Loading AI tools
радянський і український композитор, диригент, музично-громадський діяч З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Іва́н Фе́дорович Кара́биць (17 січня 1945, Ялта, Донецька область — 20 січня 2002) — український композитор, диригент, музично-громадський діяч. Народний артист Української РСР (1991). Почесний громадянин Торецька[1].
| Карабиць Іван Федорович | |||
|---|---|---|---|
 | |||
| Народився | 17 січня 1945 Ялта, Сталінська область, Українська РСР, СРСР | ||
| Помер | 20 січня 2002 (57 років) Київ, Україна | ||
| Поховання | Байкове кладовище, Київ | ||
| Громадянство |  СРСР →  Україна | ||
| Національність | грек | ||
| Діяльність | композитор, диригент, громадський діяч | ||
| Alma mater | Національна музична академія України | ||
| Вчителі | Лятошинський Борис Миколайович | ||
| Заклад | Національна музична академія України імені П. І. Чайковського | ||
| Членство | Спілка композиторів СРСР | ||
| Посада | професор Національної музичної академії України | ||
| У шлюбі з | Копиця Маріанна Давидівна | ||
| Діти | Кирило Карабиць | ||
| Нагороди |
| ||
| IMDb | ID 0438695 | ||
| Сайт | karabits.com | ||
Народився 17 січня 1945 року у грецькій родині в селі Ялта Першотравневого району Донецької області. У ранньому дитинстві разом з батьками виїхав з Ялти. Подальше його життя пройшло в Дзержинську, Бахмуті, Києві та гастрольних поїздках.
У 1959—1963 рр. навчався в Артемівському музичному училищі (нині заклад носить назву Бахмутський коледж мистецтв імені Івана Карабиця), закінчив його по класу фортепіано.
У 1971 році закінчив Київську державну консерваторію (тепер Національна музична академія України) за фахом композиція по класу проф. Б.Лятошинського та в 1975 році аспірантуру під керівництвом М.Скорика
1968—1975 рр. — диригент ансамблю пісні і танцю Київського військового округу.
З 1983 року — викладач кафедри композиції Київської консерваторії (з 1998 року — професор)
1989—2001 рр. — музичний директор міжнародного фестивалю Київ Музик Фест. Член Національної комісії з питань культури при ЮНЕСКО. Професор Національної музичної академії України. Серед учнів Івана Карабиця — Вікторія Польова, Андрій Бондаренко, Олена Ільницька
У 1994—2000 рр. — художній керівник Національного ансамблю солістів «Київська камерата», фундатор циклу концертів «Час камерати».
Лауреат республіканської комсомольської премії імені Островського (1978), Лауреат всесоюзного композиторського конкурсу, Заслужений діяч мистецтв УРСР (1974), Народний артист Української РСР (1991).
Сам Іван Карабиць у листі до Вірка Балея так визначав свої стильові орієнтири:
 |
Дорогий Вірко! Як композитор я формувався у 60 – 70-і роки під враженнями від музики минулих часів та музики ХХ століття. З властивістю молодості бував дещо категоричним в оцінках зв’язку між традиційним і новим. Хотілося більше “свіжого повітря”. У радянські часи ми здобували фундаментальну освіту, але не були достатньо інформовані, що діється у багатогранному музичному світі. Треба було багато долати на цьому шляху. Гадаю, що тут є підстава не вважати себе консерватором. Подальший мій творчий шлях не відрізнявся прихильністю до застарілого, віджилого, ворожим ставленням до нового, прогресивного.
