різновид ракетної зброї З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Балістична ракета — різновид ракетної зброї. Велику частину польоту вона здійснює по некерованій балістичній траєкторії, на яку впливає лише аерогідродинамічний опір.
Потрібні швидкість і напрямок польоту балістичній ракеті надає на активній ділянці польоту система керування польотом ракети. Велика дальність (понад 5000 км) зумовлює вихід за межі атмосфери в середній ділянці траєкторії. Після вимкнення двигуна залишок шляху бойова частина, яка є корисним навантаженням ракети, рухається балістичною траєкторією. Балістичні ракети можуть бути багатоступеневими; у цьому разі після досягнення заданої швидкості відпрацьовані ступені відкидаються. Така схема дозволяє зменшити поточну вагу ракети, тим самим дозволяючи збільшити її швидкість.
Балістичні ракети можуть запускатися з різноманітних пускових установок: стаціонарних — шахтних або відкритих, мобільних — на базі колісного або гусеничного шасі, літаків, кораблів і підводних човнів.
За відстанню застосування балістичні ракети поділяються на стратегічні та тактичні. Приблизний поділ ракет за дальністю польоту:
Міжконтинентальні ракети та ракети середньої дальності часто використовують як стратегічні та оснащують ядерними боєголовками. Їхньою перевагою перед літаками є малий час підльоту (менш ніж пів години за міжконтинентальної дальності) і велика швидкість головної частини, що дуже ускладнює їхнє перехоплення навіть сучасною системою ПРО.
Перші теоретичні роботи, пов'язані із зазначеним класом ракет, провів К. Е. Ціолковський, що з 1896 року систематично розробляв теорію руху реактивних апаратів. 10 травня 1897 року в рукописі «Ракета» К. Е. Ціолковський вивів формулу[1] (формула Ціолковського), яка встановила залежність між:
У 1917 році Роберт Годдард зі Смітсонівського інституту в США запатентував винахід, що значно підвищував ефективність роботи силової установки шляхом застосування сопла Лаваля на рідинному ракетному двигуні. Це рішення вдвічі підвищувало ефективність ракетного двигуна і мало величезний вплив на подальші роботи Германа Оберта та команди Вернера фон Брауна.
У 1920-х роках наукові дослідження та експериментальні роботи з розроблення ракетних технологій вели кілька держав. Однак завдяки експериментам у галузі рідинних ракетних двигунів і систем управління лідером у розробленні технологій балістичних ракет стала Німеччина.
Робота команди Вернера фон Брауна дозволила німцям розробити та освоїти повний цикл технологій, необхідних для виробництва балістичної ракети Фау-2 (V2), що стала не тільки першою у світі бойовою балістичною ракетою серійного виготовлення[2], а й першою, яка отримала бойове застосування (8 вересня 1944 року). Надалі Фау-2 стала відправною точкою та основою для розвитку технологій ракет-носіїв народногосподарського призначення і бойових балістичних ракет як в колишньому СРСР, так і в США, які незабаром стали лідерами в цій галузі.
Створення радянських балістичних ракет спочатку також базувалося на копіюванні німецької техніки. Другим етапом була модернізація німецьких ракет (потрібно було забезпечити вдвічі більшу польотну дальність), а третій етап — їхнє подальше вдосконалення[3]. Уже в перших вдосконалених радянських ракетах Р-2 і Р-5 водний етанол, який використовували німці, було замінено більш енергоємною сумішшю ізопропанолу та метанолу. Зі створенням першої радянської стратегічної ракети Р-5М ресурси вдосконалення трофейного німецького двигуна були повністю вичерпані, і міжконтинентальна ракета Р-7 була вже принципово новим виробом[4].
Для подолання великих відстаней балістичні ракети зазвичай запускаються у високий суборбітальний космічний політ. Для міжконтинентальних ракет найбільша висота (апогей), якої досягають під час вільного польоту, становить приблизно 4 500 кілометрів (2 800 миля).[5] Траєкторія балістичної ракети складається з трьох частин або фаз: активної фази, маршової фази та термінальної фази. Для успішного переходу з однієї фази в іншу потрібні спеціальні системи та можливості.[6]
Активна фаза — це ділянка активного польоту, що починається із запуску двигунів і завершується закінченням активного польоту. Ділянка активного польоту може тривати від кількох десятих секунди до кількох хвилин і може складатися з декількох ракетних ступенів.[7] Внутрішні комп'ютери утримують ракету на запрограмованій траєкторії.[6] На багатоступеневих ракетах відокремлення ступенів (за винятком будь-яких післярозгінних блоків або платформи БГЧБІН) відбувається переважно під час активної фази.
Маршова фаза є найдовшою в траєкторії ракети і починається із завершенням активного польоту. Коли паливо вичерпується, тяга більше не створюється, і ракета входить у вільний політ. Під час цієї фази ракета, що тепер складається переважно з бойової частини або корисного навантаження, а також можливо систем протидії та малих двигунів для подальшого наведення на ціль, досягає своєї найбільшої висоти і може пролітати в космосі тисячі кілометрів (або навіть невизначено довго у випадку деяких систем, здатних до частково-орбітального польоту) зі швидкістю до 7,5 до 10 кілометрів за секунду (4 до 5 морських миль на секунду).[8]
Останньою фазою в траєкторії ракети є термінальна фаза або фаза входу в атмосферу, що починається з входу ракети в атмосферу Землі (якщо політ був екзоатмосферний)[7][8], де атмосферний опір відіграє значну роль у траєкторії ракети, і триває до удару ракети.[7] Головні частини входять в атмосферу Землі на дуже високих швидкостях, порядку 6—8 кілометрів за секунду (22 000—29 000 км/год; 13 000—18 000 миля/год) для міжконтинентальних дистанцій.[9] На початку цієї фази траєкторія ракети все ще відносно добре визначена, хоча коли ракета досягає щільніших шарів атмосфери, на неї все більше впливають гравітація та аеродинамічний опір, що може вплинути на місце її приземлення.[8]
Квазібалістична ракета — це категорія БРМД, що є переважно балістичною, але може виконувати маневри під час польоту або здійснювати неочікувані зміни напрямку та дальності.[10] Великі керовані ракети РСЗВ з дальністю, порівнянною з БРМД, іноді категоризують як квазібалістичні ракети.[11]
Багато балістичних ракет досягають гіперзвукових швидкостей (тобто Мах 5 і вище) при входженні в атмосферу з космосу. Однак у загальноприйнятій військовій термінології термін "гіперзвукова балістична ракета" зазвичай застосовується лише до тих, які можуть маневрувати перед ураженням цілі і не слідують простій балістичній траєкторії.[16][17]
Масована ракетна атака Ірану проти Ізраїлю 1 жовтня 2024 року, з використанням до 200 ракет, стала найбільшою атакою балістичними ракетами в історії людства. Згідно повідомлення німецького видання Spiegel, в деяких окремих місцях, Ірану вдалося подолати багатошарову протиракетну оборону Ізраїлю[18][19].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
