Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Існує також Болонська школа юриспруденції
Боло́нська шко́ла — італ. Scuola bolognese di pittura одна з шкіл італійського живопису 14—18 століть поряд з Венеційською школою,Брешианською школою чи Римською школою. Особливого значення набула в кінці 16 століття, коли брати Караччі заснували Болонську академію (1585), в якій вперше були сформульовані принципи реалістичного академізму. Академія давала художню освіту, вчила майстерності в галузі малярства (особливо композиції і малюнку). Художники болонської школи, йдучи за високими зразками мистецтва Відродження, створювали картини й фрески на релігійні та міфологічні теми для палаців і церков[1]. Болонська художня школа на попередньому етапі дала також низку видатних майстрів в добу італійського маньєризму,частка з котрих мала універсальні властивості і працювала і як архітектори, і як художники-фрескісти, і як скульптори як у самій Болоньї, так і за межами Італії.
Незважаючи на створення академії, болонська школа живопису та Болонья не стали провідним центром культури як Рим, Флоренція, Неаполь чи Венеція і не відкривали нових шляхів в мистецтві. Це була своєрідна еклектика. Саме ця еклектика закамуфлювала як художні періоди як до братів Каррачі, так і періоди розвитку школи після них. Лише в 20 ст. дослідники переглянули історію художньої школи і виявили її глибоке коріння.
Болонська школа за цими даними сформувалась доволі рано, приблизно ще у 13 сторіччі. Вона була тісно пов'язана з тими релігійними ідеями (перш за все спасіння душі) та недосконалими (за новітніми порівняннями) технологіями створення фресок та ікон. Зразковим тоді було мистецтво Візантійської імперії з її фресками, мініатюрами до рукописів, мозаїками та розвиненим тематично іконописом.
Болонья середньовічна якраз і стала помітним центром створення рукописів та мініатюр до них. На художню практику у Болоньї суттєво впривали медичний, філософський та теологічний факультети місцевого університету та доволі сміливі (для того часу) професори.
В 15 сторіччі до університетської професури приєдналися володарі краю з роду Бентівольо, що стали покровителями декількох художників, серед котрих були Лоренцо Коста, Франческо Франча, Аміко Аспертіні.
Важливим етапом розвитку болонської школи до короткої доби діяльності братів Каррачі був період місцевого маньєризму. Саме з відмови від спірітуалізму та крайніх форм індивідуалізму місцевого маньєризму і виросло мистецтво братів Каррачі, доволі нетривале як таке в самій Болоньї. Феноменом місцевої художньої практики стало бароко 17 ст., що не перебороло повністю стилістику маньєризму і той розвивався в Болоньї паралельно з бароковим академізмом. Ранні ознаки маньєризму були притаманні ще творам Інноченцо да Імола. Маньєризм в місцевій практиці пустив могутнє коріння, про що свідчать картини його учнів, серед котрих опинився багато обдарований Просперо Фонтана. Художня практика останнього була такою, що дозволила попрацювати у відомих центрах міжнародного маньєризму у Фонтанбло (Франція) та у Римі (Папська держава). Помітний вплив на підвищення художнього рівеня творів митців Болоньї мали твори Джуліо Романо, Пеллегріно Тібальді, талановитого архітектора і непоганого фрескіста-декоратора, що працював у Ескоріалі і в Мілані.
Особливо помітними успіхи в декоративному живопису були в творах болонців Лоренцо Сабатіні (котрому довірили створити фрески в каплиці Паоліна у Ватикані) та у Просперо Фонтана, що попрацював у Бельведері Ватикана, на віллі Джулія, у палаці Фіренце на Кампо Марціо, де мешкав рідний брат папи римського.
Чутливим до могутніх впливів італійського маньєризму був і Денис Кальверт, фламандець за походженням, що натуралізувався в середовищі болонських художників.
Художня школа (академія) «Тих, хто на правильному шляху», заснована братами Каррачі, мала своїх попередників. Так, у Флоренції, де були фанатичні прихильнки малювання, заснували ще 1563 року місцеву Акамемію малюнка, бо малюнок вважали попередником і живопису, і скульптури, і архітектури. Митець, що погано малював, не вважався авторитетом для художників Флоренції. Погане малювання флорентійські сноби закидали навіть уславленим художникам Венеції, серед котрих були Джорджоне і сам Тиціан.
Сучасною з академією братів Каррачі була і художня академія в папському Римі, заснована з ініціативи маньєриста Федеріго Цуккарі у 1593 р. По смерті Лодовіко Каррачі у 1619 р. болонську художню школу очолив Гвідо Рені, художник і гравер[1].
На хвилі зміцнення авторитету католицизму і посилення спротиву Реформації (протестантським течіям в Західній Європі) в низці північних країн, в папському Римі звернули увагу на релігійний живопис художників Болоньї. Кардинал Одоардо Фарнезе викликав у папську столицю двох братів Каррачі і посприяв їх роботі. Так, Аннібалє Каррачі(1560—1609) створив стінописи в палаццо Фарнезе[2] на теми «Метаморфоз» Овідія[3] .
Рим початку 17 ст. бурхливо жив художньою практикою, де завзято боролися прихильники маньєризму, папської офіційної лінії в живопису та представники демократичної гілки бароко північноіталійського зразка, останнє уособлювало собою пристрасне, часом несамовите мистецтво Караваджо. Папському двору найближчим виявилось посереднє, холоднувате, помірно пафосне мистецтво братів Каррачі. Підтримка папи римського цього напрямку і переорієнтувала творчість низки художників-католиків та декотрих іноземних на помірну стилістику братів Каррачі. Так мода на болонську школу почала свій наступ на художню практику в низці країн Західної Європи, не оминувши свій вплив навіть на Академію мистецтв в православному Санкт-Петербурзі, коли там заснували власний художній заклад 1757 року[1]
Кризові явища в болонській художній школі почали відчувати ще в 18 ст., незважаючи на офіційну підтримку католицької церкви та королівських (імператорських) династій. Про посередність болонької художньої манери писав ще Ш. Блан, розпізнавши в ній як відсутність великих недоліків, так і відсутність сміливості, енергії, викорінення яскравих індивідуальностей. Щось поміняти в цій картині стагнації школи намагались і Джованні Ланфранко, і Лоренцо Пізанеллі, і Карло Чиньяні.
1708 року в Болоньї власне художник Карло Чиньяні (1628—1719) заснував нову Художню академію, бо академія братів Каррачі проіснувала недовго. Намагання щось змінити і прагнув Карло Чиньяні. Його зусилля підтримав і черговий папа римський (Климент XI), а його канцелярія розробила та затвердила новий устав художньої школи. Карло Чиньяні отримав від папи римського дозвіл на пожиттєву посаду директора художньої школи, а школа отримала назву за ім'ям папи — Климентина. Але припинити активні пошуки в мистецтві, навіть в дрібних князівствах Італії, не міг і папа, і Карло Чиньяні, і будь хто. Італія і Рим почали поступатися в художній ініціативі Фландрії, Голландії, навіть Іспанії і особливо Франції. У 18 ст. у повну силу про себе заявили рококо, просвітництво, нова хвиля класицизму, а потім ампір. Болонська художня школа вже не впоралась з новими змінами в художній практиці, а її митці скотилися до напищеності та деградації ідей.
.png)
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
