Remove ads
український письменник З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Іва́н Миха́йлович Андруся́к (28 грудня 1968, Вербовець Косівського району Івано-Франківської області) — поет, дитячий письменник, прозаїк, літературний критик, перекладач.
Іван Андрусяк | ||||
---|---|---|---|---|
Народився | 28 грудня 1968[1] (56 років) Вербовець, Косівський район, Івано-Франківська область, Українська РСР, СРСР[1] | |||
Країна | СРСР Україна | |||
Діяльність | поет, дитячий письменник, перекладач, письменник, літературний критик | |||
Сфера роботи | поезія[2], проза[2], дитяча та підліткова літератураd[2], перекладацтво[d][2] і літературна критика[2] | |||
Нагороди | ||||
Сайт: dyskurs.narod.ru | ||||
| ||||
Висловлювання у Вікіцитатах | ||||
Закінчив філологічний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту, Академію державного управління при Президенті України, а також Університет Північного Лондона (The University of North London).
Увійшов у літературу на початку 1990-х як учасник літературного угруповання «Нова дегенерація», до якого також входили Степан Процюк та Іван Ципердюк.
З 1993 — член Національної спілки письменників України.
З 2007 по квітень 2014 працював літературним редактором видавництва Грані-Т. З травня 2014 — головний редактор видавництва «Фонтан казок».
У червні 2018 підтримав відкритий лист діячів культури, політиків і правозахисників із закликом до світових лідерів виступити на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова й інших політв'язнів.[3]
Від січня 2023 — керівник редакції художньої літератури для дітей видавництва Навчальна книга — Богдан.
Член Українського ПЕН.
Мешкає в містечку Березань.
Критика вважає його одним із чільних поетів покоління «дев'ятдесятників». Прихильник герметичного поетичного дискурсу, творча еволюція — від неомодерністських, декадентських мотивів ранньої творчості до символічно-асоціативного письма, витриманого в рамцях неомодерного світовідчуття, але класичної поетичної форми. Виробив власну впізнавану поетичну манеру, базовану на метафоризмі («Андрусяк пише метафорою, якої нема» — Т. Девдюк, «Критика»), яку критика називала «плаваючою семантикою» (А. Дністровий, «Книжник-review»).
Проза Івана Андрусяка характеризується як «густа» символічна метафорика з активним використанням діалектів. Тематично автор досліджує психологію людини в символічно-межових ситуаціях на матеріалі Гуцульщини 1940–50-х років.
У 2000-х рр. активно виступав як літературний критик (часописи «Книжник-review», «Книжковий огляд», «Кур'єр Кривбасу», «Кальміюс», «Березіль», «Сучасність» та ін.), аналізуючи здебільше поезію й обстоюючи моральні принципи в літературі та розмежування «високого письменства» й «попси». 2007 року повістю «Стефа і її Чакалка» входить у дитячу літературу, яка, нарівні з поезією, за кілька років стає провідною у творчості письменника.
З 2005 року Іван Андрусяк звертається до дитячої літератури — в часописах, альманахах і антологіях друкуються вірші, які згодом увійшли до книжки «М'яке і пухнасте» (2010); а 2007 року виходить друком повість-казка для дошкільнят і молодших школярів «Стефа і її Чакалка». У ній автор використовує фольклорний образ Ча́калки — казкової істоти, якою на Слобожанщині й Полтавщині в давнину батьки лякали своїх неслухняних дітей: мовляв, та прийде вночі, забере таку дитину в мішок і понесе в темний ліс. Саме так і стається з героями повісті, які втрапляють у казкову «школу чакалок і бабаїв», де їм дозволено робити все, що заманеться. Письменник описує ці сцени з гумором, проте головну увагу концентрує на дитячій психології, наголошуючи на тому, що добро й любов перемагають неодмінно, й завдяки їм дитина може навіть «перевиховати» казкове страшидло. Дошкільнятам адресовані «Звіряча абетка» (2008) і «Зайчикова книжечка» (2008) — вірші й віршовані казки; а також повість-гра «Хто боїться Зайчиків» (2010), удостоєна першої премії літературного конкурсу «Золотий лелека». Дітям молодшого і середнього шкільного віку адресовані веселі пригодницькі повісті «Сорокопуди, або Як Ліза і Стефа втекли з дому» (2009) і «Кабан дикий — хвіст великий» (опублікована в журналі «Барвінок», листопад 2009 — лютий 2010); а старшокласників зацікавить книжка біографічних оповідань «Іван Андрусяк про Дмитра Туптала (св. Димитрія Ростовського), Григорія Квітку-Основ'яненка, Тараса Шевченка, Ніла Хасевича і Олексу Довбуша» (2008).
Проте сам письменник «головним» своїм дитячим твором вважає невеличку повість «Дядько Барбатко сміється» (побачила світ 2008 року в книжці «Три дні казки»), в якій у формі поетичної казки оповідається дитині про тонкощі людських взаємин, про неповторність кожної людини у світі, про любов і біль, про глибинний зв'язок людини і природи, про красу і складність життя.
Лавреат першої премії конкурсу видавництва «Смолоскип» (1995), літературних премій «Благовіст» (1996), ім. Бориса Нечерди (2002), журналу «Кур'єр Кривбасу» (2007), першої премії конкурсу творів для дітей «Золотий Лелека» (2008), міжнародної премії «Corona Carpatica» (2010).
Повість Івана Андрусяка «Вісім днів із життя Бурундука» увійшла до престижного щорічного каталогу найкращих дитячих видань світу «Білі ворони 2013» (White Ravens 2013).
Лавреат Корнійчуковської премії 2016 року — першої премії в номінації «Поезія для дітей» — за збірку «Лякація». За цю ж збірку удостоєний відзнаки «Дитячий поет року»[4] від порталу української дитячої книги «БараБука» (BaraBooka) і премії «ЛітАкцент року»[5].
Лавреат премії імені Якова Гальчевського «За подвижництво у державотворенні» (2019)[6].
Лавреат премії імені Лесі Українки за книжки «Зайчикова книжечка» і «Третій сніг» (2019)[7][8].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.