Анна Ярославна

А́нна Яросла́вна (фр. Anne de Kyiv; близько 1032 — після 1075, не пізніше 1089^[3]) — руська князівна, королева Франції (1051—1060)

Анна Ярославна
Анна Ярославна Мозаїка
Королева Франції
19 травня 1051 — 4 серпня 1060
Попередник	Матильда Фризька
Наступник	Берта Голландська
Регент Франції
1060 — 1069
Народився	1025[1]  Київська Русь
Помер	1070-ті[1]  Франція
Відомий як	аристократка
Країна	Франція
Батько	Ярослав Мудрий[1][2]
Мати	Інгігерда Шведська[2]
У шлюбі з	Генріх I Рауль IV де Вексен
Діти	Філіпп I Гуго Великий
Релігія	Католицька церква
Підпис
Роботи у Вікіджерелах
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про: Анна та Агнеса.

Дочка великого київського князя Ярослава Мудрого та його другої дружини, шведської принцеси Інгігерди^[4], дочки короля Улофа III^[5]. Онука київського князя Володимира Святославича^[6]. Друга дружина короля Франції Генріха I (1051—1060)^[3]. Мати французького короля Філіппа І та вермандуанського графа Гуго, який був одним із керівників Першого Хрестового походу^[3][4].

Згадується переважно в іноземних джерелах^[3], а також документах Київського Печерського монастиря XVII ст.^[4]. Привезла до Королівства Франція великий посаг, який познайомив французів з культурою Київської Русі (за легендою з княжною пов'язують Реймське Євангеліє, на якому присягали королі Франції^[4]). Після смерті чоловіка-короля вдруге вийшла заміж за лідера опозиції Рауля IV, графа Валуа (1062), який вже мав законну дружину^[3]. Була змушена покинути двір через політичну кризу, спричинену її одруженням^[4]. Залишила малолітнього сина Філіппа на регента Балдуїна V Фландрського, свояка покійного короля^[7]. Після смерті графа Валуа повернулася до двору (1074).

Впливала на внутрішню і зовнішню політику королівства, спільно із сином підписувала державні акти (на одному з них є кириличний підпис: «Анна Ръина», тобто «Анна королева»)^[3]. Листувалася зі Святим Престолом (відомий лист Папи Римського Миколая II (1059), в якому він наголошує на її благочесті й щедрості до Католицької церкви)^[8]. Заснувала монастир святого Вікентія в Санлісі (1065), на північ від Парижа, який був її резиденцією^[9]. Востаннє згадується на документі під 1075 роком^[3]. Подальша доля невідома. Окрім материнської шведської мови, знала давньоруську, латину, грецьку й французьку.

Імена

• А́нна Яросла́вна — в українській історіографії.
• А́нна Ки́ївська (фр. Anne de Kyiv), А́нна Ру́ська або А́нна Руси́нка^[10] (фр. Anne de Rus’) — у французькій історіографії.
• Агне́с, або Агне́са (лат. Agnes) — у французьких джерелах^[11].

Біографія

Ранні роки

Доньки Ярослава (?) (фреска Софії Київської, ХІ ст.)

Точна дата її народження невідома, Філіп Делорм зробив припущення про 1027 рік^[5], тоді як Андрій Грегорович запропонував 1032 рік, посилаючись на згадування в Київському літописі про народження того року дочки Ярослава. Різні історики припускають, що Анна народилась між 1022 і 1032 (або й 1036) роками^[5]. Точне місце Анни в порядку народження її братів і сестер невідомо, хоча вона майже напевно була молодшою дочкою^[5]. Дитячі роки пройшли в Києві^[12]. Поблизу Софійського собору розташовувався княжий двір, який літописці називали «Великим Ярославовим двором» із двоповерховим кам'яним князівським палацом і храмом Богородиці. Ці споруди мали переходи, які з'єднували їх між собою. Дитинство Анни пройшло в час бурхливих політичних і культурних подій.

Анна здобула гарну освіту^[12]. Могутність і багатство батька — володаря однієї з найбільших держав того часу, врода приваблювали королів і цісарів інших країн. У 1034 році її сватав швагер Генріха французького (пізніше цісар Генріх III), але через малоліття князівни з того сватання нічого не вийшло.

Крім пишних бенкетів і полювань, церковних відправ, які були дуже характерними для стародавнього світу, Київ Ярослава відзначався активним громадським і просвітницьким життям. Відкривалися школи, засновувалися бібліотеки, переписування і переклад книжок були важливою державною справою^[12]. При дворі князя відбувалися вечори, схожі на нинішні літературно-вокальні, на яких виступали поети, музиканти, скоморохи.

