Балістична ракета

Балістична ракета — різновид ракетної зброї. Велику частину польоту вона здійснює по некерованій балістичній траєкторії, на яку впливає лише аерогідродинамічний опір.

Траєкторії трьох об'єктів (кут запуску — 70°). Чорний об'єкт не відчуває жодного опору і рухається по параболі. На блакитний об'єкт діє сила, величина якої визначається згідно із законом Стокса, а на зелений об'єкт — сила, що визначається законом в'язкості Ньютона.

Потрібні швидкість і напрямок польоту балістичній ракеті надає на активній ділянці польоту система керування польотом ракети. Велика дальність (понад 5000 км) зумовлює вихід за межі атмосфери в середній ділянці траєкторії. Після вимкнення двигуна залишок шляху бойова частина, яка є корисним навантаженням ракети, рухається балістичною траєкторією. Балістичні ракети можуть бути багатоступеневими; у цьому разі після досягнення заданої швидкості відпрацьовані ступені відкидаються. Така схема дозволяє зменшити поточну вагу ракети, тим самим дозволяючи збільшити її швидкість.

Балістична ракета підводних човнів UGM-73 «Посейдон»

Балістичні ракети можуть запускатися з різноманітних пускових установок: стаціонарних — шахтних або відкритих, мобільних — на базі колісного або гусеничного шасі, літаків, кораблів і підводних човнів.

За відстанню застосування балістичні ракети поділяються на стратегічні та тактичні. Приблизний поділ ракет за дальністю польоту:

• Балістична ракета малої дальності (250—1000 км);
• Балістична ракета середньої дальності (1000 — 2500 — 4500 км);
• Міжконтинентальна балістична ракета (4500—6000 км).

Міжконтинентальні ракети та ракети середньої дальності часто використовують як стратегічні та оснащують ядерними боєголовками. Їхньою перевагою перед літаками є малий час підльоту (менш ніж пів години за міжконтинентальної дальності) і велика швидкість головної частини, що дуже ускладнює їхнє перехоплення навіть сучасною системою ПРО.

Перші теоретичні роботи, пов'язані із зазначеним класом ракет, провів К. Е. Ціолковський, що з 1896 року систематично розробляв теорію руху реактивних апаратів. 10 травня 1897 року в рукописі «Ракета» К. Е. Ціолковський вивів формулу^[1] (формула Ціолковського), яка встановила залежність між:

• швидкістю ракети в будь-яку мить, що розвивається під впливом тяги ракетного двигуна;
• питомим імпульсом ракетного двигуна;
• масою ракети в початковий і кінцевий миті часу.

Історія

У 1917 році Роберт Годдард зі Смітсонівського інституту в США запатентував винахід, що значно підвищував ефективність роботи силової установки шляхом застосування сопла Лаваля на рідинному ракетному двигуні. Це рішення вдвічі підвищувало ефективність ракетного двигуна і мало величезний вплив на подальші роботи Германа Оберта та команди Вернера фон Брауна.

У 1920-х роках наукові дослідження та експериментальні роботи з розроблення ракетних технологій вели кілька держав. Однак завдяки експериментам у галузі рідинних ракетних двигунів і систем управління лідером у розробленні технологій балістичних ракет стала Німеччина.

Робота команди Вернера фон Брауна дозволила німцям розробити та освоїти повний цикл технологій, необхідних для виробництва балістичної ракети Фау-2 (V2), що стала не тільки першою у світі бойовою балістичною ракетою серійного виготовлення^[2], а й першою, яка отримала бойове застосування (8 вересня 1944 року). Надалі Фау-2 стала відправною точкою та основою для розвитку технологій ракет-носіїв народногосподарського призначення і бойових балістичних ракет як в колишньому СРСР, так і в США, які незабаром стали лідерами в цій галузі.

Створення радянських балістичних ракет спочатку також базувалося на копіюванні німецької техніки. Другим етапом була модернізація німецьких ракет (потрібно було забезпечити вдвічі більшу польотну дальність), а третій етап — їхнє подальше вдосконалення^[3]. Уже в перших вдосконалених радянських ракетах Р-2 і Р-5 водний етанол, який використовували німці, було замінено більш енергоємною сумішшю ізопропанолу та метанолу. Зі створенням першої радянської стратегічної ракети Р-5М ресурси вдосконалення трофейного німецького двигуна були повністю вичерпані, і міжконтинентальна ракета Р-7 була вже принципово новим виробом^[4].

Цікаві факти

Масована ракетна атака Ірану проти Ізраїлю 1 жовтня 2024 року, з використанням до 200 ракет, стала найбільшою атакою балістичними ракетами в історії людства. Згідно повідомлення німецького видання Spiegel, в деяких окремих місцях Ірану вдалося подолати багатошарову протиракетну оборону Ізраїлю^[5][6].

Див. також

• Шахтна пускова установка
• Балістична ракета підводних човнів
• Протиповітряна оборона
• Оперативно-тактична ракетна зброя
• Крилата ракета

Примітки

1. Архів Російської академії наук (АРАН). Ф.555. Оп.1. Д.32. ЛЛ. 1 [Архівовано 1 березня 2008 у Wayback Machine.], 2 [Архівовано 1 березня 2008 у Wayback Machine.], 5 [Архівовано 1 березня 2008 у Wayback Machine.], 11 [Архівовано 1 березня 2008 у Wayback Machine.], 20 [Архівовано 1 березня 2008 у Wayback Machine.]
2. http://slovari.yandex.ru/dict/krugosvet/article/0/07/1001141.htm?text=фау-2&encid=krugosvet&stpar3=1.3%5Bнедоступне+посилання+з+серпня+2019%5D
3. Івкін В. І.'. Ракетна спадщина фашистської Німеччини. // Військово-історичний журнал. — 1997. — № 3. — С. 32-34.
4. Сударіков А. М. Розвиток радянських балістичних ракет і палива до них у повоєнний період 1945—1960 рр. // Військово-історичний журнал. — 2005. — № 9. — С. 53-56.
5. So hat Iran die Flugabwehr Israels überwältigt. Von Oliver Imhof. 02.10.2024, 13.55 Uhr
6. Удар Ірану по Ізраілю, ймовірно, став найбільшою атакою балістичними ракетами в історії - Spiegel. 02.10.2024, 20:23

Література

• С. П. Галака. Ракети середньої дальності (РСД) розміщення в Європі // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4