Loading AI tools
український оперний співак, тенор (1810-1880) З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Іванов Микола Кузьмич, народжений Микола Карбаченський (сценічне псевдо — італ. Nicola Ivanoff) (*22 жовтня 1810, с. Вороніж, Глухівський повіт, Російська імперія — 19 липня 1880, Болонья, Італія) — український оперний співак, тенор. Співав у оперних театрах Італії, Франції, Швейцарії, Великої Британії.
Іванов Микола Кузьмич | ||||
---|---|---|---|---|
Інші імена | італ. Nicola Ivanoff | |||
Народився | 22 жовтня 1810 Полтава, Російська імперія або Вороніж, Воронізька волость, Глухівський повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія | |||
Помер | 19 липня 1880 (69 років) Болонья[1] | |||
Поховання | цвинтар Чертозаd[2] | |||
Національність | українець | |||
Громадянство | Російська імперія | |||
Діяльність | оперний співак | |||
| ||||
Народився Микола Карбаченський 22 жовтня 1810 року в багатодітній селянській родині в селі Вороніж, що на Сумщині. Початки своєї вокально-хорової освіти здобув у славетній Глухівській співочій школі, звідти був відібраний, як носій яскравих вокальних даних, і силоміць забраний (не пізніше 1820 року) до Імператорської Придворної співацької капели, якою на той час керував славетний краянин Карбаченського, геніальний Дмитро Бортнянський.[3] Як відомо, за часів керівництва капелою Дмитром Бортнянським її склад становили практично самі українці, позаяк, саме українська земля була знаною на просторах імперії незрівняними співочими голосами. У березні 1826 року керувати капелою було призначено нового директора — Ф. П. Львова, автора віршованих і прозових творів, співака-аматора, який раніше знався з поетами Г. Державіним і В. Капністом. У навчанні і праці співаків мало що змінилося порівняно з минулим. Микола Карбаченський продовжував співати на церковних відправах і відкритих для публіки концертах. У цей час йому доручають сольні партії. Перше документальне свідчення його виступів у цій ролі відтворено в листі Ф. П. Львова від 30 грудня 1827 року до міністра двору князя П. М. Волконського, в якому він висловловив клопотання про заохочення трьох кращих співаків капели, в тому числі і Миколи, які: «не тільки винятковістю голосів, а й знанням та здібністю до співу не поступаються італійським співакам». Клопотання було задоволено: юнаки отримали по 200 рублів асигнаціями.[4]
У цей період імператорський двір, не шкодував коштів на вишколення найталановитішої молоді у найпрестижніших навчальних закладах Європи для підняття рівня культури, мистецтва, науки в імперії. Завдяки непересічному співочому таланту Миколі Карбаченському пощастило потрапити до когорти вибраних українців, яких відправили на навчання в Європу за казенний кошт. 1830 року у віці 20 років Карбаченського під опікунством композитора та викладача вокалу Михайла Глінки відправляють на навчання в Італію. При цьому з легкої руки чиновника імператорської канцелярії незручне для вимови прізвище Карбаченський трансформують в прізвище Іванов.
В Італії Микола, вже Іванов, потрапив на навчання до одного із найвідоміших тогочасних італійських співаків та вокальних педагогів Еліодоро Б'янкі[it], який вів свою вокально-педагогічну практику у Мілані. На переконання Б'янкі Миколі, який володів рідкісним типом найвищого за звучанням чоловічого голосу — контра-тенором і тембром з барвами від металевого блиску до найтонших тонів оксамитових відтінків, після завершення вокального вишколу стане посильним виконання будь-якого оперно-тенорового репертуару на найпрестижніших оперних сценах світу. І це передбачення після трирічного удосконалення техніки співу у класах таких відомих педагогів, як Жозефіни Фодор-Менвьєль та Генріха Панофки справдилося. Уже у 1832 році Миколі Іванову доручають виконання сольної партії в кантаті Джовані Пачінні Вірний Іменей. Блиск і широчінь діапазону співака під час виступу у цій опері вразила, навіть, найдоскіпливіших знавців співу. Як наслідок, — ще зовсім незнаному співакові пропонують карколомну у його кар'єрі пропозицію — дебют на сцені неаполітанського «Сан-Карло», одного із найпрестижніших в Європі оперних театрів, в партії Річарда Персі в опері «„Анна Болейн“» Гаетано Доніцетті.[5]
Коли Микола Іванов неочікувано для себе, отримує вимогу про негайне повернення назад в Росію, він вирішує назавжди залишатися в Італії, вигадуючи різні причини неможливості повернення (необхідність лікування від заразної та невиліковної хвороби тощо).