Анна зростала в культурній атмосфері держави, яка на той час вважалася однією з наймогутніших і найрозвиненіших у світі. Приватні вчителі навчали князівну грамоти, історії, іноземних мов, співів, малювання, правил етикету. Як свідчать документи, Анна мала добре вироблений почерк, бо, ймовірно, займалася переписуванням книжок.

Наприкінці 40-х — на початку 50-х років XI ст. Київська Русь встановила дружні стосунки з Королівством Франція, з королівською династією Капетингів. Близько 1044 року до Києва прибуло французьке посольство просити руки князівни Анни для французького короля Генріха I, який шукав підтримки Ярослава Мудрого в боротьбі проти Священної Римської імперії і до якого дійшла слава про розумну й чарівну князівну. Ярослав спершу відмовив послові. 1048 року до Києва прибуло друге посольство на чолі з єпископом Готьє Савояром, яке після тривалого чекання дістало згоду Великого князя на шлюб зі старим французьким королем. 4 травня Анна Ярославна, здійснивши тривалу подорож через Краків, Прагу та Регенсбург, опинилася в резиденції короля в місті Санлісі, за 45 кілометрів від Парижа.

Заручини

Переговори про одруження Анни з королем Генріхом, який був на 18 років старшим, відбулися наприкінці 1040-х років, після смерті першої дружини Генріха Матильди з Фризії та їхньої єдиної дитини. Через нагальну потребу у спадкоємці та все жорсткіше несприйняття Церквою споріднених шлюбів, Генріх мусив шукати наречену не пов'язану з ним кровно^[13]. Восени 1049 або навесні 1050 року Генріх відправив єпископа Готьє, єпископа Мо, Рожера II, єпископа Шалону, васала Гослена де Шоні та інших неназваних радників до двору Ярослава^[14]. Жодних відомостей про шлюбні переговори та домовленості про придане не збереглося, хоча Анна, за згадками у хроніках, залишила Київ із «багатими дарами»^[15]. Анна з почтом вирушила до Реймса влітку або восени 1050 року^[16].

Перший шлюб. Королева Франції

Шлюб Анни і Генріха (мініатюра «Хроніки Сен-Дені», XIV ст.)

У невеликому старому соборі Реймса 19 травня 1051 року відбулося вінчання та коронування Анни^[17]. 1053 року Анна народила сина Філіпа^[18], пізніше Роберта та Гуго^[19]. Роберт у підлітковому віці помер^[20]. Король весь час перебував у військових походах, тож виховувати синів довелося їй самій. Вона приділяла велику увагу освіті та вихованню своїх дітей. У пригоді їй стали всебічна освіта, отримана на батьківщині, книги з бібліотеки Ярослава I Мудрого, привезені нею до Королівства Франція.

Після смерті Генріха 1060 року Анна залишила двір, але як опікунка юного Філіппа підписувала разом із ним деякі державні документи. Збереглися підписи Анни слов'янською мовою — найдавніші зразки українського письма, на багатьох державних документах Королівства Франція. Ці підписи оточують хрести, які ставили неписьменні французькі барони — вищі васали Королівства Франція. Існує також хибна легенда, що французькі королі в ті часи були неписьменними і Анна ставила свій підпис на документах поруч із королівським хрестиком. Насправді, як чоловік Анни, Генріх, так і син Філіп були письменними в дорослому віці. На відомому документі, який наводиться на підтвердження цієї легенди, хрест поставив малолітній Філіп.

Всупереч поширеній серед істориків думці, вона не була регентом при синові і ним став граф Болдуїн Фландрський.

Другий шлюб

Грамота 1063 року з підписом Анни

1062 року Анна вступила в другий шлюб, з графом Раулем де Крепі-і-Валуа, котрий очолював феодальну опозицію до її колишнього чоловіка^[21]. Заради Анни Рауль покинув свою дружину Елеонору, але шлюб був визнаний незаконним. Цікава характеристика, яку дала Елеонора в скарзі на чоловіка: «Королева Анна, — писала вона, — найчарівніша, найкраща серед жінок Франції». Коли цей граф 1074 року помер, вона повернулася до двору сина й знову підписувала разом із ним французькі державні акти.

На грамоті французького короля від 1063 року на користь абатства св. Крепіна в Суассоні зберігся підпис Анни Ярославни кириличним письмом ст.-укр. ANA РЪНNА, який є пам'яткою української мови^[22][23]. За однією з версій, це кириличний запис латинського Anna Regina або «Анна-королева»; запис другого слова імовірно відповідає давньофранцузькій формі слова reine («королева») — roine, roÿne, roïne або raïne^[24]. Кириличний знак «ъ», таким чином, використовувався для передавання схожого редукованого звука, який тоді ще існував у старофранцузькій мові (сучасна вимова — МФА: [ʁɛn], «рен»). За твердженням «Encyclopedia of Ukraine»^[25], її підпис є найстаршим наявним зразком староукраїнського письма^[23] (хоча давньоруська епіграфіка та берестяні грамоти мають багато інших прикладів сучасного Анні Ярославні староукраїнського письма)^[22][26][27].

