Френк Брімсека. Вагомий внесок зробив і нападник Крейда Хілл, який закинув 3 переможні шайби і всі в овертаймі в серії проти «Нью-Йорк Рейнджерс» у півфіналі плей-оф. За це він і отримав своє прізвисько «Sudden Death» — «Раптова смерть». У фіналі «Бостон» розправився з «Торонто» в п'яти іграх.

Незважаючи на від'їзд з «Бостона» в «Нью-Йорк Амеріканс» Едді Шора, «Брюїнс» залишилися в лідерах ліги, багато в чому завдяки воротарю Брімсеку і нападникам Мілту Шмідту, Боббі Бауеру, Вуді Дюмарту і Біллу Коулі. У 1941 році клуб виграв свій третій Кубок Стенлі, в суху перегравши у фіналі «Детройт».

Очікувалося, що ця команда буде залишатися серед лідерів ліги на довгі роки, але втрутилася Друга світова війна. Брімсек, Шмідт, Бауер та Дюмарт покинули команду і записалися на військову службу. Після цього «Брюїнс» стрімко покотився вниз у турнірній таблиці НХЛ, хоча й доходив до фіналу Кубка Стенлі в 1943 році. Навіть повернення всіх чотирьох ветеранів після закінчення війни не допомогло команді повернути лідерські позиції. Серед інших відомих гравців цього часу Мюррей Гендерсон, Гордон Генрі.

У 50-ті роки «Брюїнс» міцно облаштувалися в середняках ліги, всього двічі не виходили в плей-оф, і тричі були за крок від Кубка Стенлі, програючи фінали в 1953, 1957 та в 1958 роках. В той час легендарна трійка канадських українців «Uke-line» — Вік Стасюк, Бронко Хорват й Джонні Буцик — від 1956 до 1960 року захищала кольори команди.

Перші вісім років 1960-х стали найбільш жахливими в історії клубу. З сезону 1959/60 років по сезон 1966/67 років «Брюїнс» жодного разу не потрапляли в плей-оф, і шість разів фінішували останніми в регулярних чемпіонатах.

У сезоні 1966/67 у складі бостонців дебютував 18-річний захисник Боббі Орр, за яким «Брюїнс» ретельно стежили з 12-річного віку, Боббі став найкращим новачком ліги. В тому ж сезоні тренером став 37-річний Гаррі Сінден, а на наступний рік, в результаті обміну з «Чикаго», в команді з'явився Філ Еспозіто, і «Брюїнс» «прокинулися».

У 1970 році, під проводом Орра та Еспозіто, «Бостон Брюїнс» завоював свій четвертий Кубок Стенлі і перший за 29 років, обігравши в фіналі «Сент-Луїс Блюз» в 4-х іграх. Причому перемогу здобули в овертаймі, Орр закинув шайбу з подачі Дерека Сендерсона, якому асистував Вейн Карлтон. У 1971 році команда фінішувала зі своїм найкращим показником в регулярному чемпіонаті — 121 очко, але зазнала поразки від «Монреаля» у чвертьфіналі плей-оф. «Брюїнс» повернули собі Кубок Стенлі в 1972 році, перемігши цього разу у фіналі «Нью-Йорк Рейнджерс», і знову найкращими в складі бостонців були Орр і Еспозіто також свій другий Кубок здобув Гарнет Бейлі.

Як і на початку 40-х років, в 70-х команду, здавалося, чекало велике майбутнє, але створення Всесвітньої хокейної асоціації в 1972 році перекреслило ці плани. Відразу три провідних гравці команди — Чиверс, Сандерсон і Грін, отримавши великі контракти, пішли в нову лігу. Травма Еспозіто залишила «Бостон» без головного снайпера, і «Рейнджерс» легко розправилися з «Брюїнс» у першому раунді плей-оф 1973 року.

У сезоні 1973/74 «Бостону» вдалося прийти до тями після втрат і поразок, набрати 113 очок у регулярному чемпіонаті, вийти в фінал Кубка Стенлі, але програти там у 6 матчах «Філадельфії».

Після проваленого наступного сезону, коли «Брюїнс» вибули з плей-оф у першому раунді, Філ Еспозіто був обмінений в «Нью-Йорк Рейнджерс». Через рік, влітку 76-го, Боббі Орр підписав контракт з «Чикаго». Однак «Бостон» не втратив свого місця серед лідерів НХЛ. З 1975/76 по 1979/80 року команда в п'яти сезонах поспіль набирала понад 100 очок у регулярному чемпіонаті і двічі доходила до фіналу Кубка Стенлі, основним воротарем клубу в цей час був канадець Жиль Жильбер. Головна заслуга в успіхах тих років належить тренеру Дону Черрі, який зумів створити боєздатний колектив без присутності в складі «Бостона» суперзірок.

