Loading AI tools
український соціолог З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Володимир Олександрович Іщенко (нар. 16 червня 1982) — соціолог, кандидат соціологічних наук. Автор численних досліджень про протести, суспільні рухи, революції, політичне насильство, радикальних лівих і правих, громадянське суспільство, націоналізм та Євромайдан. Працював у Вільному університеті Берліна, Технічному університеті Дрездена, Київському політехнічному інституті та Києво-Могилянській академії. Член міжнародної мережі науковців-дослідників пострадянських країн PONARS Eurasia. Був співзасновником та редактором журналу соціальної критики «Спільне». Часто коментує українські політичні події для The Guardian, New Left Review, Jacobin, LeftEast та інших міжнародних ЗМІ.
Володимир Іщенко | |
---|---|
Народився | 16 червня 1982 (42 роки) |
Країна | Україна |
Діяльність | журналіст, викладач університету, соціолог |
Alma mater | Національний університет «Києво-Могилянська академія», Центральноєвропейський університет |
Галузь | соціологія суспільних рухів, революція, ідеологія, марксизм, націоналізм, громадянське суспільство, ліві, праві, радикалізм |
Заклад | Вільний університет Берліна |
Посада | науковий співробітник |
Науковий ступінь | кандидат соціологічних наук |
Науковий керівник | Дон Калб, Павло Кутуєв, Ділан Райлі |
Відомі учні | Ганна Новосад, Галина Янченко |
Членство | PONARS Eurasia |
Відомий завдяки: | засновник і керівник проекту «Ukrainian Protest and Coercion Data», співзасновник і редактор журналу соціальної критики «Спільне» |
Особ. сторінка | fu-berlin.academia.edu/VolodymyrIshchenko |
Іщенко Володимир Олександрович у Вікісховищі |
1999 р. — закінчив київський Ліцей № 38.
1999—2003 рр. — навчався на бакалавраті Національного університету «Києво-Могилянська академія».
2003—2004 рр. — навчався на магістратурі Факультету соціології та соціальної антропології Центральноєвропейського університету. Його керівниками були марксистські соціальний антрополог Дон Калб та соціолог Ділан Райлі[en].
З 2004 р. — аспірантура на кафедрі соціології НаУКМА.
2006—2007 рр. — стажувався в Університеті Торонто (Канада), за програмою обмінів між Центром російських і східноєвропейських студій (CERES) Університету Торонто і НаУКМА[1].
У 2007—2015 роках працював в Національному університеті «Києво-Могилянська академія», викладав на кафедрі соціології[2].
2011 р. — захистив дисертацію за темою «Нові ліві як суспільний рух у суспільстві, що трансформується: на прикладі України»[3]. Науковий керівник — Павло Кутуєв.
У 2015—2018 роках викладав на кафедрі соціології КПІ імені Ігоря Сікорського, Факультет соціології і права[4].
У 2019—2021 роках працював у Інституті славістики Технічного університету Дрездена за стипендією Фонду Александра фон Гумбольдта[5].
З 2021 року працює у Інституті східноєвропейських досліджень Вільного університету Берліна.[6]
У 2009 році Володимир Іщенко ініціював та почав керувати проектом «Ukrainian Protest and Coercion Data»[7], який створив систематичну базу даних усіх протестних подій, їхньої форми, учасників, цілей, вимог, місця і часу проведення, репресій і поступок у відповідь на протести тощо, які відбувалися на території України з жовтня 2009 по грудень 2016 року і про які з'являлися інформаційні повідомлення у близько 200 українських вебмедіа. До 2014 року команда дослідників, що займалася цим проектом, працювала в Центрі дослідження суспільства[8], після чого перейшла в Центр соціальних і трудових досліджень[9]. Актуальні результати моніторингу протестів розповсюджувалися у прес-релізах, аналітичних звітах, презентаціях, популярних статтях і авторських колонках, представлялися на прес-конференціях для українських ЗМІ та активістів[9]. Детальний аналіз даних «Ukrainian Protest and Coercion Data» опублікований у низці наукових статей у провідних міжнародних академічних журналах[10].
З 2014 року публікує дослідження про радикальних націоналістів[11] та лівих[12][13], насильство[14], націоналізм[15] та імперіалізм[16] на Євромайдані та після нього, а також працює над колективною монографією про Євромайдан з перспективи соціології суспільних рухів та революцій.
Зі шкільних років вважав себе анархістом, згодом став марксистом. В 2001 році брав участь у протестній кампанії Україна без Кучми[17].
В 2005—2009 роках брав участь у роботі над лівими інформаційними сайтами contr.info й livasprava.in.ua (які вже не працюють)[18], був активістом і членом оргкомітету руху «Нові ліві»[19]. В 2009 році допоміг із виданням книжки Марлена Інсарова «Мы, украинские революционеры и повстанцы…»[20], присвяченій лівим тенденціям в УПА. Однак, у полеміці щодо книжки критично оцінював аргументи Інсарова як «поверхові» і «часто притягнуті за вуха»[21].
В 2007—2010 роках був активістом громадського руху «Збережи старий Київ» та автором статей з аналізом цього руху з перспективи соціології суспільних рухів[en][22][23].
Не підтримував Євромайдан та євроінтеграцію[24], але в січні 2014 року брав участь у спробі організувати страйк у НаУКМА, як відповідь на диктаторські закони 16 січня[25].
10 березня 2014 року під час публічної дискусії в Палаті громад Великої Британії закликав повністю списати зовнішній борг України, скасувати візи для українців, запровадити санкції проти російських політиків та чиновників, і вимагати не включати до українського уряду ультраправих політиків[26][27].
З початком війни на сході України зайняв антивоєнну позицію, не підтримуючи жодну зі сторін. Вимагав негайного перемир'я, згортання Антитерористичної операції, припинення втручання у війну Росії, ЄС і США та розпуску усіх озброєнних загонів та примусово мобілізованих[28].
Був одним із засновників та активних редакторів журналу соціальної критики «Спільне»[29], зокрема головним редактором четвертого числа журналу, присвяченого класовій експлуатації та класовій боротьбі[30]. У грудні 2017 року вийшов з редакції журналу внаслідок низки політичних та емоційних конфліктів. У 2019 році припинив співпрацю з київськими «новими лівими».
Став одним із п'яти активістів, аналізованих як кейс-стаді у монографії американської дослідниці Крістін Емерен, присвяченій політичному активізму в Україні в 2000—2014 роках[31].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.