Моїй музиці, я гадаю, притаманне прагнення до синтезу різних музичних джерел. Я переконаний, це може давати несподівані вирішення багатьох художніх завдань. І це не є еклектика, а спосіб мислення. Стоячи на порозі нового тисячоліття, дивимося уперед, прогнозуємо, а також оцінюємо та аналізуємо минуле. Ми усі стомлені “бігом” і тому не спішимо проститися з тим, що було… А було дуже багато такого, без чого нам не вижити у новому часі. Можу тому усе більше хочеться писати щиріше, зрозуміло багатьом, водночас лишаючись собою… На мою думку, Малер, Лятошинський, Стравинський, Шостакович, “нововіденці»” та деякі сучасні композитори – це ті імена, що мають вплив на мою музику. Синтетичний вплив. Найважнішими своїми творами (а у цьому мене переконує їх активне життя) вважаю: Концерт для хору та оркестру “Сад Божественних пісень”; Симфонія “5 пісень про Україну”, 2-й концерт для оркестру, 3-й концерт для оркестру; Симфонія для струнних[2] |
 |
Л. Кияновська відмічає, що усіх композиторів, що справили вплив на творчість Карабиця об'єднує пассіонарність та «позакон'юнктурна» позиція, готовість радше конфронтуватися з офіційно прийнятими канонами мистецтва, аніж зрадити свої переконання й ідеали, ця позиція була близькою І. Карабицю. Разом з тим помітний вплив на творчість І. Карабиця справив його вчитель Б. Лятошинський, а також група його учнів-однодумців — В. Сильвестров, Л.Грабовський, В.Годзяцький, В.Губа, Є.Станкович, О.Кива, які завдяки особистим контактам І. Блажкова з композиторами Західної Європи (зокрема, П. Булезом, Е. Варезом), отримали можливість вивчати новітні стилістичні течії, а також навчились нехтувати «кон'юнктурою, якою б привабливою вона не видавалась і які б райдужні перспективи не обіцяла»[3]. На думку О. Берегової, у жанрово-стильовому і стилістичному аспектах композитор завжди виявляв широту й універсальність творчого мислення, новаторський підхід до традиційних музичних жанрів і форм[4].
Твори раннього періоду відрізняються експресивністю музичної мови та пошуком індивідуального стилю, композитор вільно використовував додекафонію. Переважають камерні твори[5] , серед яких — твори неофольклорного спрямування: «Три пісні на народні тексти» для голосу і фортепіано (1969), вокальний цикл «Пісні Явдохи Зуїхи» для голосу, флейти та альта, п'єса «Музика» для скрипки соло (1974)[6].
У 70-80-і роки визначилося тяжіння композитора до масштабних музичних побудов, переважають симфонічні та вокально-симфонічні жанри (Концерт для хору, солістів і симфонічного оркестру «Сад божественних пісень» на вірші Г. С. Сковороди, опера-ораторія «Київські фрески», три концерти для оркестру), характерна філософська та громадянська тематика (теми Батьківщини, пам'яті, морального обов'язку)[5]. Вокально-симфонічні твори Івана Карабиця тяжіють до понятійної конкретності, видовищності — на це спрямовані драматургічні функції оповідача, самостійна і досить активна роль поетичного компоненту, програмна точність музичного вираження, жанрова асоціативність, темброва драматургія і т. ін.[7]
Універсальність музичної мови творів наступного періоду визначилась синтезом різних елементів сучасних композиторських технік (пуантилізму, алеаторики, сонористики) у поєднанні із новотональною та новомодальною звуковисотною організацією, перетином різних стильових тенденцій (неокласицизму, необароко, неоімпресіонізму, джазової лексики). В образній сфері посилюється трагічне начало та актуалізується тема покаяння (Концерт № 3 «Голосіння», Концерт-триптих для оркестру), по-новому зазвучала пантеїстична тема («Music from Waterside»)[5].
Симфонічний оркестр Держтелерадіо України під керівництвом Вадима Гнєдаша та Володимира Сіренка записав ряд його творів у фонд українського радіо. Деякі твори І.Карабиця виконувалися оркестром у Франції та Іспанії.
За характеристикою Г. Єрмакової І. Карабиць «був діячем культури, у прямому сенсі цих слів, діячем нового покоління — із сучасним, широким поглядом на світ, тим, що вміє передбачати спрямовані вже у XXI столітті тенденції його розвитку, а тому мислити і чинити далекоглядно стратегічно»[8]. За спогадами дружини композитора, М. Копиці, «особливості І. Карабиця як діяча не можна звести до однієї-двох потужних акцій у розбудові культурного організму в Україні. В архіві композитора є чернетка середини 1980-х років, у якій зафіксовано його функціональні обов'язки громадського призначення — це і багатоскладова робота у Спілці композиторів, на українському і загальносоюзному рівні, праця у товариствах „Знання“ і „Дружби і культурного зв'язку з зарубіжними країнами“, у правлінні Фонду культури і Фонду допомоги у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС <…> робота голови Київського міського джаз-клубу <…> Перелік можна продовжувати»[9]
Був одним з фундаторів Українського фонду культури[10]
Для симфонічного оркестру
Для хору (голосу) та симфонічного оркестру
Для інструментів та симфонічного оркестру
Для естрадного оркестру
Для камерного оркестру
Для голосу та інструментів
Для інструментів соло
|
Камерні твори
ФільмографіяФільми:
Мультфільми:
|
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
