Loading AI tools
господарська діяльність З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Тексти́льна промисло́вість — одна з найстаріших галузей легкої промисловості, що переробляє рослинну (бавовна, льон, коноплі, джут, кенаф, рамі) і тваринну (вовна, природний шовк) сировину та хімічні й синтетичні волокна на тканини, неткані матеріали, мішкові та мотузяні вироби тощо.
 | Ця стаття описує становище лише в окремій країні чи регіоні, але не в усьому світі. (січень 2024) |
| Текстильна промисловість | |
 | |
| Відомий під іменем | fabrication de textiles[1][2][3], Herstellung von Textilien[1], Производство на текстил и изделия от текстил, без облекло[1], Výroba textilií[1], Fremstilling af tekstiler[1], Tekstiilitootmine[1], Παραγωγή κλωστοϋφαντουργικών υλών[1], Manufacture of textiles[1], Industria textil[1], Vervaardiging van textiel[1], Industrie tessili[1], Tekstil ürünlerinin imalatı[1], Производство текстильных изделий[1], Produksjon av tekstiler[1], Tekstilės gaminių gamyba[1], Výroba textilu[1], Textília gyártása[1], Produkcja wyrobów tekstylnych[1], Tekstilizstrādājumu ražošana[1], Proizvodnja tekstilij[1], Tekstiilien valmistus[1], Fabricação de têxteis[1], Manifattura ta' tessuti[1], Proizvodnja tekstila[1] і Fabricarea produselor textile[1] |
|---|---|
| Продукція | текстиль |
| NAF code v2 | 13 |
| Код МСГК 4 | 13 |
 Текстильна промисловість у Вікісховищі | |
До текстильної промисловості належать: бавовняна, ватна, вовняна, конопле-джутова, льонарська, текстильно-галантерейна, трикотажна, шовкова та ін. Також до неї відносять промисловість первинної переробки льону та інших луб'яних культур, виробництво рибальських сітей, фільтрувальних матеріалів тощо.
Доморобне виробництво тканин було поширене на українських теренах від неоліту. За часів Київської Русі воно відокремилося в окреме ремесло і набуло деякої диференціації. Значним осередком ткацького ремесла і торгівлі тканинами був Київ, куди привозили ірано-візантійські шовкові і золототкані матерії і суконні вироби з Західної Європи. Військові потреби княжих дружин впливали на поширення виробництва вітрильного полотна, шатер, теплого вовняного одягу тощо.
Після татарської навали і занепаду Києва осередком текстильного виробництва стали міста Галичини і Волині, найпаче Львів; у XVI—XVII століттях також Луцьк, Крем'янець, Володимир-Волинський й інші міста, з середини XVII ст. ще деякі міста Лівобережжя. Із заснуванням цехів, техніка виробництва тканин значно удосконалюється (серед іншого, сукно виготовлялося при допомозі фолюшів — великих ступ для збивання сукна, що ставилися на водяних млинах); разом із тим почалася деяка спеціалізація виробництва.
Гетьманський уряд підтримував розвиток текстильного виробництва (серед іншого для військових потреб — сукно, вітрила) і охороняв його митною політикою. У XVIII столітті у зв'язку з поступовим послабленням автономії гетьманської держави на текстильне виробництво в Україні чимраз більший вплив мала меркантилістична політика царського уряду, регламентація виробництва, його розбудова (головним чином в центральних районах Росії) для військових потреб (сукно для армії), скуп текстилю державою; вона й мала власні текстильні заводи та вівчарські заводи-ферми. На ізоляцію українського текстильного ринку впливала заборона вивозити за кордони Російської імперії тканини з льону і конопель (1714), вовни і вовняного прядива (1720) і ввозу (1721) полотна, шовкових матерій, панчішних виробів тощо. Водночас московські підприємства скуповували за низькою ціною українське прядиво й вовну та перепродавали їх у Москву або за кордон за дорожчими цінами. У 1757 році скасовано митний кордон між Україною і Росією. Тариф 1822 року остаточно забезпечив російській текстильній продукції монопольне становище в Україні, а з 1830-го запроваджено також і спеціальне мито на польські суконні вироби.
