Remove ads
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Глорія Джин Воткінс (англ. Gloria Jean Watkins; 25 вересня 1952 — 15 грудня 2021), більш відома під псевдонімом белл гукс,[16] — американська письменниця, професорка, феміністка та громадська активістка. Псевдо «bell hooks» запозичила від прабабусі по материнській лінії Белл Блер Гукс.[17]
У центрі уваги гукс була інтерсекційність (переплетіння) раси, капіталізму та гендеру, і те, що вона описує як їхню здатність виробляти та увічнювати системи утиску та класового панування. Опублікувала понад 30 книг та численні наукові статті, знялася у документальних фільмах та брала участь у публічних лекціях. Зверталася до раси, класу та статі в освіті, мистецтві, історії, сексуальності, ЗМІ та фемінізмі.[18] У 2014 році заснувала Інститут Белл Гукс при коледжі Береа в місті Берія, штат Кентуккі.[19]
Глорія Джин Воткінс народилася в 1952 році в Гопкінсвіллі, невеликому сегрегованому містечку в Кентуккі, в родині афроамериканців з робітничого класу однією з шести дітей Рози Белл Воткінс (до шлюбу Олдхем) і Веодіса Воткінса. Батько працював двірником, а мати покоївкою в будинках білих сімей.[20] Захоплена читанням, Воткінс здобувала освіту в сегрегованих державних школах, пізніше написавши, що саме тут пережила освіту як практику свободи. Вона описує великі негаразди, з якими зіткнулася під час переходу до расово-інтегрованої школи, де вчителі та учні були переважно білими. Закінчила середню школу Гопкінсвілля, а 1973 році здобула бакалаврський ступінь з англійської мови у Стенфордському університеті, закінчила магістратуру з англійської — у Університеті Вісконсіна — Медісон у 1976 р.[21]
У 1983 році, після кількох років викладання та письменництва, здобула докторський ступінь з літератури в Каліфорнійському університеті Санта-Крус із дисертацією на тему американської феміністської авторки Тоні Моррісон.
Викладацьку діяльність почала в 1976 році як професор англійської мови та старша викладачка кафедри етнічних досліджень Університету Південної Каліфорнії.[22] Після трьох років роботи видавництво з Лос-Анджелеса «Големікс» випустило її перший твір — книгу віршів «Там ми плакали» (1978) під псевдонімом «белл гукс». Воткінс прийняла ім'я своєї прабабусі по матері як псевдонім, тому що її прабабуся «була відома своїм спритним і сміливим язиком, яким [вона] дуже захоплювалася». Написала ім'я з малої літери, «щоб відрізнитись від своєї прабабусі». гукс сказала, що нетрадиційний нижній регістр її імені означає, що найважливіше — це її твори: «сутність книг, а не хто я».[23]
На початку 1980-х і 1990-х викладала у кількох вищих навчальних закладах, включаючи Каліфорнійський університет Санта-Крус, Університет штату Сан-Франциско, Єльський університет, Оберлінський коледж та Міський коледж Нью-Йорка.[24]
У 1981 році South End Press опублікувала першу велику працю белл гукс «Хіба я не жінка?: Чорні жінки та фемінізм», написану роками раніше, в часи бакалаврату.[25] За десятиліття з моменту публікації Хіба я не жінка? отримала широке визнання як впливовий внесок у феміністичну думку.[26]
«Хіба я не жінка?» досліджує декілька основних тем: історичний вплив сексизму та расизму на чорношкірих жінок, девальвацію чорношкірих жінок, роль та зображення у ЗМІ, систему освіти, ідею панування білого капіталістичного патріархату, маргіналізацію чорношкірих жінок та ігнорування питань раси та класу у фемінізмі. З моменту публікації «Хіба я не жінка» белл гукс стала видатною лівою та постмодерністською політичною мислителькою та культурною критикинею. Вона націлена на широку аудиторію та звертається до неї, представляючи свою роботу в різних ЗМІ. Окрім написання книг, друкувалась у численних наукових та популярних журналах, читала лекції у громадських місцях та з'являлася у різних документальних фільмах.
