Loading AI tools
український соціолог З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Володимир Олександрович Іщенко (нар. 16 червня 1982) — соціолог, кандидат соціологічних наук. Автор численних досліджень про протести, суспільні рухи, революції, політичне насильство, радикальних лівих і правих, громадянське суспільство, націоналізм та Євромайдан. Працював у Вільному університеті Берліна, Технічному університеті Дрездена, Київському політехнічному інституті та Києво-Могилянській академії. Член міжнародної мережі науковців-дослідників пострадянських країн PONARS Eurasia. Був співзасновником та редактором журналу соціальної критики «Спільне». Часто коментує українські політичні події для The Guardian, New Left Review, Jacobin, LeftEast та інших міжнародних ЗМІ.
| Володимир Іщенко | |
|---|---|
_(cropped).jpg) | |
| Народився | 16 червня 1982 (42 роки) |
| Країна | Україна |
| Діяльність | журналіст, викладач університету, соціолог |
| Alma mater | Національний університет «Києво-Могилянська академія», Центральноєвропейський університет |
| Галузь | соціологія суспільних рухів, революція, ідеологія, марксизм, націоналізм, громадянське суспільство, ліві, праві, радикалізм |
| Заклад | Вільний університет Берліна |
| Посада | науковий співробітник |
| Науковий ступінь | кандидат соціологічних наук |
| Науковий керівник | Дон Калб, Павло Кутуєв, Ділан Райлі |
| Відомі учні | Ганна Новосад, Галина Янченко |
| Членство | PONARS Eurasia |
| Відомий завдяки: | засновник і керівник проекту «Ukrainian Protest and Coercion Data», співзасновник і редактор журналу соціальної критики «Спільне» |
| Особ. сторінка | fu-berlin.academia.edu/VolodymyrIshchenko |
 Іщенко Володимир Олександрович у Вікісховищі | |
1999 р. — закінчив київський Ліцей № 38.
1999—2003 рр. — навчався на бакалавраті Національного університету «Києво-Могилянська академія».
2003—2004 рр. — навчався на магістратурі Факультету соціології та соціальної антропології Центральноєвропейського університету. Його керівниками були марксистські соціальний антрополог Дон Калб та соціолог Ділан Райлі[en].
З 2004 р. — аспірантура на кафедрі соціології НаУКМА.
2006—2007 рр. — стажувався в Університеті Торонто (Канада), за програмою обмінів між Центром російських і східноєвропейських студій (CERES) Університету Торонто і НаУКМА[1].
У 2007—2015 роках працював в Національному університеті «Києво-Могилянська академія», викладав на кафедрі соціології[2].
2011 р. — захистив дисертацію за темою «Нові ліві як суспільний рух у суспільстві, що трансформується: на прикладі України»[3]. Науковий керівник — Павло Кутуєв.
У 2015—2018 роках викладав на кафедрі соціології КПІ імені Ігоря Сікорського, Факультет соціології і права[4].
У 2019—2021 роках працював у Інституті славістики Технічного університету Дрездена за стипендією Фонду Александра фон Гумбольдта[5].
З 2021 року працює у Інституті східноєвропейських досліджень Вільного університету Берліна.[6]
У 2009 році Володимир Іщенко ініціював та почав керувати проектом «Ukrainian Protest and Coercion Data»[7], який створив систематичну базу даних усіх протестних подій, їхньої форми, учасників, цілей, вимог, місця і часу проведення, репресій і поступок у відповідь на протести тощо, які відбувалися на території України з жовтня 2009 по грудень 2016 року і про які з'являлися інформаційні повідомлення у близько 200 українських вебмедіа. До 2014 року команда дослідників, що займалася цим проектом, працювала в Центрі дослідження суспільства[8], після чого перейшла в Центр соціальних і трудових досліджень[9]. Актуальні результати моніторингу протестів розповсюджувалися у прес-релізах, аналітичних звітах, презентаціях, популярних статтях і авторських колонках, представлялися на прес-конференціях для українських ЗМІ та активістів[9]. Детальний аналіз даних «Ukrainian Protest and Coercion Data» опублікований у низці наукових статей у провідних міжнародних академічних журналах[10].
З 2014 року публікує дослідження про радикальних націоналістів[11] та лівих[12][13], насильство[14], націоналізм[15] та імперіалізм[16] на Євромайдані та після нього, а також працює над колективною монографією про Євромайдан з перспективи соціології суспільних рухів та революцій.
Зі шкільних років вважав себе анархістом, згодом став марксистом. В 2001 році брав участь у протестній кампанії Україна без Кучми[17].
В 2005—2009 роках брав участь у роботі над лівими інформаційними сайтами contr.info й livasprava.in.ua (які вже не працюють)[18], був активістом і членом оргкомітету руху «Нові ліві»[19]. В 2009 році допоміг із виданням книжки Марлена Інсарова «Мы, украинские революционеры и повстанцы…»[20], присвяченій лівим тенденціям в УПА. Однак, у полеміці щодо книжки критично оцінював аргументи Інсарова як «поверхові» і «часто притягнуті за вуха»[21].
В 2007—2010 роках був активістом громадського руху «Збережи старий Київ» та автором статей з аналізом цього руху з перспективи соціології суспільних рухів[en][22][23].
Не підтримував Євромайдан та євроінтеграцію[24], але в січні 2014 року брав участь у спробі організувати страйк у НаУКМА, як відповідь на диктаторські закони 16 січня[25].
10 березня 2014 року під час публічної дискусії в Палаті громад Великої Британії закликав повністю списати зовнішній борг України, скасувати візи для українців, запровадити санкції проти російських політиків та чиновників, і вимагати не включати до українського уряду ультраправих політиків[26][27].
З початком війни на сході України зайняв антивоєнну позицію, не підтримуючи жодну зі сторін. Вимагав негайного перемир'я, згортання Антитерористичної операції, припинення втручання у війну Росії, ЄС і США та розпуску усіх озброєнних загонів та примусово мобілізованих[28].
Був одним із засновників та активних редакторів журналу соціальної критики «Спільне»[29], зокрема головним редактором четвертого числа журналу, присвяченого класовій експлуатації та класовій боротьбі[30]. У грудні 2017 року вийшов з редакції журналу внаслідок низки політичних та емоційних конфліктів. У 2019 році припинив співпрацю з київськими «новими лівими».
Став одним із п'яти активістів, аналізованих як кейс-стаді у монографії американської дослідниці Крістін Емерен, присвяченій політичному активізму в Україні в 2000—2014 роках[31].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
