![cover image](https://wikiwandv2-19431.kxcdn.com/_next/image?url=https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/e/ea/Istanbul_-_Museo_archeol._-_Trattato_di_Qadesh_fra_ittiti_ed_egizi_%25281269_a.C.%2529_-_Foto_G._Dall%2527Orto_28-5-2006_dett.jpg/640px-Istanbul_-_Museo_archeol._-_Trattato_di_Qadesh_fra_ittiti_ed_egizi_%25281269_a.C.%2529_-_Foto_G._Dall%2527Orto_28-5-2006_dett.jpg&w=640&q=50)
Хетська література
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Хетська література (хеттська, несійська) — література індоєвропейського народу хетів, що населяв Анатолію (Малу Азію) з кінця III тисячоліття до 6 століття до Р.Х. Іноді до хетської літератури зараховують не лише твори хетською мовою, а й мовами інших народів, які населяли хетську державу (хатською, хуритською, лувійською, палайською тощо), і якими користувалися хетські писарі. Нижче під хетською літературою матимуться на увазі тексти, написані хетською мовою. Літературні твори охоплювали період 1600-1180-ті до н. е. і зникли разом із хетською державністю, яка остаточно впала під натиском народів моря. Після цього література регіону писалася переважно лувійською мовою.
Хетська література | |
![]() | |
Мова твору або назви | хеттська мова |
---|---|
Час/дата початку | 1600 до н. е. |
Час/дата закінчення | 1180 до н. е. |
![Thumb image](http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/e/ea/Istanbul_-_Museo_archeol._-_Trattato_di_Qadesh_fra_ittiti_ed_egizi_%281269_a.C.%29_-_Foto_G._Dall%27Orto_28-5-2006_dett.jpg/640px-Istanbul_-_Museo_archeol._-_Trattato_di_Qadesh_fra_ittiti_ed_egizi_%281269_a.C.%29_-_Foto_G._Dall%27Orto_28-5-2006_dett.jpg)
Хетська література є найдавнішою зафіксованою на письмі літературою індоєвропейської родини мов, до якої належать і слов'янські мови. Тобто це найближчий родич української літератури з-поміж літератур стародавнього світу. Один із головних персонажів міфологічної хетської літератури — бог грози Пірве (Піруе), прямо споріднений із Перуном.
У хетській літературі зафіксовано багато спільних індоєвропейських рис у міфологічних образах, обрядовій поезії і навіть поетичній метриці. Усі ці риси згодом стали поширеними у всіх європейських літературах, включно з давньоукраїнською.