Урочиста коронація Філіппа I відбулася у 1066 році, коли він досяг чотирнадцяти років. Згодом він одружився з Бертою Фрайзінгенською. Тоді Французьке королівство отримало нову першу даму, і Анна на початку 1070-х років поступово відійшла від державних справ. Востаннє ім'я Анни засвідчене на документі 1075 року. Що сталося з нею потім невідомо.

Багато суперечок викликала серед науковців подальша її доля. Деякі російські та французькі історики вважали, що по смерті другого чоловіка вона повернулася до Києва й там закінчила своє життя. Однак ще наприкінці XVII ст. науковець, абат Менестрьє знайшов могилу Анни в церкві Вільєрського абатства, поблизу міста Етамп у Франції. Довкола портрету є нагробний напис півколом такого змісту: «Hic jacet domina Agnès uxor quondam Henrici regis» (Тут спочиває пані Агнес^[28], жінка короля Генриха). Решта напису відломана, і з другого боку читається: «Eorum per misericordiam Dei requiescant in pace» (Нехай з Божої милосердности їх (душі) спочивають у спокої)^[29]. Утім Філіпп Делорм спростовує цю думку. Він пише, що, по-перше, на надгробку відсутнє слово «regis» — «короля», а стиль різьблення ближчий до XIV ст.. Під час революції цей надгробок зник^[30].

Тризуб Ярослава, батька Анни.

Напевно, невдовзі після 1075 року Анна померла.

Щороку 5 вересня у заснованому нею монастирі у місті Санлісі (курортне містечко за 40 км від Парижа) відправляється богослужіння за її душу, цей день вважається днем її смерті. Збереглися фрескове зображення Анни в Софійському соборі у Києві та пізніше скульптурне — на порталі церкви святого Вінсента в містечку Санлісі. У містечку є пам'ятник, подарований Україною в 2005 році. За свідченням Олени Рубан там начебто є й її могила^[31].

Існує легенда, що на Реймському Євангелії слов'янською мовою, яке, Анна Ярославна привезла з собою з Києва, до революції 1793 року присягали на вірність французькі королі. Офіційних джерел, які б підтверджували це, не існує^[32].

Родина

Уявний герб Анни в XVII ст.

Докладніше: Рюриковичі, Капетинги та Валуа (династія)

1 Чоловік (з 1051): Генріх І (1008—1060), король Франції з династії Капетингів.

Діти:

• Філіпп I (1052—1108) — король Франції
• Едігна (Емма) (1055— близько 1109) — блаженна Католицької церкви.
• Роберт (1055—1060) — помер у дитинстві.
• Гуго (1057—1102) — граф Вермандуа, один із очільників Першого Хрестового походу.

2-й чоловік (з 1062): Рауль IV (близько 1025—1074) — граф Валуа.

Діти: не було

Генеалогія

Вшанування пам'яті

Пам'ятники

У 1065 році Анна Ярославна заснувала монастир Святого Вікентія, в Санлісі поблизу Парижа. У монастирі в XVII ст. було встановлено пам'ятник, де вона тримає мініатюрну модель заснованого нею монастиря в руці. Напис на пам'ятнику був «Анна руська, королева Франції» (фр. «Anne de Russu, reine de France»)^[33][34] 29 вересня 1996 року за запитом української громади Франції та за сприяння тодішнього посла України у Франції Юрія Кочубея^[35] оригінальний напис під статуєю змінили на «Анна Київська, королева Франції» (фр. «Anne de Kiev Reine de France»).^[36] Офіційна церемонія відкриття нового підпису відбувалася у присутності тодішнього посла України у Франції Юрія Кочубея та місцевих французьких можновладців^[37].

У червні 2005 році у Санлісі встановили пам'ятник королеві Анні, який створив Валентин Зноба у співавторстві із Миколою Знобою^[38]. Цей пам'ятник Україна подарувала Франції. На відкритті був присутній тодішній президент України Віктор Ющенко^{[39][40][41][42][43]}.

У листопаді 2016 року в Києві відкрито пам'ятник Анні Ярославні авторства скульптора Констянтина Скритуцького^[44].

У серпні 2017 року в Києві відкрито пам'ятник Анні Ярославні. Цей пам'ятник — копія французького монумента, встановленого 2005 році в Санлісі авторства Валентина Зноби. Копію створив син скульптора Микола Зноба^[45][46].

2 жовтня 2018 року в Тулузі (Франція) відкрито пам'ятник королеві Анні^[47].

