Батальйон спеціального призначення імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького — добровольче формування Національної гвардії України, підпорядковане Північному оперативному територіальному об'єднанню. Батальйон був сформований із членів Самооборони Майдану. 2023 року, в рамках рекрутингової кампанії «Гвардія наступу», увійшов до складу бригади НГУ «Буревій»[1].
| Батальйон імені Кульчицького | |
|---|---|
 Нарукавний знак батальйону | |
| На службі | З липня 2014 |
| Країна |  Україна |
| Належність |  МВС |
| Вид |  Національна гвардія |
| У складі | Бригада «Буревій» |
| Гарнізон/Штаб | м.Київ |
| Війни/битви | Російська збройна агресія проти України |
Медіафайли на Вікісховищі | |
Був названий на честь Кульчицького Сергія Петровича ― Героя України, генерал-майора внутрішніх військ МВС.
Створення
14 березня 2014 року близько 500 добровольців із Самооборони Майдану вирішили стати резервістами Національної гвардії України, після чого вирушили до села Нові Петрівці, Київська область, на полігон бригади спецпризначення «Барс», яка ввійшла до щойно створеної Нацгвардії.[2] Бойовим навчанням та злагодженням добровольців керував начальник Управління бойової та спеціальної підготовки Головного управління Національної гвардії України генерал-майор Сергій Кульчицький. Від штабу Самооборони Майдану координацією процесу формування батальйону займався сотник 9-ї сотні Андрій Антонищак. Він згадує:
Це був страшний час. Крим профукали, на Донеччині щодня захоплювали нові міста. Я щодня приїздив у Нові Петрівці і ми вирішували якісь нагальні питання, а їх було безліч. До честі Кульчицького, він був не лише хорошим воїном, не лише хорошим психологом, але й дуже добрим господарником. Уявіть собі на хвильку. Приїздять на полігон кілька сотень майданівців, переважна більшість з яких пережила події 18-20 лютого. Вони ж ментів ненавидять усіма фібрами своєї душі. А тут база «Барсу», який стояв напроти нас. А тут командири – менти. ... Перші дні було щось страшне. Командири «Барсу» ходили крок за кроком і пильнували своїх, а ми – своїх. База ж одна. Ну нехай вони спали у казармі, а наші у наметах. Але ж туалет – один. Їдальня – одна. Як це розділиш. Здавалося, що позабиваються. Майданівці кричали: «Менти погані, ми вас рвати будемо». Ті відповідали не менш «лагідно»: «Ви – недобитки з Грушевського»! Доходило до поодиноких інцидентів, які одразу ж присікалися. І в тому не можна переоцінити заслугу генерала Кульцицького... Це зараз можна сприймати більш-менш спокійно. А тоді ще всі рани були відкритими. Ми ще продовжували ховати своїх побратимів, шукали по лісах, моргах і лікарнях безвісти зниклих. Але проблему вдалося вирішити. Частково шляхом переконань, частково донесенням правильної інформації[3].
У Нових Петрівцях майбутні нацгвардійці вивчали основи рукопашного і тактику вуличного бою, вчилися діяти у складі відділення, пройшли вогневу підготовку та практичні стрільби із автоматів, пістолетів-кулеметів, снайперських гвинтівок, ручних кулеметів і великокаліберних кулеметів, шпурляли наступальні та оборонні гранати. Командир взводу 1-го резервного батальйону Олександр Вендюк підкреслив, що найголовнішим було надбане почуття ліктя: «Головне, ми навчилися діяти як одне ціле. Ми пройшли бої на Майдані і вже тоді були згуртовані. А зараз, коли вивчили тактику, відчуваємо, що непереможні[4].»
Уже 5 квітня 300 резервістів 1-го резервного батальйону оперативного призначення НГУ склали присягу на вірність українському народові[5]. Після цього — відбули на схід України, спершу до Павлограда, Дніпропетровська область, а потім — на бойове чергування до району Ізюм — Слов'янськ[6]. Незабаром до резервістів приєднався і генерал Кульчицький, який до своєї трагічної загибелі 29 травня на горі Карачун у Слов'янську, понад місяць разом із колишніми майданівцями перебував на сході України в зоні проведення АТО[7].
Незабаром секретар Ради національної безпеки і оборони Андрій Парубій закликав патріотично налаштованих громадян вступати до другого добровольчого батальйону НГУ:
Перший батальйон Національної Гвардії, сформований із Самооборони Майдану, бере участь у антитерористичній операції у Слов'янську та Краматорську. Потрібні резерви. Оголошено набір у другий резервістський батальйон Національної Гвардії на контракт резервіста чи постійну основу. Потрібно бути віком 18—50 років, без судимості або з погашеною, пройти лікарську комісію[8].
