Loading AI tools
український письменник З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Миха́йло Юрійович Я́цків (5 жовтня 1873, Лесівка, нині Івано-Франківський район — 9 грудня 1961, Львів) — український письменник, член модерністського угруповання «Молода муза».
| Михайло Юрійович Яцків | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Ім'я при народженні | Михайло Юрійович Яцків | |||
| Народився | 5 листопада 1873 Лесівка | |||
| Помер | 9 грудня 1961 (88 років) Львів | |||
| Поховання | Личаківський цвинтар[1] | |||
| Країна |  Австро-Угорщина.svg){kind=small} Польська Республіка СРСР | |||
| Діяльність | письменник | |||
| Alma mater | Бережанська гімназія | |||
| Мова творів | українська | |||
| Напрямок | модернізм | |||
| Жанр | Катарсис, модернізм і повість | |||
| Членство | Молода муза | |||
| Нагороди |  | |||
|
| ||||
 Яцків Михайло Юрійович у Вікісховищі | ||||
 Роботи у Вікіджерелах | ||||
Народився у селі Лесівка Богородчанського повіту (Галичина, нині Івано-Франківський район Івано-Франківської області) у незаможній селянській родині. Батько Юрій Яцків походив із Посічі, мати — зі Старих Богородчан.
Закінчив початкову школу в містечку Лисці, у вересні 1886 року вступив до Станиславівської вищої гімназії. Належав до таємного учнівського гуртка під проводом Дениса Лукіяновича, де захоплювалися соціалістичною та антиклерикальною літературою. За це обидвох у 1890 виключили з гімназії. Лише у 1892 зміг поновити навчання у Бережанській гімназії, але був зарахований не до V, а повторно до IV кляси. Тут вже навколо нього згуртувалися гімназисти, зокрема Артим Хомик і його брат Володимир, Іван Григорович, майбутній письменник Костянтин Сроковський (1878—1935). У Бережанах близько зійшовся з письменником і адвокатом Андрієм Чайковським. За інтерес до соціалістичних книжок його у 1896 на останньому році навчання повторно виключили з гімназії.
У другій половині 1896 року влаштувався актором театру Руської Бесіди під керівництвом Степана Курбаса, але поки що обмежувався ролями статистів.
У 1897 прибув до Львова і влаштувався писарем у товариство Дністер, а згодом, склавши бухгалтерський іспит у Торговельній академії — рахівником. Водночас продовжував кар'єру актора, успішно зігравши роль Миколи Задорожного у п'єсі Івана Франка «Украдене щастя», що було відзначено автором.
Перші оповідання в жанрі реалізму й натуралізму, опубліковані в 1899 у Літературно-науковому вістнику, теж були відзначені Франком. Під його безпосереднім керівництвом Яцків від 1899 підпрацьовував у Науковому товаристві ім. Шевченка і видавництві «Русько-українська спілка».
Скоро по тому Яцків захопився новітніми модерністичними літературними тенденціями в дусі символізму. Його називали «найбільшим галицьким модерністом», «першим, що вмів сміливо наслідувати чужинні твори» і перебував «на чолі української модерни».[2]
Перша збірка прозових мініатюр «В царстві сатани: іронічно-сантиментальні картини», видана 1900 року, була навіяна впливами західних модерністів, зокрема Шарля Бодлера й Едгара По, їхнім захопленням «темними» сторінками буття. У манері Яцкова ці мотиви з'являються у формі натуралістичних картин, якими він намагався шокувати, жорстокістю зображення викликати катарсис у читача.
«Яцків тепер наймодніший з молодих белетристів у Галичині. Він пише досить нерівно, часом дуже гарно, часом тільки чудно, але таки частіше гарно», — написала в листі до рідних Леся Українка після виходу першої збірки Яцківа.[3]
У 1902 у Львові вийшла повість «Огні горять» про будні гімназійного і театрального побуту. Першу коректуру її здійснив Іван Франко власноруч.
«Дякую долі і нагодам, — пише М. Яцків, — що в моїх трудах і терпіннях дали мені пізнати найдостойнішу постать по Шевченку, найкращу постать моєї доби, дали мені змогу і честь працювати з Іваном Франком при одному столі, вітати і прощати його спрацьовану, скорбну, благосло¬венну руку. Ті моменти були для мене не раз одинокою розрадою і підйомом».[2]
Від початків творчої діяльності Яцкова тісна дружба лучила його з Василем Стефаником.