У 80-ті роки клуб тренував відомий у минулому гравець «Брюїнс» 70-х років Геррі Чиверс (1980—1985), асистентом, якого довгий час був ще один гравець тих років колишній захисник бостонців Гері Доак. У команді дебютували: воротар Марко Бейрон, захисники Рей Бурк та не дуже стабільний Джон Блам, нападники Кем Нілі та Кіт Краудер. З того часу до середини 90-х років команда стабільно грала в регулярних чемпіонатах, постійно домагалася права виступати в плей-оф і двічі, в 1988 і в 1990 роках, доходила до фіналу, але обидва рази поступалася «Едмонтон Ойлерс».

У сезоні 1996/97, недобрав відразу 30 очок у порівнянні з попереднім сезоном, «Брюїнс» вперше з 1967 року не потрапив у плей-оф, і на посаду старшого тренера був запрошений Пет Бернс. Новий тренер, маючи у своєму розпорядженні найкращого новачка НХЛ 1998 року Сергія Самсонова, значно поліпшив гру воротаря Байрона Дафо і вже наступного року повернув команду в розіграш Кубка Стенлі.

Сезон 1999/2000. «Брюїнс» ще за місяць до кінця чемпіонату втратив практично всі шанси пробитися в плей-оф. Сезон, що почався з розбіжностей між нападником Дмитром Христичем і генеральним менеджером Гаррі Сінденом, в результаті якого українець, один з провідних бомбардирів команди, опинився в «Торонто», завершився обміном улюбленця вболівальників Рея Бурка в «Колорадо Аваланш». Темною плямою лягла на «Брюїнс» дискваліфікація захисника Марті Мак-Сорлі на 22 гри за удар ключкою по голові гравця з «Ванкувер Канакс» Дональда Брашира. Обнадійливою новиною стала стабільна гра нападника Джо Торнтона новачка клубу.

На початку 2000-х років у «Брюїнс» досить часто змінювалися тренери, але результат залишався незмінним — у боротьбі за Кубок Стенлі команда вибуває з боротьби вже на першому етапі.

У сезоні 2005/06 ситуація значно погіршилася. Через невиразну гру команди по ходу чемпіонату, генеральний менеджер Майк О'Коннелл явно погарячкував, обмінявши в інші клуби сьогодення і майбутнє команди — Джо Торнтона та Сергія Самсонова. «Брюїнс» закінчили сезон на загальному 26-му місці, а О'Коннелл був звільнений зі свого посту.

У сезоні 2008 року «Брюїнс» зіграв стабільно та вийшов до плей-оф, де поступився «Монреаль Канадієнс».

Після повільного старту в сезоні 2008-09, «Брюїнс» виграв сімнадцять своїх наступних з двадцяти, маючи найкращий результат у Східній конференції і вихід до плей-оф вп'яте за останні дев'ять років. Після перемоги над «канадієнс» у чотирьох матчах, бостонці програли у семи іграх «Гаррікейнс» у півфіналі конференції. На такий невдалий виступ команди вплинули травми основний гравців, які переслідували «Брюїнс» цього сезону, саме через травми в основному складі з'явились маловідомі гравці Байрон Бітц та Метт Ганвік.

У сезоні 2009-10 «Брюїнс» програли в семи іграх «Філадельфія Флайєрс» в півфіналі конференції. Бостон вів у серії з рахунком 3-0 але програв 4 наступних матчі.

У сезоні 2010-11 1 січня 2010 року «Брюїнс» виграв Зимову класику-2010 у «Філадельфія Флайєрс» з рахунком 2-1. У першому раунді плей-оф вони перемогли «Монреаль Канадієнс» у 7 іграх. 6 травня 2011 після перемоги над «Філадельфія Флайєрс» у чотирьох матчах Бостон вперше з 1992 року вийшов до фіналу Східної конференції, де переміг «Тампу Бей Лайтнінг» у 7 іграх. У вирішальному сьомому матчі фіналу «Брюїнс» в гостях здолали «Ванкувер», який вів у серії з рахунком 2-0 і 3-2, але утримати переваги так і не зміг і «Брюїнс» вперше з 1972 року став володарем Кубка Стенлі.