Уже 16 травня закінчили навчання і склали присягу 270 добровольців, які сформували 2-й резервний батальйон оперативного призначення НГУ, координатор Андрій Тірон[9][10], особовий склад якого 29 травня відбув до зони проведення АТО. Батальйон прибув під Слов'янськ та Краматорськ для служби на блокпостах[11]. Як згадує Леонід Кантер:
Потім поступово все стало зрозуміло, ми розібралися, де що є, звикли до графіка «чотири через чотири» — чотири години ти «в наряді», чотири — вільний. День з ніччю перемішалися. У ті чотири години між нарядами треба було встигнути поїсти, попрати, помитися, поспати, почистити зброю. Ти обираєш з цього два-три завдання, які робиш, інші — на наступні чотири години. Плюс ще в ті чотири години — бойові тривоги, під час яких ти «підриваєшся» і де б і в чому не був, біжиш... .[12]
31 травня 1-й резервний батальйон по ротації прибув на відпочинок[13].
Об'єднання
У липні 2014 року із солдатів 1-го та 2-го резервних батальйонів НГУ сформували батальйон оперативного призначення імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького, або, як називають його самі бійці, — «батальйон імені Кульчицького»[14]. Як повідомив координатор 1-го резервного батальйону НГУ Андрій Антонищак:
... у Нові Петрівці, де знаходиться база Нацгвардії, прибули бійці 1-го та 2-го батальйонів, відповідно, 155 і 170 чоловік, які вже побували у зоні АТО. Це переважна більшість тих, хто вже брав участь у бойових діях. Звичайно, не змогли приїхати ті, хто проходить курс лікування після поранення ... Ім’я генерала Кульчицького – святе для гвардійців. Хлопці рвуться у бій і готові помститися окупантам за його смерть, за загибель своїх побратимів і остаточно вичистити нашу землю від сепаратистської зарази[15].
У серпні голова МВС Аваков повідомив, що в зоні проведення АТО перебувають близько десяти тисяч правоохоронців МВС та НГУ, у тому числі — батальйони Нацгвардії, сформовані з добровольців («Донбас», колишні 1й і 2й резервні — зараз батальйон ім. Героя України генерала Кульчицького)"[16].
Як зазначив дослідник добровольчого руху в Україні журналіст Юрій Бутусов:
Для виконання завдань із підтримки громадського порядку на Донбасі було створено два батальйони добровольців Національної гвардії, повністю сформовані з активістів Майдану. Однак мобілізаційний ресурс готових негайно все залишити й виїхати на війну був невеликий. Забезпеченість і оснащення добровольців залишалися на дуже низькому рівні. Проте ці два батальйони разом із загоном спецназу МВС «Омега» були єдиними частинами, негайно перекинутими в район Слов'янська для блокади терористичної бази. Саме перші два батальйони Нацгвардії виконали величезний і неоціненний обсяг фронтової роботи, доки країна відроджувала армійські частини, які перекидалися на фронт окремими підрозділами. Нічого іншого просто не було[17].
Особовий склад
До батальйону імені Кульчицького ввійшли патріоти-добровольці зі всієї України. Так, Майя Москвич із волинського осередку «Національного Альянсу» засвідчує:
У нашому військовому підрозділі представлена вся Україна. Це люди, які вистояли Майдан. Серед них чимало волинян, зокрема із сотні «Волинська січ». Та й капелан батальйону отець Макарій – з Луцька. Мабуть, нечесно було б навіть перед самим собою сидіти зараз вдома і займатися буденними справами. Ми поїхали воювати, бо то наш час[18].
Солдат батальйону імені Кульчицького Богдан Бальбуза з Волині додає:
Втім, є вже відчуття, що ми близькі до перемоги. Раніше «Слава Україні! Героям слава!» лунало лише у націоналістичному середовищі, а тепер це можна почути і від Президента та членів уряду, і від найменших діток та школярів. Степан Бандера мріяв, що буде час, коли один скаже «Слава Україні» і сто тисяч продовжать «Героям слава!». І його мрія здійснилася[18].
Як зазначив Андрій Антонищак:
Одну частину своєї справи ми зробили. Для нас це продовження Майдану. Просто барикади посунулися у Донецьку область. Скоро вони перенесуться і на кордони Росії[19].
Спорядження
При формуванні 1-й та 2-й резервні батальйони НГУ одержали легку стрілецьку зброю. Лише після серпневих подій під Іловайськом батальйон імені Кульчицького одержав бронетехніку та важке піхотне озброєння[18].
