Антін Рудницький

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Рудницький.

Анті́н Рудни́цький (англ. Antin Rudnytsky; 7 лютого 1902, Лука — 30 листопада 1975, Томс-Рівер) — американський композитор, піаніст, диригент, музикознавець і музичний педагог українського походження. Брат літературознавця Михайла Рудницького, чоловік оперної співачки Марії Сокіл, батько піаніста Романа Рудницького та композитора і віолончеліста Доріана Рудницького. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка у США з 1962 року.

Антін Рудницький
Зображення
Основна інформація
Дата народження	7 лютого 1902(1902-02-07)[1]
Місце народження	Лука, Самбірський район, Дрогобицька область, Українська Радянська Соціалістична Республіка
Дата смерті	30 листопада 1975(1975-11-30)[1] (73 роки)
Місце смерті	Томс-Рівер, Нью-Джерсі, США
Поховання	Цвинтар святого Андрія[2]
Громадянство	Австро-Угорщина  ЗУНР  УНР  Польська Республіка  США
Професії	піаніст, композитор, диригент, громадський діяч, музичний педагог, музикознавець
Освіта	Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка і Берлінська вища школа музики
Вчителі	Вілем Курц, Єжи Лялевич, Барвінський Василь Олександрович, Еґон Петрі, Артур Шнабель, Франц Шрекер і Юліус Прюверd
Інструменти	фортепіано
Членство	Союз українських професійних музик і Наукове товариство імені Шевченка у США
Заклад	Національна музична академія України імені П. І. Чайковського
У шлюбі з	Сокіл Марія Іванівна
Діти	Доріан Рудницький і Рудницький Роман Антонович
Брати, сестри	Кедрин Іван, Рудницький Михайло Іванович і Рудницька Мілена
Твори у Вікіджерелах

Біографія

Народився 7 лютого 1902 року в селі Луці (нині Самбірський район, Львівської області, Україна). 1920 року закінчив Польську консерваторію у Львові по класу фортепіано Вілема Курца і Єжи Лялевича, брав уроки гармонії у Василя Барвінського; 1926 року закінчив Берлінську вищу школу музики по класу фортепіано Еґона Петрі та Артура Шнабля, по класу композиції Франца Шрекера, по класу диригування Юліуса Прювера. Вивчав музикознавство в Берлінському університеті^[3].

Працював диригентом оперних театрів: протягом 1927—1930 років — Харківського; у 1930—1932 роках — Київського; у 1932—1934 роках — Львівського, а також диригентом оркестрів у Львові, Варшаві, Каунасі. Водночас викладав у Київській консерваторії, музичних школах Харкова, Львова^[3]. На початку 1930-х років був засновником і організатором Союзу українських професійних музик^[4].

1938 року переїхав до Сполучених Штатів Америки. Працював диригентом оперних, симфонічних оркестрів та хорів у Нью-Йорку, Філадельфії і Торонто. Організатор Української оперної кампанії, яка виступала в Нью-Йорку, Детройті, Чикаго, на Українських музичних курсах у Філадельфії. З 1958 року — професор Музичної консерваторії в Філачельфії, з 1962 року — Музичної академії. З 1953 — диригент хору «Кобзар», з 1959 року — мистецький керівник і головний диригент Союзу українських хорів Америки^[3].

Помер у Томс-Рівері 30 листопада 1975 року. Похований на цвинтарі святого Андрія у Саут-Баунд-Бруці.

Творчість

Головні твори

• опери «Довбуш» (1938), «Анна Ярославна» (1967), «Княгиня Ольга» (1968);
• симфонічні твори: три симфонії, балетна сюїта, лірична поема;
• балет «Бурі над Заходом» (1932);
• ораторія «Гайдамаки» (1974);
• кантати для хору і оркестри («Посланіе» слова Тараса Шевченка, «Мойсей» слова Івана Франка, «На світанку», «Січнева кантата»);
• концерт для віолончелі з оркестром;
• камерні твори (два струнні квартети, соната для віолончелі і фортепіано), інтрада;
• фортепіанові твори: соната, сюїта, варіації, фантазія, дівертіменто та інші;
• близько 70 солоспівів.

Автор музикознавчих праць

• «Українська музика, історично-критичний огляд» (1963);
• «Про музику і музик» (1980).

У 1938 році переклав книгу Ферруччо Бузоні «Спроба нової єстетики музики»^[3].