Іваниківка
Село в Україні, належить до Богородчанської селищної громади, Івано-Франківського району, Івано-Франківської області З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Іва́никівка — село Івано-Франківського району Івано-Франківської області, близько 12 км південніше Івано-Франківська. Входить до складу Богородчанської селищної громади.
| село Іваниківка | |
|---|---|
| Країна |  Україна |
| Область | Івано-Франківська область |
| Район | Івано-Франківський район |
| Тер. громада | Богородчанська селищна громада |
| Код КАТОТТГ | UA26040030100044942 |
| Основні дані | |
| Населення | 2345 |
| Площа | 19 км² |
| Густота населення | 123,42 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 77714 |
| Телефонний код | +380 03471 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 48°49′54″ пн. ш. 24°38′20″ сх. д. |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 77701 Україна, Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р-н., с-ще Богородчани, вул. Шевченка, 66 |
| Карта | |
  Іваниківка | |
 Іваниківка | |
| Мапа | |
 | |
Історія села Іваниківка
За версією Петра Сіреджука (доктор історичних наук і відомий місцевий краєзнавець), перша писемна згадка про Іваниківку датується 1664 роком. Щоправда, на підставі найпершої писемної згадки говорити про рік заснування тієї чи іншої селитьби можна лише умовно, вона править, хіба що, за надійний орієнтир, до якого часу віднести виникнення поселення.
Зустрічаються згадки від 1785—1788 років.
Одна з легенд говорить, що понад 800 років тому на території села Іваниківка був густий ліс. Уникаючи зустрічей із татарами, які часто робили набіги на Придністровські землі, люди селилися поблизу лісів, у яких можна було надійно заховатися від ворогів. Перші поселенці з'явилися біля річки Бистриці Надвірнянської на Хом'яківській горі, з якої зручніше було спостерігати за ворогами. Пізніше поселенці почали будуватися і в самому лісі. Це було безпечніше при нападі татар. Так з'явилося село Іваниківка.
За іншою легендою, першим поселенцем села був Іван, який втік від пана із села Горохолино. Прочистив територію від густих заростей і оселився на ній. Прізвище його було Ківка. Звідси і пішла назва села Іваниківка.
Інший краєзнавець Дмитро Бучко вважає, що село Іваниківку заснував сандомирський воєвода Олександр Конецьпольський десь в середині XVII ст.
Наприкінці XIX ст. Іваниківка (пол. Iwanikówka) належала до повіту Станіславського. В часи Австро-Угорської імперії в селі та окрузі набув розвитку лісовий промисел. Багато жителів Іваниківки трудилися на сплаві колод Бистрицею до Маріямполя.
Епідемії холери, що косили галичан у 18 та 19 ст., завдали певного удару населенню і в Іваниківці. В 1831 року також помирали люди від холери, хоча спалах цієї хвороби у порівнянні з іншими епідеміями в попередні роки, був невеликий.
Церква і школа були в той час неорганізовані. У XVIII—XIX століттях мешкали жителі Радчі та Іваниківки в курних підсліпуватих хатках, під солом'яною стріхою. На зиму обкладали хату солом'яною загатою. Хата мала одну тісну кімнатку, яка правила і за кухню, і за світлицю, і за спальню, а взимку служила прихистком для телятка, поросятка, курей. І не часто у кого було дві кімнати.
В 1848 році вийшов цісарський указ «Про знесення всякої панщини й інших підданських повинностей» селяни стали вільними, але рівень господарства залишився не високим. Все ж гарні ґазди отримали змогу розвиватися. Спочатку друге жиле приміщення створювалось теж за рахунок використання господарчих приміщень, але тих, що влаштовувались у прибудові (прибік, притула). Поступове збільшення їх площі і висоти дало можливість використовувати їх спочатку як літнє, а згодом і як постійне жиле приміщення. В хаті була глиняна піч для випікання хліба і готування їжі. За потреби піч могла стати яслами для дітей, ліжком для старших і малечі, сушарнею. Дорослі хлопці часто спали у стайні коло худоби.