5 липня начальник штабу 2-го резервного батальйону Нацгвардії Андрій Івченко, який із розвідниками дістався до центру Слов'янська, повідомив «Українській правді»:
Я з розвідкою пройшов практично до центру міста. Ми зняли російський триколор з центральної барикади Слов'янська і підняли наш український прапор з написом другий батальйон[20].
Дрогобицький нацгвардієць 2-го резервного батальйону Роман Б. згадує, що одразу після визволення місто виглядало «жахливо»:
Все потрощено, на дорогах величезні вибоїни від вибухів. Деякі райони міста знищено взагалі. Окрім цього, місто понівечене укріпленнями, яких понабудовували терористи – для цього вони застосовували не тільки полонених, але й важку будівельну техніку[21].
У серпні-вересні солдати батальйону імені Кульчицького служили на блокпостах під Дебальцевим, Донецька область[22]. 6 жовтня, по ротації вояки повернулися до Києва на своє постійне місце дислокації для короткого відпочинку[23].
 Зовнішні зображення | |
|---|---|
 |
Батальйон імені Кульчицького, Київ, 6 жовтня 2014 |
Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков так прокоментував цю подію у соціальних мережах:
Повернулися не всі. Десятеро загинули. Десятки отримали поранення .. Перед строєм, в почесний караул встали поруч з портретами загиблих воїнів ... Спонтанно понеслося по застиглих рядах: Герої не вмирають! .. Чоловіки, воїни не стримували сліз[24].
У жовтні 2014 року відбулась зустріч бійців та командирів батальйону з представниками громадських організацій та преси на території 27-ї конвойної бригади Національної гвардії України (в/ч 3066, м. Київ).[25]
12 грудня в районі Попасної, Луганська область, бійці батальйону імені Кульчицького затримали легковий автомобіль, в якому у схові перевозили один мільйон гривень[26][27]
26 грудня оперативна група батальйону імені Кульчицького затримала мешканку Донецької області за підозрою в участі в незаконних збройних формуваннях «ДНР». Раніше, вона організовувала так званий референдум на Донбасі. Були вилучені: граната РГД-5, інше бойове спорядження, агітаційні листівки тощо[28].
Шефська допомога
Волонтери Херсонщини з міст Олешки та Херсон неодноразово привозили до базових таборів солдатів-резервістів у зоні АТО продукти харчування. Також громада Олешків зібрала 35 тисяч гривень і придбала 40 комплектів зимової форми[29]. Троє львівських бізнесменів подарували батальйонові бойову розвідувально-дозорну машину БРДМ-2[30].
Командування
- Командир батальйону — Іванишин Роман
Заступники
- Начальник штабу - майор Іван Матейко
- Заступник командира батальйону —
Втрати
Станом на 2020 рік батальйон імені Кульчицького втратив 26 військовослужбовців, 13 з яких загинуло під час ДТП 5 січня 2015 року дорогою до Донецької області.
2014
- Гейсун Ігор Володимирович, старший лейтенант резерву, командир взводу, загинув 9 травня 2014 року.
- Зінчик Станіслав Михайлович, рядовий резерву, стрілець, загинув 24 травня 2014 року.
- Гулик Артур Ярославович з позивним «Пітбуль» солдат резерву, кулеметник, загинув 26 червня 2014 року.
- Матвієнко Микола Миколайович з позивним «Дядя Коля», молодший сержант резерву, старший стрілець-навідник, загинув 28 серпня 2014 року.
- Курмашев Олексій Васильович з позивним «Альпініст», старший солдат резерву, снайпер, загинув 28 серпня 2014 року.
- Тищенко Андрій Іванович з позивним «Тихий», солдат резерву, стрілець, загинув 28 серпня 2014 року.
- Дога Олег В'ячеславович, солдат резерву, стрілець, загинув 28 серпня 2014 року.
- Ухарський Федір Валерійович з позивним «Дядя Федя», прапорщик резерву, офіцер взводу інструкторів, загинув 3 вересня 2014 року.
- Єременко Віктор Вікторович з позивним «Тигр», старший солдат резерву, снайпер, загинув 11 вересня 2014 року.
- Кононович Іван Миколайович, солдат резерву, стрілець, загинув 1 жовтня 2014 року.
2015
- Каплуненко Ігор Валентинович з позивним «Старшина», старшина резерву, заступник командира взводу, загинув 5 січня 2015 року.
- Малюта Роман Володимирович з позивним «Джин», старшина резерву, інструктор-командир відділення, загинув 5 січня 2015 року.
- Матківський Володимир Анатолійович з позивним «Маланець», старший солдат резерву, молодший інструктор-кулеметник, загинув 5 січня 2015 року.