У жовтні 2019 року пам'ятник королеві Анні в рамках проєкту «Шлях Королеви», відкрили у місті Арлон, Бельгія. Проєкт покликаний відтворити мандрівку майбутньої королеви від Києва до Парижа^[48].

19 листопада 2019 року пам'ятник юній Анні Київській установили на території палацу Вєльопольських (пол. Pałac Wielopolskich) у Кракові. Скульптура є реплікою пам'ятника, встановленого в Києві 2016 року^[49][50].

У рамках VI Міжнародного фестивалю мистецтв «Anne de Kyiv Fest» 2020 року відкрито пам'ятник малій Анні Ярославні (підписано як Анні Київській) в Луцьку. Він належить до серії пам'ятників Анні Київській у ключових містах Європи на її шляху до Франції, одним з яких був Луцьк^[51].

30 квітня 2023 року в місті Ле-Блан-Менілі (Франція) встановлено пам'ятник Анні Ярославні, королеві Франції. Як повідомлялося, загалом у Франції тепер три пам'ятники королеві родом із Київської Русі^[52].

• 
  Санліс, монастир святого Вікентія
  XVII ст.
• 
  Пам'ятник королеві Анні, Санліс
• 
  Пам'ятник малій Анні, Луцьк
• 
  Пам'ятник малій Анні, Київ

Вулиці та сквери

• Вулиці, які назвали на честь Анни Ярославни, існують у Києві, Коростишеві, Кривому Розі, Полтаві, Глухові.
• Провулок Анни Ярославни є у місті Звягель.
• Сквер Королеви Анни у місті Луцьк. Також у Києві є сквер Анни Київської.^[53]
• У місті Кропивницький вулицю Зеленогірську перейменували на вулицю Анни Ярославни.^[54]
• У місті Первомайськ вулицю Зої Космодем'янської перейменували на вулицю Анни Ярославни.^[55]

Монети, марки

• 1998 року на честь Анни Ярославни Поштова служба України випустила марку авторства Олексія Штанка^[56].
• 2014 року на честь Анни Ярославни НБУ викарбував та ввів до обігу пам'ятну монету номіналом 2 гривні. Автор — Володимир Атаманчук.

Установи

• У 2013 році в місті Санліс (Франція), був заснований культурний Центр Анни Київської.
• У Києві діє Французький ліцей імені Анни Київської. Ліцей працює під егідою Посольства Франції в Україні.

Військові формування

• В складі Збройних Сил України діє окрема механізована бригада імені Анни Київської^[57][58].

У культурі

Образотворче мистецтво

• 
  Анна Слов'янська
  Якоб де Бі, близько 1640 року
• 
  Анна Ярославна
  невідомий художник, 1884 рік
• 
  Анна Київська
  літографія Франсуа-Серафіна Делпеша, ХІХ ст.
• 
  Від'їзд Анни
  Петро Клодт, ХІХ ст.
• 
  Анна Ярославна
  Григорій Корінь, Володимир Федько, 1988 рік

Художня література

Анна Ярославна — героїня декількох історичних романів українських, французьких та інших письменників

• Чемерис, Валентин. Анна Київська. Харків: Фоліо, 2016
• Филипчак, Іван. Анна Ярославна — королева Франції. Дрогобич: Відродження, 1995 (написаний 1933).
• Соколовський, Валентин. Анна. Дилогія або Біла Королева. Київ: Видавець Бихун В. Ю., 2018.
• Ладинский, Антонин. Анна Ярославна — королева Франции. Москва: Советский писатель, 1961.
• Озерецкая, Елена. Звенит слава в Киеве Ленинград: Издательство «Детская литература», 1974.
• Candeille, Amélie Julie. Agnès De France, Ou Le Douzième Siècle. Paris: Maradan, 1821.
• Dauxois, Jacqueline. Anne de Kiev. Reine de France [Анна Київська, королева Франції]. Paris: Presses de la Renaissance, 2003.
• Deforges, Régine. Sousle ciel de Novgorod [Під небом Новгорода]. Paris: Fayard, 1989 (український переклад: Режіна Дефорж. Анна Київська. Переклад з французької: Григорій Філіпчук // Всесвіт, Київ, 1991. № 1—2)
• Monchaux, Marie-Claude. Anne de Kiev: La petite princesse des neiges [Анна з Києва. Маленька принцеса з країни снігів]. Paris: Pierre Téqui, 2009.

Музика

• 1967: опера «Анна Ярославна» українського композитора Антіна Рудницького

Кіно

• 1978: Ярославна, королева Франції (СРСР, режисер Ігор Масленников; за мотивами роману А. Ладинського)
• 2020: Анна Київська (фр. «Anna de Kyiv»; Україна-Франція, режисер Ів Анжело; за мотивами роману Доксуа)