М'яса у селі в той час люди споживали мало, у основному лише 2-3 рази на рік: на Великдень, на Різдво та храмове свято. Пшениці сіяли мало. Провідними культурами були жито, овес, кукурудза, просо. Вівсяний чир, вар із лісниць та ще квасолю майже на щодень мали до столу. У Східній Галичині, як харчова культура, картопля почала культивуватися в першій чверті ХІХст., щоб до його середини зайняти одне з провідних місць в харчуванні наших селян. На польських фільварках розумілися, чого варта картопля, і на всяк лад пильнували картопляні лани.
У 1882 р. до панського двору належало полів орних 328, лугів і городів 18, пасовищ 6 австрійських моргів[1]; селянська громада обіймала: полів орних 1293, лугів і городів 47, пасовищ 25 моргів. По списку з року 1869 було 847 мешканців у гміні і 7 на території панського двору; по шематизму з року 1881 мешканцями окреслено греко-католиків 831. Парафія греко-католиків була в селі, належала до деканату станіславівського, архієцезії львівської. В селі церква і школа була неорганізовані.
За часів Другої Речі Посполитої Іваниківка вже належить до Богородчанського повіту. Розташовується за 8 км на північний схід від Богородчан, за 5 км на південний схід від станції поштової і парафії римо-католицької в Лисці і 13 км на захід від найближчої станції львівсько-чернівецької залізниці в Марківцях. Північно-східна і південно-східна частини села прилягали до повіту станіславівського, до села Радча на півночі, Чернієва і Хом'яківка на сході, а Забережжя на південному сході; на південному заході лежить Похівка, а на захід Старі Богородчани і Лисець.
Про село Іваниківку є згадки у літературних джерелах.
Відомо також, що український письменник Іван Франко ходив до Іваниківки — тут тимчасово проживала його «перша любов» Ольга Рошкевич. У книзі Романа Горака «Тричі мені являлась любов» згадується, що Ольга Рошкевич змушена була припинити зустрічі з Франком після того, як письменника арештували і посадили у тюрму.
«У батьків Ольги Рошкевич поліція зробила обшук, намагаючись знайти листи Франка та його твори. Для родини священика це була велика ганьба. Тож о. Рошкевичу церковна влада зробила попередження, а він заборонив дочці зустрічатися з Франком. У селі Іваниківці (Богородчанський р-н) жила сестра о. Рошкевича, що була дружиною священика Івана Руденського. Ольга покидає батьків і переїжджає в с. Іваниківку до вуйка. Тут вона проживала протягом 1877—1879 років. Франко не поривав зв'язків з Ольгою, тому був частим гостем у Руденських. Священик Руденський не забороняв Франкові зустрічатися з Ольгою. В той час зі Станиславова до Іваниківки можна було добратися пішки за дві години. Теперішня вулиця Чорновола вела просто до Іваниківки (летовища ще не було), через село Радчу. Старі люди розповідали, що коли вони були школярами, то бачили панича, який ішов дорогою до резиденції священика. Бачили, як Франко прогулювався з Ольгою садом або сільською дорогою.» [Зі спогадів жителя села Іваниківки, учителя-пенсіонера Федора Романишина][2].[3]
Згадується Іваниківка і у «Хроніці перебування Івана Франка на Прикарпатті» наданій обласною універсальною науковою бібліотекою ім. І.Франка [Архівовано 7 листопада 2017 у Wayback Machine.]
Тракториста Івана Зорія, який у своєму селі Іваниківці у вересні 1956-го висіяв на колгоспній ниві пшеницю в підготовлені рівчаки у вигляді тризуба, ув'язнили на чотири роки.[4]
27 серпня 2009 у селі було створено пластовий юнацький дівочий курінь імені Костянтини Малицької[5].
Географія
Сучасне село Іваниківка лежить на горбистій рівнині в так званому Прикарпатському прогині земної кори, і інколи до села передаються хвилі землетрусів з гір незначними поштовхами силою 2-4 бали. Їх вловлюють тільки сейсмографи і шкоди селу вони не приносять. Середня температура взимку складає -5 С. Але в окремі дні може різко падати до -25 С і нижче градусів.
