Loading AI tools
шато у Франції З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Château Lafite Rothschild, (Шато Лафіт Ротшильд) — французьке виноробне господарство, розташоване в комуні Пояк (фр. Pauillac), округу Медок (фр. Medoc) регіону Бордо. Згідно з «Офіційною класифікацією вин Бордо 1855 року», господарство належить до категорії «Перші крю» (фр. Premiers crus), тобто найвищої категорії в класифікації. Входить у п'ятірку найкращих виробників вин Бордо, разом із Château Mouton Rothschild (Шато Мутон Ротшильд), Château Margaux (Шато Марго), Château Latour (Шато Латур) та Château Haut-Brion (Шато О-Бріон).
Виготовляє два види червоного вина з власних виноградників:
Господарство Château Lafite-Rothschild входить у виноробний холдинг, що належить французькій гілці родини Ротшильд — «Domaines Barons de Rothschild», яка володіє також наступними господарствами у Франції:
Перші згадки про господарство датовані 1234 роком, коли абат Гомбо де Лафіт (фр. Gombaud de Lafite) з монастиря Вертей (фр. Vertheuil), розташованого на півночі містечка Пояк (фр. Pauillac), описував його, як «середньовічний феодальний маєток початку XIII століття». Слово Лафіт (фр. Lafite) гасконського походження (фр. la hite) і перекладається, як «схил пагорба». Ймовірно, вже тоді, у господарстві були виноградники, так як на початку XVII століття, сім'я Сегюр (фр. Ségur), яка володіла господарством вирішила оновити лози і заново почати виробництво вина. Саме Жак де Сегюр (фр. Jacques de Ségur) вирішив посадити нові лози в кінці 1670-х — початку 1680-х років. У 1695 році, спадкоємець Жака де Сегюра — Олександр (фр. Alexandre), здійснив крок, який затвердив репутацію сім'ї, як сім'ї виноробів, одружившись зі спадкоємицею власника одного з найкращих господарств Бордо — Château Latour (Шато Латур). У пари незабаром народився майбутній спадкоємець уже двох господарств Ніколя-Олександр де Сегюр (фр. Nicolas-Alexandre de Ségur).
Починаючи з 1716 року, маркіз Ніколя-Олександр де Сегюр почав зміцнювати успіх вин господарства. Він поліпшив технології виробництва вин і зміцнив їх престиж у Версалі і за кордоном. Він став широко відомий як «Винний Принц», а вино господарства Шато Лафіт (фр. Château Lafite) стало називатися «Вино Короля», при активній підтримці герцога де Рішельє. У 1755 році, будучи маршалом Франції, де Рішельє було призначено губернатором Гієні. Перед далекою поїздкою, він консультувався з лікарем з Бордо, який рекомендував йому вино Шато Лафіт, як «найпрекрасніший з тонізуючих напоїв». Після повернення де Рішельє в Париж король Людовик XV сказав йому: «Маршал, Ви виглядаєте на двадцять п'ять років молодше, ніж коли їхали у Гієнь». Де Рішельє відповів йому: «Ваша Величність, ще не знає, що я давним-давно відкрив джерело молодості? Я дізнався, що вина господарства Шато Лафіт настільки корисні для здоров'я, і настільки ж чудові на смак, як амброзія Богів Олімпії». Дуже скоро, вина Шато Лафіт стали предметом великого шуму у Версалі, оскільки були наділені увагою самого Короля. Відтепер кожен із можновладців прагнув їх придбати. Зокрема, Маркіза де Помпадур пригощала гостей саме цим вином на своїх численних вечірніх прийомах, а пізніше, Графиня Дю Баррі, вважала обов'язковим для себе пити тільки «Вино Короля».
У маркіза Ніколя Олександра де Сегюра не було синів, тому після його смерті, господарство було розділено порівну між його чотирма доньками. Два господарства, Шато Лафіт і Шато Латур були також поділені, попри те, що спільне управління господарствами тривало аж до 1785 року. Пізніше, Шато Лафіт, було успадковане графом Ніколя Марі Олександром де Сегюром (фр. Nicolas Marie Alexandre de Ségur) — сином старшої доньки маркіза, яка вийшла заміж за кузена Олександра де Сегюра (фр. Alexandre de Ségur), мера Парижа. У 1785 році, анонімний автор, що видав мемуари під назвою «Власник Лафіта» («Lafite Lordship»), зауважив, що виноградники господарства є мабуть, «найкращі в усьому Світі». Але в цей час, справи у графа де Сегюра йшли не найкращим чином — під тиском великих боргових зобов'язань, у 1784 році він був змушений продати господарство. Будучи родичем графа, Ніколя П'єр де Рішар, перший президент Парламенту Бордо, придбав господарство, скориставшись «родинними правами».
8 серпня 1868, барон Джеймс де Ротшильд[fr], голова французької гілки сім'ї Ротшильдів, придбав господарство Лафіт, яке було виставлено на громадські торги. Барон помер через три місяці після здійснення угоди, а господарство перейшло у власність його трьох синів: Альфонсу, Густаву і Едмону. До того часу господарство володіло 74 гектарами виноградників. Як знак, що вітає прихід нового власника, 1868 рік врожаю був відзначений рекордно високою ціною — 6 250 франків за бочку, об'ємом 900 літрів. Така висока ціна (в еквіваленті) протрималася понад століття і була «побита» лише наприкінці XX століття. На щастя для баронів Ротшильд, «золотий вік» панування вин Медока тривав ще 15 років після придбання Шато Лафіт.
Кінець XIX перша половина XX століття були відзначені бурхливими подіями. Нашестя виноградної попелиці (лат. phylloxera) та сіра пліснява несприятливо позначилися на стані виноградників. Перша світова війна і Велика депресія 1930-х років призвели до обвального падіння цін на вина «Старого Світу». Страждаючи у великій мірі від сірої плісняви, господарство вжило заходів і декласифікувало певні роки врожаю з 1882 по 1886 роки, та врожаї 1910 та 1915 років. У зв'язку із популярністю вина у світі і частою фальсифікацією, розлиття вина у пляшки стало здійснюватися в господарстві для боротьби з шахрайством. Господарство ввело додаткові суворі обмеження на поставки власних вин протягом Першої світової війни. Велика депресія 1930-х років боляче позначилася на господарстві: світова фінансова криза призвела до обвалу цін, також довелося скоротити площі виноградників. Всього лише кілька врожаїв цих «темних періодів» були відзначені випуском вина прекрасної якості: 1899, 1900, 1906, 1926 та 1929 роки.
Рейтинги представлені згідно з періодичним виданням довідника «The Wine Advocate» американського винного критика Роберта Паркера молодшого та американським журналом «Wine Spectator» за кілька років.
Ціна пляшки вина Château Lafite Rothschild є однією із найбільш високих у регіоні Бордо, це пов'язано не тільки з якістю але і ростом популярності на вина «Старого Світу» у Китаї. Загалом ціна варіюється на рівні 700-800 євро, за пляшку менш популярних років (1958, 1968, 1992 чи 1997) та декількох тисяч чи десятків тисяч євро, за пляшку старих вин періоду революції чи раніше.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.