- Бурка Віктор Павлович з позивним «Дядя Вітя», старший солдат резерву, снайпер, загинув 5 січня 2015 року.
- Зубчук Роман Валентинович з позивним «Маріман», старший солдат резерву, снайпер, загинув 5 січня 2015 року.
- Лінивенко Юрій Володимирович з позивним «Пастор», старший солдат резерву, кулеметник, загинув 5 січня 2015 року.
- Рожанський Пантелеймон Петрович з позивним «Пантя», старший солдат резерву, старший стрілець-навідник, загинув 5 січня 2015 року.
- Сокач Роман Михайлович з позивним «Мамай», старший солдат резерву, старший кулеметник, загинув 5 січня 2015 року.
- Скрут Ростислав Стефанович з позивним «Скрудж», старший солдат резерву, кулеметник, загинув 5 січня 2015 року.
- Щіпов Максим Юрійович з позивним «Макс», старший солдат резерву, снайпер, загинув 5 січня 2015 року.
- Герасимюк Тарас Павлович з позивним «Одиночка», солдат резерву, старший стрілець-навідник, загинув 5 січня 2015 року.
- Фурик Роман Степанович, підполковник міліції, старший інспектор, загинув 9 січня 2015 року.
- Лагно Роман Іванович, старший солдат резерву, старший кулеметник, загинув 9 січня 2015 року.
- Дідач Ігор Йосифович, старший солдат резерву, стрілець-гранатометник, помер 17 січня 2015 року від травм, що зазнав у ДТП 5 січня.
2016
- Олеськів Ігор Степанович, 27 червня 2016[31]
2018
- Сливка Мирослав Миколайович, 27 січня 2018, Верхньоторецьке[32].
- Клим'юк Мирон Ярославович, 22 березня 2018[33]
2022
- Сіксой Руслан Олександрович з позивним «Ультрас», загинув 13 квітня 2022 року.
- Іван Дацко з позивним «Еван» (прощання - 20 квітня 2022 в м. Київ)
- Богдан Супрун з позивним «Снаряд» (прощання - 20 квітня 2022 в м. Київ)
- Куртаніч Фелікс Валерійович з позивним «Лис», загинув 17 квітня 2022 року.
- Сергій Попаз з позивним «Топаз» (прощання - 20 квітня 2022 в м. Київ)
- Святослав Хоменко з позивним «Свят» (загинув 23 травня 2022)
- Михайло Терещенко з позивним «Китаєць» (прощання - 14 червня 2022, поховання в м. Київ)
- Олександр Підборіжний з позивним «Хорт» (прощання - 10 вересня 2022, поховання в м. Переяслав)
- Олександр Засядько з позивним «Даф» (прощання - 7 жовтня 2022, поховання в с. Юрчиха Каменського району Черкаської області)
- Олександр Кутовий з позивним «Трой» (прощання - 6 грудня 2022, поховання в м. Васильків Київської області)
- Євген Веселовський з позивним «Веселий» (прощання - 17 грудня 2022, поховання в Херсонській області)
- 27 грудня 2022 року біля н.п. Кремінна, Донецька область від мінометного вогню загинув старший солдат Томачковський Тарас Ігорович[34].
2023
- Володимир Рибчук з позивним «Танкіст» (прощання - 2 січня 2023, поховання в м. Київ)
- Микола Анацький з позивним «Майстер» (прощання - 21 січня 2023, поховання в м. Київ)
- Владислав Дзіковський з позивним «Єврей» (прощання - 14 квітня 2023, поховання в м. Київ)
- Руслан Левко з позивним «Бандера» (прощання - 6 червня 2023, поховання на Алеї Героїв, м. Львів)
- Микола Максимчук з позивним «Макс» (прощання - 17 червня 2023, поховання в с.Космач Івано-Франківської області)
- Володимир Гудзенко з позивним «Тихий» (прощання - 19 червня 2023, поховання в м. Київ)
- Андрій Золотухін з позивним «Генерал» (прощання - 29 червня 2023, поховання в м. Гостомель)
- Ткаченко Сергій Володимирович, 22 липня 2023. Герой України (посмертно).
- Ростислав Лазоришин з позивним «Шустрий» (прощання - 26 липня 2023, поховання в м. Калуш)
2024
- 18 січня; лейтенант Анацький Микола Леонідович
- 20 квітня 2024, Бойко Руслан Андрійович, 14.05.2003 р.н. Гранатометник 3 відділення 1 взводу
- 2 вересня 2024, Петро Петрайко на позивний "Петруччо"
- 2 жовтня 2024, Іванюк Андрій, позивний "Скіф"
Див. також
Примітки
Посилання
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
