Алголь

Алголь (від араб. الغول — гуль, чудовисько; Горгона, β Персея) — змінна зоря, друга за блиском у сузір'ї Персея, прототип затемнюваних змінних. На зображеннях сузір'я Алголь розташований на місці ока відрубаної голови Медузи.

Не плутати з алгоритмічною мовою АЛГОЛ.

Алголь

Розташування Алголя у сузір'ї Персея
Дані спостереження Епоха J2000
Сузір’я	Персей
Пряме піднесення	03h 08m 10,1315s
Схилення	+40° 57′ 20,332″
Видима зоряна величина (V)	2.21[1]
Астрометрія
Променева швидкість (Rv)	4 км/c
Власний рух (μ)	Пр.сх.: 2,99 мас/р Схил.: -1,66 мас/р
Паралакс (π)	36.27 ± 1.40 мас[1]
Відстань	90 ± 3 св. р. (28 ± 1 пк)
Абсолютна зоряна величина (MV)	0,15
Характеристики
Спектральний клас	B8V (A) / K02IV (B) /A5V (C)[2]
Показник кольору (B−V)	-0,05
Показник кольору (U−B)	-0,37
Тип змінності	типу Алголя (прототип)
Інші позначення
β Персея, Горгона, El Ghoul, 26 Per, GJ 9110, HR 936, BD +40°673, HD 19356, GCTP 646.00, SAO 38592, FK5 111, Wo 9110, ADS 2362, WDS 03082+4057A, HIP 14576.
Посилання
SIMBAD	дані для ALGOL

Історія спостережень

Розповсюдженою є думка, що змінність Алголя була відома ще середньовічним арабам (за що він і отримав свою назву). Утім, дослідники вважають такі відомості непідтвердженими й пояснюють арабську назву зорі лише її розташуванням у сузір'ї — на тлі вочевидь нечистого чудовиська (Медуза — у грецькій міфології, гуль — в арабській традиції)^[3].

Документально змінність Алголя першим відзначив Джемініано Монтанарі 1667 року^[4]. Однак лише в наступному сторіччі Джон Ґудрайк зафіксував періодичну природу змін та 1782 року пояснив їх^[5]. За це відкриття він отримав медаль Коплі 1783 року^[6]

Фізичні характеристики

Схематична ілюстрація затемнень у системі Алголя

Алголь — потрійна зоря. Зорі Алголь Aa1 та Алголь Aa2 утворюють дуже тісну подвійну систему, відстань між ними становить 0,062 а. о. (11 млн км) — тобто у 16 разів менше відстані від Сонця до Землі. Період обертання становить 2,86731 доби (68 год 49 хв).

Під час обертання компоненти по черзі затемнюють одна одну, внаслідок чого спостережуваний блиск зорі змінюється від 2,1 до 3,4 зоряної величини.

За сучасними уявленнями, головним компонентом тісної подвійної системи є молода гаряча зоря масою 5 M_☉ із температурою поверхні близько 12 000 К, що випромінює приблизно в 80 разів більше енергії, ніж Сонце. Другий компонент, холодний субгігант, приблизно такий же за розміром, однак випромінює набагато менше, оскільки його температура не більше 4500 K^[7].

Третя зоря системи, Алголь Ab, обертається на відстані 2,69 а. о. від центру мас перших двох із періодом 681 доба (1,86 року).

Парадокс Алголя

Докладніше: Парадокс Алголя

Ситуацію, коли масивніша зоря подвійної системи перебуває на головній послідовності, тоді як менш масивна зоря вже залишила її й зсунулася в зону субгігантів (тобто перебуває на пізнішій стадії еволюції), називають парадоксом Алголя. Річ у тім, що, за теорією зоряної еволюції, масивніші зорі мають залишати головну послідовність першими. Парадокс пояснюється перетіканням речовини між зорями в тісній подвійній системі.

Алголі

Алголь дав назву цілому класу затемнюваних змінних, які мають загальну назву «алголі». У 4-му виданні Загального каталогу змінних зір налічується понад 3,5 тисячі зір такого типу^[8].

Джерела

1. Database entry for Algol A, SIMBAD. Перевірено 2013-09-15
2. Database entry for Algol B [Архівовано 27 травня 2016 у Wayback Machine.], SIMBAD. Перевірено 2010-05-20.
3. Н. Н. Самусь. Введение // Переменные звёзды / Учебное пособие по курсу «Астрономия».
4. G. Montanari (1671). Sopra la sparizione d'alcune stelle et altre novità celesti. У Zani, V. and Accademia dei Gelati (Bolonia) (ред.). Prose de' Signori Accademici Gelati di Bologna distinte ne' seguenti trattati ... Per li Manolessi. с. 369-392. Bibcode:zani1671prose. Архів оригіналу за 9 листопада 2018. Процитовано 20 лютого 2016. {{cite book}}: Перевірте довжину |bibcode= (довідка)
5. Колчинский И. Г., Корсунь А. А., Родригес М. Р. (1977). Гудрайк Джон (Goodricke, John). Астрономы. Биографический справочник (на сайте Астронет). отв. редактор Богородский А. Ф. (вид. 2-ге, 416 с.). Киев: Наукова думка.(рос.)
6. John Goodricke: The Discovery of the Occultating Variable Stars. 6 серпня 2003. Архів оригіналу за 22 червня 2006. Процитовано 29.02.2016.
7. Алголь // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 16—17. — ISBN 966-613-263-X.
8. N.N. Samus, O.V. Durlevich (18-June-2015). GCVS Variability Types and Distribution Statistics of Designated Variable Stars According to their Types of Variability. Архів оригіналу за 10 вересня 2015. Процитовано 20 лютого 2016. {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |5= (довідка)

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.