Статистика

Сезон	Г	+В=Н-П(ПО)	Ш	О	Плей-оф
1924-25	30	+6=0-24	49:119	12	в плей-оф не грали
1925-26	36	+17=4-15	92:85	38	в плей-оф не грали
1926-27	44	+21=3-20	97:89	45	програли в финалі Кубку Стенлі
1927-28	44	+20=11-13	77:70	51	проиграли в другому раунді
1928-29	44	+26=5-13	89:52	51	виграли Кубок Стенлі
1929-30	44	+38=1-5	179:98	77	програли в финалі Кубку Стенлі
1930-31	44	+28=6-10	143:90	62	програли в першому раунді
1931-32	48	+15=12-21	122:117	42	в плей-оф не грали
1932-33	48	+25=8-15	124:88	58	програли в першому раунді
1933-34	48	+18=5-25	111:130	41	в плей-оф не грали
1934-35	48	+26=6-16	129:112	58	програли в першому раунді
1935-36	48	+22=6-20	92:83	50	програли в першому раунді
1936-37	48	+23=7-18	120:110	53	програли в першому раунді
1937-38	48	+30=7-11	142:89	67	програли в першому раунді
1938-39	48	+36=2-10	156:76	74	виграли Кубок Стенлі
1939-40	48	+31=5-12	170:98	67	програли в першому раунді
1940-41	48	+27=13-8	168:102	67	виграли Кубок Стенлі
1941-42	48	+25=6-17	160:118	56	проиграли в другому раунді
1942-43	50	+24=9-17	195:176	57	програли в фіналі Кубка Стенлі
1943-44	50	+19=5-26	223:268	43	в плей-оф не грали
1944-45	50	+16=4-30	179:219	36	програли в першому раунді
1945-46	50	+24=8-18	167:156	56	програли в фіналі Кубка Стенлі
1946-47	60	+26=11-23	190:175	63	програли в першому раунді
1947-48	60	+23=13-24	167:168	59	програли в першому раунді
1948-49	60	+29=8-23	178:163	66	програли в першому раунді
1949-50	70	+22=16-32	198:228	60	в плей-оф не грали
1950-51	70	+22=18-30	178:197	62	програли в першому раунді
1951-52	70	+25=16-29	162:176	66	проиграли в другому раунді
1952-53	70	+28=13-29	152:172	69	програли в фіналі Кубка Стенлі
1953-54	70	+32=10-28	177:181	74	програли в першому раунді
1954-55	70	+23=21-26	169:188	67	програли в першому раунді
1955-56	70	+23=13-34	147:185	59	в плей-оф не грали
1956-57	70	+34=12-24	195:174	80	програли в фіналі Кубка Стенлі
1957-58	70	+27=15-28	199:194	69	програли в фіналі Кубка Стенлі
1958-59	70	+32=9-29	205:215	73	програли в першому раунді
1959-60	70	+28=8-34	220:241	64	в плей-оф не грали
1960-61	70	+15=13-42	176:254	43	в плей-оф не грали
1961-62	70	+15=8-47	177:306	38	в плей-оф не грали
1962-63	70	+14=17-39	198:281	45	в плей-оф не грали
1963-64	70	+18=12-40	170:212	48	в плей-оф не грали
1964-65	70	+21=6-43	166:253	48	в плей-оф не грали
1965-66	70	+21=6-43	174:275	48	в плей-оф не грали
1966-67	70	+17=10-43	182:253	44	в плей-оф не грали
1967-68	74	+37=10-27	259:216	84	програли в першому раунді
1968-69	76	+42=16-18	303:221	100	проиграли в другому раунді
1969-70	76	+40=19-17	277:216	99	виграли Кубок Стенлі
1970-71	78	+57=7-14	399:207	121	програли в першому раунді
1971-72	78	+54=11-13	330:204	119	виграли Кубок Стенлі
1972-73	78	+51=5-22	330:235	107	програли в першому раунді
1973-74	78	+52=9-17	349:221	113	програли в фіналі Кубка Стенлі
1974-75	80	+40=14-26	345:245	94	програли в першому раунді
1975-76	80	+48=17-15	313:237	113	програли в третьому раунді
1976-77	80	+49=8-23	312:240	106	програли в фіналі Кубка Стенлі
1977-78	80	+51=11-18	333:218	113	програли в фіналі Кубка Стенлі
1978-79	80	+43=14-23	316:270	100	програли в третьому раунді
1979-80	80	+46=13-21	310:234	105	проиграли в другому раунді
1980-81	80	+37=13-30	316:272	87	програли в першому раунді
1981-82	80	+43=10-27	323:285	96	проиграли в другому раунді
1982-83	80	+50=10-20	327:228	110	програли в третьому раунді
1983-84	80	+49=6-25	336:261	104	програли в першому раунді
1984-85	80	+36=10-34	303:287	82	програли в першому раунді
1985-86	80	+37=12-31	311:288	86	програли в першому раунді
1986-87	80	+39=7-34	301:276	85	програли в першому раунді
1987-88	80	+44=6-30	300:251	94	програли в фіналі Кубка Стенлі
1988-89	80	+37=14-29	289:256	88	проиграли в другому раунді
1989-90	80	+46=9-25	289:232	101	програли в фіналі Кубка Стенлі
1990-91	80	+44=12-24	299:264	100	програли в третьому раунді
1991-92	80	+36=12-32	270:275	84	програли в третьому раунді
1992-93	84	+51=7-26	332:268	109	програли в першому раунді
1993-94	84	+42=13-29	289:252	97	проиграли в другому раунді
1994-95	48	+27=3-18	150:127	57	програли в першому раунді
1995-96	82	+40=11-31	282:269	91	програли в першому раунді
1996-97	82	+26=9-47	234:300	61	в плей-оф не грали
1997-98	82	+39=13-30	221:194	91	програли в першому раунді
1998-99	82	+39=13-30	214:181	91	програли в другому раунді
1999-00	82	+24=19-39	210:248
2000-01	82	+36=8-38	227:249	88(8)	в плей-оф не грали
2001-02	82	+43=6-33	236:201	101(9)	програли в першому раунді
2002-03	82	+36=11-35	245:237	87(4)	програли в першому раунді
2003-04	82	+41=15-26	209:188	104(7)	програли в першому раунді
2004-05	сезон не проводився
2005-06	82	+29 -37 =16	230:266	74	в плей-оф не грали
2006-07	82	+35 -41 =6	235:286	76	в плей-оф не грали
2007-08	82	+41 -29 =12	212:222	94	програли в першому раунді
2008-09	82	+53 -19 =10	274:196	116	програли в другому раунді
2009-10	82	+39 -30 =13	206:200	91	програли в другому раунді
2010-11	82	+46 −25 =11	246:195	103	виграли Кубок Стенлі
2011-12	82	+49 −28 =4	269:202	102	програли в першому раунді
2012-13	48	+28 −14(-6) =	129:105	62	програли в фіналі Кубка Стенлі
2013-14	82	+54 −19(-9) =	261:177	117	програли в другому раунді
2014-15	82	+41 −27(-14) =	213:211	96	в плей-оф не грали
2015-16	82	+42 −31(-9) =	240:230	93	в плей-оф не грали
2016-17	82	+44 −31(-7) =	234:212	95	програли в першому раунді