Від бл. 1905 постійний учасник літературного угрупування Молода муза, член редколегії її органу — часопису Сьвіт. В той час виходять збірки оповідань і мініатюр «Душі кланяються» (1905), «Казка про перстень» (1907), «Плазом меча» (1908), «Чорні крила» (1909), «Adagio Consolante» (1912), вершинні в його творчості. У 1913 у «Видавничій спілці» вийшла повість «Блискавиці» на театральні теми, яка друкувалася в Києві у «Новітній бібліотеці», збірка «Смерть бога», а у видавництві «Громадський голос» — брошура «Іван Франко. В 40-у річницю». Цей рік був також найбагатшим і на критичну літературу про творчість Яцкова — і в Галичині, і в Наддніпрянській Україні.
Цього ж 1913 року Яцків пережив судовий процес за звинуваченням в образі редактора газети «Діло» Василя Панейка, якого підтримав художник Іван Труш.
З початком Першої світової війни Яцкова мобілізували до війська. У грудні 1914 він потрапив у російський полон, утім, перебуваючи з колоною військовополонених у Львові, йому за не зовсім зрозумілих обставин пощастило звільнитися. Надалі він проживав у Львові, повторного призову до армії уник і займався літературною працею. За той час видрукувано повість «Горлиця» на теми війни в часописі Шляхи) у 1915—1916 рр., збірка «Жовнірські оповідання» (1916), роман «Танець тіней» [Архівовано 2 квітня 2018 у Wayback Machine.] у двох частинах (у 1916 і 1917 рр. відповідно), в якому під зміненими іменами відображений його досвід роботи у товаристві Дністер (за радянських часів перероблений і перевиданий 1956 під назвою «В лабетах»). Його більші прозові твори відрізняються художньою формою від мініатюр — і претензійні «Блискавиці» і майже публіцистичний «Танець тіней». [Архівовано 2 квітня 2018 у Wayback Machine.] У 1917 у «Всесвітній бібліотеці» вийшла видана прозова збірка «Далекі шляхи».
У грудні 1918 Михайло Яцків повернувся до роботи у товаристві Дністер. В 1919 році в Києві у видавництві «Серп і молот» вийшла збірка модерністичних творів М. Яцкова під назвою «Боротьба з головою» з передмовою Михайла Рудницького — одне з перших на підрадянській Україні видань модерністичних творів західноукраїнських письменників.
Після встановлення в Галичині польської окупаційної влади він піддався намовлянням свого колишнього товариша по Молодій музі Сидора Твердохліба і як колишній член Радикальної партії долучився до групи Северина Даниловича, яка пішла на співпрацю з режимом, заснувавши згодом Українську Хліборобську Партію. У грудні 1920 Михайло Яцків обійняв посаду редактора головного органу майбутньої партії — газети Рідний край. У 1922 проходили вибори до польського Сейму. Українські партії домовилися їх бойкотувати, однак хлібороби підтримали участь у виборах. У відповідь бойовики УВО застрелили Твердохліба на передвиборчому мітингу, а Яцкову українці оголосили бойкот. У результаті він у 1923 полишив газету «Рідний край», товариство «Дністер» і пішов працювати до кураторії Львівського шкільного округу, замкнувшись у собі і надовго замовкнувши як письменник.
За той час на підрадянській Україні у 1930 році в масовій бібліотеці Держвидаву України видано його збірку новел і нарисів «Зразки творчості». Твори Яцкова потрапили в антології, хрестоматії, підручники й розвідки з історії літератури, вивчалися в школах. Він став популярним в УРСР. То ж не дивно, що у вересні 1939 року він прихильно зустрів прихід Червоної Армії і встановлення режиму Перших совітів. Яцкова взяли на роботу до Львівського обласного відділу народної освіти, а в червні 1940 року — бібліотекарем Львівської філії Бібліотеки Академії наук УРСР.
Під час нацистської окупації Львова переховувався. За Других совітів у 1950 році у видавництві «Радянський письменник» вийшла його книжка «Оповідання», у 1953 у Львові були видані «Вибрані оповідання», у 1956 — повість «В лабетах» (перероблена «Танець тіней»), у 1957 — збірка «Вибране». За останні роки життя Яцків опублікував твори: «Молоде вино грониться» (1958), «Новелі» (1959) та спогади про І. Франка, В. Стефаника (1946). У записах Яцкова видано «Народні пісні» (1983).
Похований у Львові на полі 1а Личаківського цвинтаря.
1991 року на честь Михайла Яцківа названа вулиця у Львові[4][5].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
