Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Автомат заряджання (скор. АЗ; також механізм заряджання, МЗ) — механізм артилерійських систем середнього і великого калібрів, який здійснює процес перезаряджання. Такі механізми часто застосовуються для корабельних, берегових, танкових гармат, гармат самохідних артилерійських установок тощо.
| Автомат заряджання | |
|---|---|
 Анімація автомата заряджання в корабельній башті |
Від початку танкові гармати заряджали вручну, що забезпечував один із членів екіпажу, зазвичай, заряджальник. Дослідження АЗ розпочалось під час Другої світової війни в Німеччині та США, причому остання навіть виготовила 1945 року прототип середнього танка T22E1 з 75-мм гарматою з автоматичним заряджанням. Подальші дослідження в США відбувались і надалі, однак першим серійним танком з напівавтоматичним заряджанням став французький легкий танк AMX-13, перший прототип якого виготовили 1950 року. Наступною віхою була поява 1961 року шведського безбаштового Strv 103, що став першим серійним танком із повністю автоматичним заряджанням.[1]
Упродовж 1960-х США спільно з Німеччиною розробляли MBT-70, що мав отримати 152-мм гармату з автоматичним заряджанням, однак він залишився дослідним зразком. Натомість в СРСР було прийнято на озброєння БМП-1 з автоматичною 73-мм гарматою 2А28 «Гром», а пізніше — основний бойовий танк Т-64, що став першим серійним танком з обертовою баштою та повністю автоматичним заряджанням.[1] Надалі АЗ став характерною рисою радянського й пострадянського танкобудування та був запроваджений на всіх основних бойових танках, розроблених після Т-64: Т-72, Т-80, Т-84, Т-90, БМ «Оплот» тощо.[джерело?]
Протягом кінця 1960-х — 1980-х західні країни розробляли власні зразки з АЗ. Такі розробки мали Велика Британія, Німеччина, Швеція та США, однак ці зразки не вийшли зі стадії проєктів або дослідних зразків. Такими були, зокрема, британський COMRES 75 (1965), німецький VT-1 (1970-ті), американські Rapid Deployment Force Light Tank (1980-ті) та Tank Test Bed (1985). Деякі з них отримали винесене озброєння, змонтоване окремо від екіпажу.[1] В радянському ХКБМ також були спроби створення танків з ізольованим боєкомплектом, як Т-74 та «Об'єкт 490», однак вони не пішли в серію.[2]
На танках країн Заходу автомати заряджання переважно не встановлювали, надаючи перевагу класичній будові танка з заряджальником. Винятками є французький Leclerc, японський Тип 10 та корейський K2 Black Panther.[джерело?]
АЗ можна класифікувати за кількома параметрами.
За ступенями свободи гармати й АЗ відносно одне одного виділяють три конфігурації: гармата нерухома відносно АЗ, гармата рухома вертикально, гармата рухома вертикально та горизонтально. В першому варіанті АЗ нерухомо скріплений з гарматою: це може забезпечуватись хитною баштою, як на AMX-13, або для гармат невеликого калібру — магазинним заряджанням, як на дослідному Begleitpanzer з 57-мм гарматою. Другий варіант передбачає таке встановлення АЗ в башті, за якого гармата рухається у вертикальній площині відносно нього. Такими оснащені радянські та західні ОБТ, причому автомат може розміщуватись як у кошику башти (Т-64, Т-72 та їхні наступники), так і в баштовій ніші (Leclerc, «Тип 10»). Третій варіант використовувався на низці дослідних зразків, як швейцарський NKPz та шведський UDES-19. Обидва мали боєукладку в задній частині корпуса та систему, що подавала снаряд до башти.[1]
Існують два основні способи встановлення механізму заряджання в башті. У радянських ОБТ він розміщений у кошику башти, тобто, в тій її частині, що розташована всередині корпусу. Через обмежений простір заряджання в них роздільно-гільзове: наприклад, у Т-72 снаряди та метальні заряди розташовані радіально та подаються до гармати підіймальним пристроєм почергово. На Leclerc, «Тип 10» та дослідному MBT-70 механізм розташований у баштовій ніші, тобто, в її винесеній задній частині. Обидва розташування мають свої переваги та недоліки: боєукладка в ніші розташована вище, тож її легше уразити, однак розташування в кошику башти зменшує внутрішній об'єм і практично унеможливлює відокремлення озброєння від екіпажу, крім варіанту з незалюдненою баштою.[1]
Встановлення автомата заряджання всередині корпуса радянських танків обумовлено тим, що під час Другої світової та арабо-ізраїльських війн більшість влучань у танк припадали на його башту, а тому найкращим місцем для розташування боєкомплекту вважався саме корпус. Однак, на думку дослідника Андрія Тарасенка, в сучасних збройних конфліктах ураження здійснюється рівномірніше з різних проєкцій, тому танк із внутрішнім розташуванням боєкомплекту після пожежі та можливого вибуху боєприпасів буде знищений, натомість танк з винесеним у баштову нішу боєкомплектом може зберегти ремонтопридатність.[1]
Однією з потенційних переваг АЗ є висока швидкострільність. Наприклад, 75-мм гармата T22E1 могла забезпечити темп стрільби до 20 пострілів на хвилину, 105-мм на Strv 103 — 15 постр./хв, а 120-мм на Tank Test Bed — 12 постр./хв, що вище за 8—10 пострілів на хвилину, досяжних для ручного заряджання гармат такого калібру. Шведська компанія Bofors у 1950-ті навіть розробляла автоматичну 120-мм зенітну гармату зі швидкострільністю 70—80 постр./хв.[1]
Іншою перевагою АЗ є можливість використання снарядів з великою масою, які важко підіймати заряджальнику. Це питання почало поставати в 1950-ті, коли для танків розглядали гармати великих калібрів, однак поширення БОПСів і частково горючих гільз разом з припиненням зростання калібру понад 120 мм зменшило цю потребу. Втім, вона знову може виникнути, якщо калібр танкових гармат знову почне збільшуватись.[1]
Ще однією перевагою, яку почали визнавати значно пізніше за попередні, стала потреба відгороджувати екіпаж від озброєння. Винесене озброєння може зробити танк важчою ціллю для ураження або убезпечити екіпаж від детонації боєкомплекту.[1]
АЗ замінює собою заряджальника, даючи змогу зменшити екіпаж до трьох чи навіть двох осіб. Таким чином зменшується внутрішній об'єм танка, а разом з ним його розмір і маса. Однак, меншому екіпажу важче обслуговувати свою машину.[1]
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
