Антоній Протазій Потоцький
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Антоній Протазій (Прот) Яцек Потоцький герба Пилява (пол. Antoni Protazy Jacek Potocki), 11 вересня 1761 — 1801) — польський шляхтич, державний діяч, один із піонерів капіталізму (банкір, промисловець). Останній київський воєвода (з жовтня чи листопада 1790 р.; отримав за допомогу в 15 000 дукатів; диплом від 28 березня 1791 р.).
| Антоній Протазій Яцек Потоцький пол. Antoni Protazy Potocki | ||
 | ||
 | ||
| ||
|---|---|---|
| 1792 — 1801 | ||
| Попередник: | Катажина Коссаковська | |
| Народження: |
11 вересня 1761[1] Ґузув, Ґміна Віскіткі, Жирардовський повіт, Мазовецьке воєводство, Республіка Польща | |
| Смерть: | 1801[2][1][…] | |
| Країна: | Річ Посполита | |
| Релігія: | Католицизм | |
| Рід: | Потоцькі | |
| Батько: | Ян Проспер Потоцькийd | |
| Мати: | Паула Шембекd | |
| Шлюб: | Любомирська Марія Федорівна | |
| Діти: | Емілія Потоцькаd | |
| Нагороди: |  | |
Народився в Гузові 11 вересня 1761 р. (день св. Протазія, Яцека). Внук Антонія Міхала Потоцького — белзького воєводи, єдиний син гузовського старости Яна Проспера Потоцького та його дружини Паулі з Шембеків. У дитинстві перебував під опікою діда А. М. Потоцького.
Восени 1792 року отримав права на «фортуну» Барбари з Любомирських — дружини Калікста Поніньського, для чого творив інтриги.[3] Тримав у заставі: 1779-80 Мурафу (Брацлавське воєводство), 1787 р. Бердичів, 1786-1789 р. графство Роське, від 1791 р. Миропіль, у 1790-х — посесор Вінницького староства. У 1779 р. купив «ключ Махнівський» (місто, 13 сіл), 1782 — «Чуднівський ключ» від Поніньського, Любар, пізніше Ямпіль над Дністром. У січні 1792 р. Катажина Коссаковська з Потоцьких продала йому Станиславів і Лисець.
У 1792/93 розлучився з дружиною, потім збанкрутував, і невдовзі, у 40 років, помер[4][5]. Місце і дата смерті точно не встановлені.
За фінансового сприяння Прота Потоцького наприкінці XVIII століття відновила функціонування домініканська орденська школа з конвіктом при Любарському костелі, була обладнана найбільша на тлі всіх інших домініканських на Волині бібліотека Любарського домініканського монастиря[5][6].
Дружина — Маріанна з Любомирських (віно — Звягель та ін.; розлучені на межі 1792—1793 р.; вийшла заміж за Валєріана Зубова, потім — генерала Фьодора Уварова), донька хмільницького старости Каспера Любомирського[7].
Донька — графиня Емілія, дружина генералів:
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
.svg){kind=small}