Антський союз

Антський союз — політичне і військово-племінне слов'янське об'єднання^[1], що існувало від IV — до початку VII ст. (602 р.^[2]).

Антський союз
Племінний союз
IV ст. – 602 р.
Антський союз: історичні кордони на карті Червона лінія - кордони держави антів за Френсісом Дворніком; синій колір - пеньківська культура; червоний колір - території, які піддавалися набігам антів
Столиця	невідомо
Мови	Праслов'янська
Релігії	Слов'янське язичництво
Форма правління	Воєнна демократія
Вождь
- 363-375	Бож
- 540-562	Ідарізій
- 558-562	Межемир (?)
- 562-580	Келагаст
Історичний період	Античність, Середньовіччя
- Засновано	IV ст.
- Ліквідовано	602 р.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Антський союз

Утворений після розпаду держави гунів (370—469 рр.), до складу якої входили слов'янські племена й сармати. До складу Антського союзу племен входило шість племінних груп. Вони відомі з давньоруських літописів та з творів Костянтина Багрянородного, та пізніше виділялись дослідниками як особлива південно-західна група «племен»^[3]: уличі, тиверці, поляни, древляни та сіверяни^[3].

Розпався антський союз внаслідок навали аварів. Основна маса антського населення розселилась на північ Чорного моря, Київщину, Чернігівщину, і Полісся^[4]. Племінний поділ як основа антського державного утворення вплинула на племінний поділ слов'янського населення VIII—IX ст., які стали основою для формування українського народу^[4], також анти вплинули на формування болгар та румунів^[5].

Згадки в наукових джерелах

Докладніше: Пеньківська культура

За Йорданом, анти жили між Дністром і Дніпром^[6]. За Прокопієм, їх оселі сягали на сході Азовського моря, а на заході — долини Дунаю^[6]. Це, можливо, свідчить про те, що різні очевидці по різному вказували на кордони Антського союзу (Френсіс Дворнік). На період існування антського союзу припадає початок розбудови і активного використання для оборони «Змієвих валів». У VII ст., коли припинив існувати антський союз, змієві вали перестали розбудовуватись.

У X ст. арабський історик Абдул Хасан Масуді двічі повторює, що анти мали свою державу, «з прадавніх часів»: від кінця IV ст. до початку VII ст. н. е.^[6][4]. В. Ключевський вважає, що існував великий військовий союз чи федерація антських князів під проводом короля дулібів. Цю думку поділяв інший російський історик — Б. Греков. Чеський історик Френсіс Дворнік вважає, що держава антів сягала аж до Сілезії^[7]. Професор П. Третьяков писав, що анти й «роси» — це дві назви одного народу, який утворив Київську Русь^[8].

Археологічним еквівалентом антів вважається людність, яка створила Пеньківську археологічну культуру^[9]. Відомі археологічні знахідки антів, серед яких знайдені золоті та срібні скарби (Перешепине, Підгороддя, б. Крилоса; городища «роменського типу» в с. Ромен на Чернігівщині та ін.)^[6]. Переважно серед антських пам'яток в Україні — це прикраси до одягу й кінської збруї із срібла, бронзи й білого металевого стопу; найбільше серед бронзових прикрас знайдено фібули з виїмчастим емалем, центр виробництва яких був в місті Києві (Вернер Й., 1950 р.)^[6].

Лідери антів

• Бож (?—375) — антський правитель, вбитий готами^[4];
• Ідарізій (2-а пол. VI ст.) — вождь антів, згадується у зв'язку з боротьбою проти аварів.
• Келагаст (?—бл. 550) — син Ідарзія, разом з братом, Мезамиром був послом до аварів.
• Межемир (?—бл. 550) — син Ідарзія, «дипломат» антів, убитий аварами,
• Мусокій (2-а пол. VI ст.) — невдало воював проти Візантії разом з Ардагастом.
• Ардагаст (2-а пол. VI ст. — поч. VII ст.) — антський вождь, невдало воював з Візантією.
• Пирогост^[4] (?—бл. 597) — вождь і воєначальник антів.