Тріумфальний дебют Миколи Іванова відкрив перед ним двері до сцен найпрестижніших театрів Європи — в Парижі і Лондоні, Неаполі і Мілані, Венеції і Генуї, Болоньї і Римі, Марселі і Відні, Палермо і Турині, Флоренції і Трієсті тощо. В ансамблі з ним виступали найкращі італійські співаки і співачки «золотої доби бельканто» Джованні Рубіні, Антоніо Тамбуріні, Енріко Тамберліка, Поліна Віардо-Гарсіа, а також артисти і музиканти Австрії, Англії, Ірландії, Німеччини, Норвегії, Польщі, Сербії, Угорщини, Франції, Чехії, Швеції[6].
З Миколою Івановим товаришували і співпрацювали найвидатніші творці музики ХІХ ст. — Вінченцо Белліні, Гаетано Доніцетті, Джузеппе Верді і Джоаккіно Россіні. Творчим злетом Миколи Іванова стала партія Арнольда в опері Джоаккіно Россіні «Вільгельм Телль»". Під час опери у залі театру знаходився автор музики, який від миті, коли вперше почув голос співака, вже не відпускав його з-поза своєї уваги ні на мить, пишучи з розрахунку саме на його вокальні дані свої нові опери. Джузеппе Верді, почувши вперше українця у головній партії в опері «Ернані», спеціально для його виконання написав вставну арію «Odi il voto grande iddio». А постановку своєї опери «Аттіла» в Трієсті, а згодом і в Турині, Верді вже не уявляв без участі у ній саме Миколи Іванова.
В період з 1833 по 1837 роки Микола Іванов — провідний соліст Лондонської Королівської опери «Ковент-Гарден». Мистецтво співака сягає такого розголосу і визнання, що найвищим повелінням королеви Великої Британії йому надають британське підданство.[5]
Джузеппе Мадзіні, один із керівників італійського національно-визвольного руху та міжнародної спілки демократів «Молода Європа» (італ. «Giovine Europa»), назвав Миколу у есе «Філософія музики»[7] серед тих, хто вже демонстрував на театральній сцені ідею «соціального мистецтва», місію музики у «релігійному і патріотичному вихованні людських мас»[8].
Двадцять років свого творчого життя Микола Карбаченський-Іванов віддав оперній сцені Європи і, тим самим, ще за життя перетворив своє ім'я у справжню живу легенду. Він завжди називав Україну своєю батьківщиною, а у театрах публіка вітала його як «співака-козака», «народженого під козацьким небом». Упродовж усього свого життя, засвоївши провідні європейські мови, співак не володів російською. Своєю ж рідною українською великий співак не переставав мислити, співати та, навіть, спілкуватися, коли траплялася така нагода. Останок своїх днів великий співак провів у власному будинку в Болоньї[3], де любив поратися у городі, безупинно наспівуючи про себе піснф, які запам'ятав із свого дитинства. Якось, великий французький композитор Гектор Берліоз, навідавшись до нього та почувши вперше у своєму житті у живому виконанні співака саме ці постійно наспівувані ним українські народні пісні, залишився вельми зворушеним і ще довго після цих відвідин не йняв віри, що десь на земній кулі, окрім Італії, може жити такий музично обдарований народ.[5]
Микола Карбаченський-Іванов помер в Болоньї 19 липня 1880 року в віці 69 років.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.