*В дужках вказано кількість очок отриманих командою за поразки в овертаймі

Гравці

Номери, що не використовують

• 2 — Едді Шор, захисник (1926—1940). Виведено з обігу 1 січня 1947 року.
• 3 — Лайонел Хітчмен, захисник (1925—1934). Виведено з обігу 22 лютого 1934 року.
• 4 — Боббі Орр, захисник (1966—1976). Виведено з обігу 9 січня 1979 року.
• 5 — Діт Клеппер, захисник (1927—1947). Виведено з обігу 12 лютого 1947 року.
• 7 — Філ Еспозіто, центральний нападник (1967—1975). Виведено з обігу 3 грудня 1987 року.
• 8 — Кем Нілі, боковий нападник (1986—1996). Виведено з обігу 12 січня 2004 року.
• 9 — Джонні Буцик, боковий нападник (1955—1978). Виведено з обігу 13 березня 1980 року.
• 15 — Мілт Шмідт, боковий нападник (1936—1955). Виведено з обігу 13 березня 1980 року.
• 24 — Террі О'Райлі, боковий нападник (1972—1985). Виведено з обігу 24 жовтня 2002 року.
• 77 — Рей Бурк, захисник (1979—2000). Виведено з обігу 4 жовтня 2001 року.

Примітки

1. Pelletier, Joseph (June 2011). Joe Pelletier's Greatest Hockey Legends.com - Smokey Harris. bruinslegends.blogspot.com. bruinslegends.blogspot.com. Архів оригіналу за 25 листопада 2016. Процитовано 24 листопада 2016. This is Smokey Harris. He is the answer to the trivia question "Who scored the first goal in Boston Bruins history?"...on December 1st, 1924 the Bruins played their first NHL game, hosting their expansion cousins the Montreal Maroons at the Boston Arena. The Maroons opened the scoring that night, with Dinny Dinsmore scoring on an unassisted effort at the 9-minute mark of the 1st period. Cue Harris. At 3:30 of the second period he took a pass from Carson "Shovel Shot" Cooper and beat Maroons goaltender Clint Benedict to open the scoring. Exactly 6 minutes later Cooper scored the only other goal of the night, securing the Bruins a 2-1 victory in their very first game.

Посилання

• «Бостон Брюїнс» [Архівовано 7 лютого 2011 у Wayback Machine.] (англ.)