Балей Вірко Петрович

Вірко Балей (Вірослав Петрович Балей, англ. Virko Baley; нар. 21 жовтня 1938, Радехів) — українсько-американський диригент, піаніст, композитор, музичний діяч.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Балей.

Балей Вірко Петрович
Основна інформація
Дата народження	21 жовтня 1938(1938-10-21)[1][2][3] (86 років)
Місце народження	Раде́хів, Львівська область, Україна[2][4]
Громадянство	Україна  США[2]
Професії	композитор, диригент, піаніст, редактор
Освіта	Інститут мистецтв Каліфорнії (1962)[2][4]
Вчителі	Савицький Роман[4], Левіна Розіна Яківна[2], Donald Erbd[2] і Mario Davidovskyd[2]
Інструменти	фортепіано[5][2]
Заклад	Університет Невадиd[5][2]
Нагороди
virkobaley.com

Життєпис

Дитинство та освіта

Вірко був єдиним сином у родині Петра та Лідії Балеїв. Йому ще не було року, як розпочалася Друга світова війна. Родину переселили до Словаччини, згодом вони переїхали до Мюнхена. З 1947 до 1949-го жили в таборі для переселенців у Регенсбурзі (Німеччина).

Змалку Вірко любив музику. Першим учителем став Роман Савицький, львівський піаніст, який перебував у тому саме таборі.^[6]

З 1949 живе у США. За океаном Вірко продовжив освіту й у 1962 році закінчив консерваторію в Лос-Анджелесі.

Професор Невадського університету в Лас-Вегасі. З 1971 — художній керівник щорічного фестивалю сучасної музики, з 1974 — керівник камерного оркестру, 1976—1978 — симфонічного оркестру університету, 1983—1988 — оперного театру (всі в Лас-Вегасі). З 1988 — багато разів гастролював в Україні. Лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка (1996), удостоєний цієї нагороди першим серед американців.^[7] Зарубіжний член НСКУ.

Балей співпрацював із видатним українським кінорежисером Юрієм Іллєнком. Двоє митців створили два фільми — «Лебедине озеро. Зона» (1990) за сценарієм, написаним Сергієм Параджановим, і «Молитва за гетьмана Мазепу» (2001/2010). До першої стрічки Вірко не лише написав музику, а й був продюсером проєкту.^[6]

Твори

• Опера «Голод» (лібр. Богдана Бойчука, 1986—1993);
• для симфонічного оркестру: Симфонія, «Дума-монолог», присвячена Артемію Веделю (1984, 2-а ред. 1988), «Яблуко Адама» (1990);
• для камерного оркестру: «Dreamtime» (1993—1995), драматична сцена (моноопера) для мецо-сопрано і оркестру «Клітемнестра» на однойменну поему Оксани Забужко (1997—1998);
• інструментальні концерти: для фортепіано з оркестром (1990—1992), 2 для скрипки з оркестром (1987, 1988); для гобоя та струнного оркестру — «Спів Орфея» (1993);
• камерні твори: «Tropes» для віолончелі з фортепіано, Партита № 1 (1970—1976) для 3-х тромбонів і 3-х фортепіано, Партита № 2 (1992) для туби і фортепіано, цикл «Різьблені птахи» для кларнета і фортепіано
• для фортепіано: 7 Nocturnals (1958—1994), 2 думи (1959);
• Етюд для скрипки соло
• Вокальні цикли
• Пісні

У 1989 році Вірко Балей написав музику і був одним із продюсерів фільму «Лебедине озеро. Зона» (режисер — Юрій Іллєнко, сценарист — Сергій Параджанов), який здобув премію ФІПРЕССІ на Каннському кінофестивалі 1990 року. Пізніше Балей став композитором іншого фільму Юрія Іллєнка — «Молитва за гетьмана Мазепу» (2002).

Також, опублікував низку статей у пресі про українських композиторів (В. Сильвестрова, В. Загорцева, В. Бібіка, Л. Дичко, Л. Грабовського та ін.).

Примітки

1. SNAC — 2010.

   d:Track:Q29861311
2. Grove Music Online — OUP.

   d:Track:Q30532476d:Track:Q217595
3. Carnegie Hall linked open data — 2017.

   d:Track:Q30500746
4. https://www.virkobaley.com/2022/02/long-bio.html
5. https://www.unlv.edu/people/virko-baley
6. Шевелєва, Мар'яна (21 жовтня 2020). Вірко Балей: Мій інтерес полягає в тому, щоб сказати глибокі речі, але з витонченим і легким дотиком. Український інтерес (укр.). Архів оригіналу за 29 жовтня 2020. Процитовано 26 жовтня 2020.
7. Національний симфонічний оркестр України. Архів оригіналу за 1 січня 2009. Процитовано 24 грудня 2009. [Архівовано 2009-01-01 у Wayback Machine.]

Література

• Антон Муха. Композитори України та української діаспори. Довідник. — Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського. — Київ : «Музична Україна», 2004. — С. 352 с. . — ISBN 966-8259-08-4.
• Кияновська Л. З-за піднятої завіси// Музика. — 1991. — № 4.
• Грабовський Л. Свічка, що горить з обох кінців// Культура і життя. — 1995. — 11 жовтня.
• Гармель О. Dreamtime та віртуальні реальності в симфонії В. Балея «Священні монументи» // Час, простір, музика: зб. статей / Наук, вісник НМАУ. — Вип. 25. — К, 2003.
• Балей Вірко Петрович // Митці України : Енциклопедичний довідник. / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — Київ : «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1992. — С. 44 . — ISBN 5-88500-042-5.
• Щетинський О. Вірко Балей: ювілейні підсумки (до 80-річчя від дня народження) // Критика, грудень 2018, ч. 11–12 (253–254). С. 30-35.
• Щетинський О. Вірко Балей: музичний міст між світом і Україною // Часопис Національної музичної академії України імені П. І. Чайковського, № 2 (43), 2019. С. 49-66.

Посилання

• Офіційний сайт [Архівовано 21 лютого 2006 у Wayback Machine.]
• Шевченківська премія [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Роман Юсипей «Правда і кривда. Вірко Балей про досвід американського життя й утрачені українські ілюзії» // Український тиждень [Архівовано 24 лютого 2013 у Wayback Machine.]