Церква Святої Анни (Вільнюс)

Це́рква Свято́ї А́нни (лит. Vilniaus Šv. Onos bažnyčia) — католицька церква у Литві, столиці Вільнюс. Заснована наприкінці XIV століття великою княгинею литовською Анною на честь своєї святої покровительки Анни. Перебудована у готичному стилі на цегляний храм у 1495—1500 роках. У XVII—XVIII століттях розбудована у стилях бароко і неоготики. Об'єкт Світової спадщини ЮНЕСКО в Литві.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Церква Святої Анни.

скасований =
Церква Святої Анни
Церква Святої Анни. Фото 2007 року. Церква Святої Анни. Фото 2007 року.
54°40′59″ пн. ш. 25°17′36″ сх. д.
Країна	Литва
Місто	Вільнюс
Тип	церква і костел
Матеріал	цегла
Стиль	готика, бароко, неоготика
Автор проєкту	достеменно невідомий
Будівельник	можливо, Миколай Енкінгер з Данцига, первісна дзвіниця — арх. Михайло Шульц, неоготична дзвіниця — арх. Н. М. Чагин
Архітектор	Benedikt Rejtd
Засновник	королева Анна
Перша згадка	1394 (дерев'яна церква), 1495 р. (цегляна)
Дата заснування	1495
Початок будівництва	1495
Побудовано	1500
Будівлі: церква, неоготична дзвіниця
Статус	Світова спадщина ЮНЕСКО в Литві
Стан	задовільний
Церква Святої Анни Церква Святої Анни (Литва)
Медіафайли у Вікісховищі

Історія

Фундатором первісної церкви на цьому місці була королева Анна, перша дружина Вітаутаса Великого. Церква була дерев'яною і її датують 1394 роком. Первісно церква призначалась для німецької католицької громади міста. Храм згорів 1419 року.

Храм із цегли вибудовано у період 1495—1500 років за ініціативи короля Польщі і князя Литви Олександра І Ягеллона. Форми зовнішніх фасадів з тої пори залишились незмінними і лише відновлювались у цих формах.

Збережені відомості про ремонтно-відновлювальні роботи архітектора Миколая Енкінгера з міста Данциг у церкві св. Анни і сусідньому монастирі бернардинів у період 1501–1507 років, що надало підстави приписати йому і саме будіництво храму св. Анни.

Церква постраждала від пожежі 1564 року. Ремонтні роботи були проведені коштом Миколая Радзивілла «Чорного» та кардинала Юрія Радзивілла. У 17 столітті обвалилися склепіння церкви, що було звичною катастрофою для більшості готичних споруд, навіть у Франції доби готики через недосконалість будівельної техніки і помилки розрахунків. Храм ремонтували, залишивши недоторканими абсиду і головний фасад. Ремонтам піддали інтер'єр і склепіння, потинькували стіні та створили три нові барокові вівтарі.

1747 року в церкві знову провели ремонтні роботи під керівництвом архітектора Йогана-Крістофа Глаубіца. Нова пожежа сталася в середині 18 ст. і 1761 року відбувся новий ремонт. Чергові ремонтні роботи проведені у 1794, після наполеонівської навали у 1812, 1871, 1902–1909 роках. Варшавський архітектор-реставратор і інженер Юзеф Піус Дзеконський зміцнив підмурки церкви, провів дренаж вологої земельної ділянки, стіни зміцнив металевими конструкціями, наново переклав склепіння, зняв зовнішнє тинькування з фасадів тощо.

Чергові ремонтно-відновлювальні роботи проведені у 1969–1972 роках під керівництвом литовських архітекторів Й. Барткунаса та Н. Киткаускаса.

Проблема авторства

Вивчення пам'ятки логічно навернуло до проблеми авторства. позаяк достеменних віомостей про автора проекта не збережено. За припущеннями ним міг бути архітектор Миколай Енкінгер з міста Данциг, автор церкви у Варшаві з тою же назвою. Другим кандидатом на авторство є Бенедикт Рейт.

За припущеннями К. Маковської, церкву міг вибудувати архитектор короля Владислава III Ягеллона Бенедикт Рейт, автор празького Кафедрального собору та замку Вавель у місті Краків. Збережені відомості, що королівського архітектора разом із майстром Іаковом посилали у Вільно (і'мя Іакова було знайдене на цеглинах з церкви Анни). Точна дата смерті Рейта невідома. Він помер між 1531 та 1534 роками.

Опис храму

Церкву відносять до базилік. Однонавна, зального типу з готичним склепінням. Довжина — двадцять два (22) метри і завширшки десять (10) метрів. Висота храму — більше дванадцяти (12,7) метрів.

Вибудована із лекальної цегли тридцяти трьох (33) різних форм, що надало можливість створити гнучкі і багаті за формами декоративні елементи. Особливо талановито творено головний фасад з трьома вежами одної висоти і різновидами готичних арок, що логічно переходять у складний візерунок, аналогів котрого нема. Мури у церкви тонкі, прорізані готичними вікнами. Головний фасад мав три отвори для дверей. Згодом два бічні отвори з міркувань міцності фасаду закладені цеглою. Бічні мури конструктивно зміцнені цегляними стовпами, що несуть функцію контрфорсів. Багатий готичний декор вівтарної частини і головного фасаду не знайшов адекватного відтворення у інтер'єрі. Лише склепіння прикрашені нервюрами, пофарбовані червоним на білому тлі. Готичний вівтар не збережений. На його місці вівтар доби бароко, що додає інтер'єру художньої значимості.

Дзвіниця

Збережені відомості про створення дзвіниці на початку 19 ст. в стилі класицизм. Нова неоготична дзвіниця створена за проектом архітектора Н. М. Чагина, збережена донині.

Історичні зображення

• 
  Адам Платер. 1820 р.
• 
  Церква Святої Анни з первісною дзвіницею доби класицизму, 1840 р.
• 
  Наполеон Орда. Малюнок 1875 р.
• 
  Гравюра 1884 року

Галерея фото

• 
  Краєвид з храмами від річки Вільня
• 
  Головний фасад церкви
• 
  Вхідні двері церкви
• 
  Бічний фасад церкви і неоготична дзвіниця
• 
  Вівтарна частина готичної церкви

Інтер'єр зальної церкви

• 
  Вівтар доби бароко
• 
  Загальний вигляд зальної церкви
• 
  Готичне склепіння над органом церкви
• 
  Неоготичний орган

Див. також

• Готична архітектура
• Середньовіччя
• Вівтар
• Бароко
• Неоготика

Джерела

• Wilno. Przewodnik krajoznawczy Juliusza Kłosa, Prof. Uniwersytetu St. Batorego. Wydanie trzecie poprawione po zgonie autora. — Wilno, 1937. — S. 133—134. (пол.)
• Папшис А. Вильнюс. — Вильнюс : Минтис, 1977. — С. 36—38.
• Памятники искусства Советского Союза. Белоруссия, Литва, Латвия, Эстония. Справочник-путеводитель. — М. : Искусство, 1986. — С. 398. — ISBN 5-210-00094-X.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Церква Святої Анни (Вільнюс)