селище міського типу в Україні, адміністративний центр Шевченківської селищної громади Куп'янського району Харківської області З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
Назва населеного пункту походить від прізвища поміщика Булацеля, уродженця румунських бояр, який володів землями в цьому місці.
Виникнення ферми Булацелівка пов'язано з будівництвом залізниці Харків— Куп'янськ, яке закінчилося у 1899 році.
На станції з'явилися станційні будівлі і ряд будівель, що належали купцям. Станом на 1905 рік тут було сім комор та чимало крамниць. Тоді ж на фермі почали оселятися селяни, а також ремісники: ковалі, мигалки і кравці. У 1914 році в Булацелівці налічувалося близько 100 жителів. В результаті Столипінської реформи посилилося розшарування серед селян Булацелівки. Бідняки все більше розорялися, а їх землі переходили в руки багатих поміщиків.
Українська революція
У 1917—1921 роках, в Булацелівці влада неодноразово переходила з рук в руки, постійно була загроза нападу численних банд. Після повалення російського самодержавства в лютому 1917 року становище в краї спочатку контролював Тимчасовий уряд, у листопаді-грудні 1917 року— Центральна Рада, а наприкінці грудня— більшовики. У ході українських визвольних змагань Булацелівка стала частиною проголошеної ІІІ УніверсаломУкраїнської Народної Республіки у складі адміністративно-територіальної одиниці Донеччина. У квітні 1918 Булацелівка опиняється під контролем УНР. На початку 1919 року, протягом Другої радянсько-української війни, більшовики відновили контроль над територією, та в липні вони змушені були відступити під натиском білогвардійських військ генерала Денікіна. Лише в грудні 1919 року, після важких боїв з денікінцями Червона армія тимчасово встановила свою владу в Шевченковому.
Радянський період
У 1922 році Булацелівку перейменували на честь українського поета Тараса Шевченка в Шевченкове.
У 1935 році отримує статус районного центру. 25 лютого 1935 року почався випуск районної газети. У 1941 році в селі проживало 2624 людини.
Під час Другої світової війни, 22 лютого 1942 року, селище було окуповане німецькими військами, 4 лютого 1943 року звільнено радянськими військами. На момент звільнення населення становило всього 250 осіб.
Адміністративна будівля та центральна площа селища
1 липня 1957 року село Шевченкове отримало статус селища міського типу, в 1962 році втратило статус районного центру (через розпуск Шевченківського району), 1 січня 1965 року знову отримало статус районного центру.
У 1966 році його населення становило 2812 осіб.
У 1978 році найбільшим підприємством села був комбінат хлібопродуктів.
4 жовтня, вранці, російські окупанти обстріляли селище ракетами із зенітно-ракетного комплексу С-300, в результаті були пошкоджені приватні будинки[4].
13 листопада, увечері, відбувся обстріл селища ракетами із зенітно-ракетного комплексу С-300, в результаті були пошкоджені школа, багатоповерхові будинки та будинок культури[5].
Вранці 9 січня2023 року відбувся черговий обстріл селища зі сторони російських військових,був обстріляний місцевий ринок,відомо про 7 постраждалих[6].
Економіка
Комбікормовий завод.
ТОВ «Шевченківський завод продтоварів».
ТОВ «Шевченківський світанок».
ПАТ «Шевченківська агротехніка».
Шевченківська інкубаторна станція.
Шевченківська харчосмакова фабрика.
ТОВ «Племзавод „Шевченківський“».
ПАТ «Шевченківський комбінат хлібопродуктів».
Шевченківська райспоживспілка.
Шевченківський ковбасний цех.
Населення
З переписом 2001 року населення селища складало 7306 осіб, на 1 січня 2013 року— 7100 осіб.
Мова населення, згідно з переписом 2001 року: українська (91,6%). Невелика кількість розмовляє також російською (7,8%) та вірменською (0,22%)[8].
Соціальна сфера
Освіта в селищі представлена дитячим дошкільним навчальним закладом, двома школами (наразі мають статус ліцею й загальноосвітньої школи), аграрним ліцеєм.
Будинок культури, бібліотека.
Центральна районна лікарня.
Стадіон «Колос».
ЗМІ
ЗМІ в селищі представлені газетами «Краєвид» та «Регіон».
Братська могила радянських воїнів та пам'ятний знак воїнам-землякам. Поховано 236 воїнів. На могилі в 1975 році проведена капітальна реконструкція та створений меморіальний комплекс
Пам'ятник радянським воїнам-визволителям (1983)
Пам'ятник Тарасові Шевченку (встановлений у 1957 році біля залізничної станції Шевченкове-Південне)
Пам'ятник Тарасові Шевченку (встановлений у 2001 році в центральному сквері).
Релігія
Храм Святої Трійці Української Православної церкви
Гунько Віталій Тимофійович (1937—1994)— почесний громадянин Шевченківщини, член Союзу письменників України.
Булига Андрій Михайлович— почесний громадянин Шевченківщини, історик-краєзнавець. Зник перед звільненням Шевченківщини від російських окупантів 6 вересня 2022 року.
Днищенко Любов Іванівна (нар. 1936)— заслужений працівник сільського господарства, почесний громадянин Шевченківського району.
Сеїн Віталій Якович— почесний громадянин Шевченківщини, колишній голова райвиконкому.
Архівована копія. Архів оригіналу за 6 жовтня 2013. Процитовано 14 грудня 2012.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
.png)
.JPG)
.JPG)
.JPG)
.JPG)