Іваниківка, середнє за площею село, яке має 19 км².[6] Село не має великих водойм. Через північно-західну частину села протікає один з дрібних притоків річки Горохолина. Приток р. Похівка протікає від південного-заходу на північний-схід і приймає в межах села найбільший притік від лівого берега.
Село тягнеться однією довгою шеренгою і творить неперервний ланцюг із забудовами Радчі. Посередині села підноситься найвища точка до 313 м.
Вздовж кордону Хом'яківки і Чернієва тече від півдня на північ Горохолина (притік Бистриці).
За даними перепису в 2001 році там проживало 2.345 тисяч осіб. У листопаді 2016 року населення становило 1978 осіб.
В youtube є мальовниче відео краєвиду Іваниківки з висоти пташиного польоту від автора Vasyl Kozak.
Адміністративний устрій та інфраструктура
Сільраді підпорядковані села Забережжя й Похівка.
В селі знаходиться центральна садиба фермерського господарства ім. Івана Франка. Господарство мало 2711 га земельних угідь, млин, пилораму, цегельний завод, 17 тракторів, 5 комбайнів, 15 вантажних автомобілів. Зараз, на жаль, нічого не діє, трактори вже давно порізали і здали на брухт, цегельний завод не діє вже 10 років, більшість інструменту та техніки продали, або і просто покрали. Напрям господарства — тваринництво й рослинництво. фермерське підприємство здобуло перше місце в районі по виробництву молока. Тут проведено меліоративні роботи на площі 643 га.
В селі працюють одинадцятирічна школа, клуб, бібліотека. До послуг селян аптека, медпункт, дитячі ясла. Є футбольний стадіон та спортивний атлетичний майданчик.
Релігія
У селі є дві церкви різних конфесій, побудовані у 1990-х роках, відразу після розвалу Радянського Союзу: православна та греко-католицька. Обидві церкви були зведені за кошт жителів села, шляхом доброчинних пожертв. Першою була побудована церква православного патріархату. Дещо пізніше частина селян захотіла повернутися до історично обумовленої на цих землях конфесії греко-католицьких церков. Так як православна частина селян відмовилась «перехрещуватися» і віддавати тільки збудовану нову церкву під владу Римові, то було вирішено зібрати кошти ще раз і збудувати ще одну церкву, але вже греко-католицького приходу. Таким чином сьогодні в Іваниківці дві церкви, що знаходяться на відстані 800 метрів одна від одної.
Фізична культура та спорт
В Іваниківці найпопулярнішим видом спорту є футбол. В селі є свій стадіон та місцевий футбольний клуб «Каменяр», який грає в чемпіонаті Богородчанського району. Команда декілька разів змінювала назви. За часів СРСР була відома, як «Колос». Саме на 70-ті роки XX ст. припала «золота пора» для футбольної команди з Іваниківки, у якій грала талановита плеяда молодих спортсменів — хлопців-односельчан. Тричі (у 1970, 1973, 1975 роках) колектив здобував перші місця у чемпіонаті району, а також неодноразово займав другі місця у районній першості та Кубку району. Востаннє команда стала чемпіоном району в 1985 році.
Сьогодні щорічно, наприкінці липня, проводяться товариські матчі між ветеранами та молоддю з нагоди першого чемпіонства.
Пам'ятки
В Іваниківці споруджено обеліск на честь воїнів-односельчан, які загинули на фронтах Другої світової війни, та встановлено погруддя Т. Г. Шевченка та І. Я. Франка. Заслуга у встановлені монументу Т, Г.Шевченку належить Василю Гуку — директору іваниківської школи у 60-х роках XX ст., за встановлення пам'ятника селяни боролись 25 років і відкрили 7 листопада 1989 р. під національними прапорами.[7]
Народились
- Теодорович Єпіфан Василь (1881—1958) — церковний діяч, василіянин, по висвяченні редактор журналу «Місіонар» у Жовкві (1908—1912);
- Гаргат Іван Онуфрійович — референт СБ Лисецького районного проводу ОУН, член Дунаєвецького надрайонного проводу ОУН.
Поховані
Демографічна ситуація
Діаграма народжень, одружень та смертей в с. Іваниківка за 1875—1902 рр.(Джерело: ДАІФО):
Примітки
Посилання
Примітки
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
