Loading AI tools
вид ссавців З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Ту́р, або Би́к перві́сний (лат. Bos primigenius; англ. aurochs, також відомий як лат. urus, ure) — вид вимерлих диких представників роду бик (Bos). Безпосередній пращур свійського бика (великої рогатої худоби). Був поширений в Європі, Центральній і Південно-західній Азії, північній Африці. Мешкав у лісах, лісостепу, степах.
| † Тур | ||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Картина із зображенням тура. Копія Ч. Г. Сміта з незбереженого оригіналу XVII ст., купленого в Аугсбурзі | ||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||
| † Bos primigenius (Bojanus, 1827) | ||||||||||||||||||||||
 Ареали трьох підвидів тура Bos primigenius primigenius
Bos primigenius africanus =
Bos primigenius opisthonomous = Bos primigenius mauretanicus Bos primigenius namadicus
| ||||||||||||||||||||||
Підвиди | ||||||||||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||
Українське слово «тур» походить від прасл. *turъ. Аналогічно звучать назви цієї тварини в інших слов'янських мовах: біл. і рос. тур, дав.-рус. і староцерк.-слов. туръ, словен. tȗr, чеськ., словац., хорв., пол. і луж. tur, полаб. täur, серб. тур/tur. Назва села Туряк (Tureac) у Румунії того ж походження. Праслов'янське *turъ, судячи з всього, має праіндоєвропейське походження, існують схожі слова у споріднених мовах: лит. taũras («буйвіл», «тур»), дав.-прусськ. tauris («зубр»), лат. taurus («бик»), грец. ταῦρος, ірл. tarb, авест. staōra- («велика рогата худоба»), гот. stiur («бик», «теля»), давн-англ. stēor («бичок»), нім. Stier («бик», «Телець»). Спільним джерелом для всіх слів вважають пра-і.є. *táwros («дикий бик»). Це слово порівнюють з прасемітським *θawr- («бик», «віл»), але не виключено, що до праіндоєвропейської й прасемітської мов слово «тур» могло бути запозичене з якоїсь третьої, невідомої мови[2][3].
Тур європейський (Bos primigenius primigenius Bojanus), предок бика свійського в Україні населяв степи, лісостепи, мішані ліси й був мисливською твариною. М. В. Шарлемань писав, що слово тур, переважно як додаток до імені князя 5 разів загадується у «Слові о полку Ігоревім» — пам'ятці давньоруської літератури XII століття. Він вказував, що під цією назвою фігурували як власне тур, так і зубр. Коли візантійський нащадок трону Андронік І Комнін приїхав у 1154 р. (за іншими відомостями в 1163-65 рр.) до свого брата князя Ярослава Осьмомисла, цей князь разом з великим київським князем та іншими князями влаштували для свого гостя полювання на «турів». Водночас візантійський історик з цього приводу написав, що Андронік під час свого перебування на Русі вбивав «зумпров» — звірів багаточисельних у цій країні й розміром більших ніж ведмідь чи леопард[4][5].
Шарлемань також занотував, що ще на початку XX ст. в Україні великих биків подекуди ще називали турами. Йому в 1914 році доводилося чути на Уманщині (Черкаська область) фрази «погнав турів», «напувати турів»[4]. Ця назва, як свідчить словник В. Грінченка 1925 р. стосовно свійського бика збереглося в західних областях України — на Галичині. Про розповсюдженість на території України у свій час турів свідчить продуктивність використання цього слова в ономастиці XII—XV ст.
Ще в XI-XIII століттях на тура та зубра полювали на Лівобережному Придніпров'ї[6]. Про полювання на тура (або зубра) згадував князь Володимир Мономах у своєму «Повчанні»:
«А ось що я в Чернігові робив…Два тура цілили в мене рогами разом з конем».[7]
У Києві на одному з найдавніших торговищ Подолу знаходилася так звана Турова Божниця, можливо пов'язана з більш раннім культом бога покровителя свійської худоби — Велеса. Існували й інші прояви культу бика зубра-тура.
М. В. Шарлемань вважав, що справжні тури на Русі зникли рано. Приблизно починаючи з XVI ст. їхня назва була перенесена на зубрів[5]. Г. Боплан в «Описі України» згадував так званих степових буйволів, які водилися ближче до кордону з Московією. Зважаючи на те, що тур на той час на території України вже зник, мова, напевне, йде про зубра. Про «турів» згадував і Д. І. Яворницький описуючи природні скарби Запорожжя. У цьому випадку мова також напевне йде по зубрів. Остання туриця загинула у Якторовській Пущі на Мазовії в 1627 році.[8]
Тур — велика тварина (жива маса до 1200 кг, висота в холці — до 200 см), з важкою головою, довгими розвиненими рогами, високими, міцними кінцівками, чорної, чорно-бурої й червоної мастей.[9][10] Тур відзначався великою силою, швидкістю, злим норовом.[10] Самка тура за період лактації давала 500—700 кг молока.[9]
Сучасна велика рогата худоба походить від кількох різновидів дикого тура, серед яких виділяють такі: європейський, азійський та африканський. О. О. Браунер довів близьку подібність тура і сірої степової худоби не тільки за будовою черепа, а й скелета.[9]
Кістки тура (Bos primigenius Bojanus) були знайдені в обох шарах Занівського-1 та на Підгорівці-2[12]
Про поширення турів в Україні свідчать численні географічні назви: Турка, Турійськ, Турівка, Турія, Тур'я Поляна та Тур'я-Бистра. Притока малої київської річки Юрковиці (зараз в колекторі) має назву Турець, а сучасна вулиця, що над нею проходить зветься Турівська. Численні згадки у пам'ятках народної творчості, народних назвах. Відгомін згадок про великих биків України залишився і в народних назвах рослин. Так, як зазначав В. Комендар турім язиком називали у Карпатах папороть листовик сколопендровий.[5]
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