белл гукс опублікувала понад 30 книг на різні теми. Найпоширенішою темою її останніх творів є спільнота та спілкування, здатність громад подолати нерівність між расою, класом та статтю. У трьох книгах та чотирьох дитячих книгах вона припускає, що спілкування та грамотність (здатність читати, писати та критично мислити) мають вирішальне значення для розвитку здорових спільнот та стосунків, не затьмарених класовою чи статевою нерівністю.
Вона обіймала посади професора афро-американських досліджень та англійської мови в Єльському університеті, доцентки кафедри жіночих досліджень та американської літератури в Оберлінському коледжі в Оберліні, штат Огайо, а також заслуженої викладачки англійської літератури в Міському коледжі Нью-Йорка.
Помітивши відсутність різноманітних голосів у феміністичній теорії, гукс опублікувала Феміністичну теорію: від краю до центру у 1984 році. У цій книзі вона стверджує, що ці голоси були маргіналізованими: «Бути маргіналом — це бути частиною цілого, але поза основним тілом».[27] Вона стверджує, що якщо фемінізм прагне зробити жінок рівними з чоловіками, це неможливо, тому що в західному суспільстві не всі чоловіки рівні. Вона стверджує: «Жінки в нижчих класах та бідних групах, особливо ті, що не є білими, не визначили б рух звільнення жінок як жінок, які досягли соціальної рівності з чоловіками, оскільки їм у повсякденному житті постійно нагадують, що всі жінки не мають однаковий соціальний статус».[28]
гукс використовувала цю роботу як платформу, щоб запропонувати нову, більш інклюзивну феміністичну теорію. Її теорія заохочувала давню ідею сестринства, але виступала за те, щоб жінки визнавали свої відмінності, одночасно приймаючи одне одного. Вона закликала феміністок розглянути ставлення гендеру до раси, класу та статі — концепції, яка стала відома як інтерсекційність. гукс також доводить важливість участі чоловіків у русі за рівність, стверджуючи, що для того, щоб зміни відбулися, чоловіки повинні виконати свою роль. Вона також закликає до перебудови культурної структури влади, яка не вважає необхідним утиск інших.[29]
У книзі 1994 р. «Навчання переходу: освіта як практика свободи» (Teaching to Transgress: Education as the Practice of Freedom) гукс пише про трансгресивний підхід у освіті, де педагоги(ні) можуть навчити учнів «переступати» расові, статеві та класові кордони, щоб досягти дару свободи. Вона описує це як «спосіб навчання, якому може навчитися кожен».[30] гукс поєднує практичні знання та особистий досвід у школі з феміністичним мисленням та критичною педагогікою. гукс досліджує школу як джерело обмежень, але й потенційне джерело звільнення. Вона стверджує, що використання вчителями контролю та влади над студентами притуплює ентузіазм учнів і вчить підкорятися авторитетам.[31] Вона виступає за те, щоб університети заохочували студентів та викладачів до переступати кордони, і шукає шляхи використання співпраці, щоб зробити навчання більш розслаблюючим та захоплюючим. Вона описує викладання як перформативний акт, а вчителів — як каталізаторів, які запрошують усіх стати більш активними та активними. Перформативний аспект навчання «пропонує простір для змін, винаходів, спонтанних зрушень, які можуть служити каталізатором для витягування унікальних елементів у кожному класі».[30] гукс також присвятила Пауло Фрейре розділ книги, написаний у формі ігрового діалогу між нею, Глорією Воткінс та її письменницьким голосом белл гукс.[32] В останньому розділі книги гукс підняла критичне питання еросу чи еротики в шкільному середовищі. За словами гукс, еросу та еротиці не потрібно заперечувати. Вона стверджує, що одним з центральних принципів феміністичної педагогіки було подолання дуалізму розум-тіло і дозволити собі як вчительці бути цілою у класі, і, як наслідок, в душі.[33]
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.