Цікаві факти

• Цікаво що "Баварський географ" 9 століття, називає плем'я тиверців "аturezani" і "аttorozi", він відзначав феноменальне вільнолюбство "розгнузданість" тиверців, саме це відмічали автори що описували антів ^[10].

Див. також

• Куявія
• Славія
• Венеди
• Склавіни
• Артанія
• Етногенез слов'ян
• Етногенез українців
• Пеньківська культура

Примітки

1. стор. 94, Т.1 (А-В), «Енциклопедія історії України»: в 10 т. — Київ: Наукова думка, 2005 р. — ISBN 966-00-0415-X
2. «Анти», Новий довідник історії України (Історичний словник). UkrHistory.com.ua. Архів оригіналу за 01.11.2017. Процитовано 1 листопада 2017.
3. М. Брайчевський // «Хозарія і Русь» (Вибране), м. Київ, видавництво «О. Теліги», 2009 р., ISBN 978-966-355-029-9, Т. ІІ, С. 345—347.
4. стор. 34, том 11 [Архівовано 8 квітня 2016 у Wayback Machine.], «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк, Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 2003 р. ISBN 5-7707-4048-5
5. «The Making of the Slavs». History and Archaeology of the Lower Danube Region, C. 500—700. Cambridge: Cambridge University Press. 2001. ISBN 0-521-80202-4. (англ.)
6. стор. 48, том. 1, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк, Львів: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 1993 р. ISBN 5-7707-4049-3
7. F. Dvornik. «The Making of Central and Eastern Europe». London: Polish Research Centre, 1949. Second edition Gulf Breeze, Fla.: Academic International Press, 1974. (англ.)
8. Третьяков П. Н. // «Восточнославянские племена», г. Москва, 1953 г. (рос.)
9. стор. 95, Т.1 (А-В), «Енциклопедія історії України»: в 10 т. — Київ: Наукова думка, 2005 р. — ISBN 966-00-0415-X (укр.)
10. Descriptio civitatum ad septentrionalem plagam Danubii [Архівовано 14 жовтня 2014 у Wayback Machine.] (нім.)]

Джерела та література

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
• Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003—2019. — ISBN 966-00-0632-2.
• М. Брайчевський // «Хозарія і Русь» (Вибране), м. Київ, видавництво «О. Теліги», 2009 р., ISBN 978-966-355-029-9, Т. ІІ, С. 345—347 (укр.)
• «Державність антів» // С. Грабовський, С. Ставрояні, Л. Шкляр. «Нариси з історії українського державотворення» — м. Київ; вид. «Генеза». — 608 с., 1995 р. (укр.)
• Задорожний О. В., «Антський союз як праукраїнське надплемінне утворення: детермінанти міжнародно-правової взаємодії» (Серія «Юридичні науки»), Науковий вісник Херсонського державного університету, Вип. 2, Т. 4, 2014 р. — С.191-194 [Архівовано 21 липня 2015 у Wayback Machine.] — УДК 341.172 (укр.)
• В. Мацяк // «Львів-Головське — центр нашої Антської великодержави» (укр.)
• F. Dvornik // «The Making of Central and Eastern Europe». London: Polish Research Centre, 1949. Second edition Gulf Breeze, Fla.: Academic International Press, 1974. (англ.)
• Paul Robert Magocsi, «A History of Ukraine». Toronto: University of Toronto Press, 1996, pp. 42 (англ.)
• Третьяков П. Н. // «Восточнославянские племена», г. Москва, 1953 г. (рос.)

Посилання

• Антська держава // Історія державності та правові пам'ятки України: довідник / Т. А. Михайлів, Т. В. Михайлів. — Х. : Основа, 2013. — 93 с. — (Бібліотека журналу «Історія та правознавство» ; вип. 12 (120). — С. 9.
• Ю. Я. Касяненко, М. М. Страхов. Антська держава [Архівовано 20 травня 2017 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 1 : А — Г. — 672 с. — ISBN 966-7492-00-X.
• Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Антський союз