З кінця XVII століття панівною формою текстильного виробництва в Україні стає мануфактура. Вона виступала у двох видах: поміщицької (також вотчинна — посесійна або кріпосницька), яка будувалася на безплатній праці кріпаків, і купецької (капіталістичної) з найманими робітниками. Власниками текстильних мануфактур були козацька старшина, російські і польські поміщики та купці (переважно росіяни), а також держава. Текстильні мануфактури (в Україні майже винятково суконні) нараховували від 15 (це були властиво ремісничо-кустарні верстати) до 1000 робітників. На великих мануфактурах процес праці був досить диференційований.
До перших більших текстильних мануфактур в Україні належали Глушківська (біля Путивля), заснована в 1719 році, одна з найбільших в Російській Імперії (у 1797 році виробляла 145,4 тис. м сукна, мала 9478 робітників) та (з 1722 року) Ряшківська (на території Прилуцького полку) — обидві посесійні. У кінці XVIII століття в Україні було 12 суконних мануфактур, які продукували 216,6 тис. м сукна (у тому числі на Лівобережжя припадало 85,6 %), що становило 14 % продукції усієї Російської Імперії. Майже всю продукцію з поміщицьких мануфактур закуповувала держава; купецькі орієнтувалися на вільний ринок. Суконна мануфактура була пов'язана з зростанням вівчарства; але лише частину вовни перероблювали в Україні, більшість (особливо з південної України, де майже не було суконних мануфактур) експортовали до Росії. Чисельність підприємств (а) і продукції (у тис. м — б) видно з таблиці (числа приблизні) :
| Рік | 1797 | 1814 | 1848 | 1859 | |
| 12 | 42 | 76 | 160 | ||
| 217 | 293 | 1 190 | 1 256 | ||
1859 на суконних мануфактурах працювало 15370 робітників; вартість виробництва — 3,1 млн карб. Попри зростання продукції в Україні її уділ у Російській Імперії зменшився у 1859 до 12 % (робітників — 20 %). Географічне розміщення суконних мануфактур зазнало змін. Спершу вони були скупчені на Лівобережжі, на початку XIX століття поширилися й на Правобережжя (особливо на Волинь; це були численні, але малі підприємства). У середині XIX століття на Поділля й Волинь припадало 69 % усіх суконних мануфактур України, але вони давали лише 26 % продукції; відсотки для Чернігівщини 9,6 і 25,8 %, для Київщини — 5,0 і 17,8 %. Слабо були розвинені мануфактури на Півдні України, бо там було мало кріпаків і вигідніше було продавати вовну фабрикам. До середини XIX століття в Україні переважали поміщицькі мануфактури (1848 — 64,6 % продукції України).
У 1850—1860 роках у текстильній промисловості України відбулися далекосяжні зміни, бо через скасування кріпацтва поміщицька мануфактура втратила свою базу (1860 її уділ становив ще 47 %) і незабаром майже перестала існувати; разом з промисловим переворотом і повільним (з 1830-х pp.), але постійним введенням машинної техніки мануфактурне виробництво перетворювалося на фабричне. Число суконних підприємств зазнало зменшення: з 172 у 1859 до 51 у 1900, чисельність робітників з 15 400 до 4460 (для порівняння в Російській Імперії: 864 і 588 підприємств, 123 400 і 95 000 робітників). Про концентрацію виробництва свідчить факт, що 1860 на Клинці (північна Чернігівщина) припадало 47,5 % виробництва сукна України і 92 % купецьких мануфактур (тоді заводи в Клинцях були здебільшого механізовані).
Інші галузі текстильної промисловості (полотняна, шовкова) мали в Україні підрядне значення. Виробництва бавовняних тканин, яке посіло в Росії перше місце, в Україні не існувало.
У другій пололовині 19 — на початку 20 в. текстильна промисловість зазнала ще більшого занепаду, хоч Україна мала всі дані для її розвитку: чимало власної сировини (вовна, льон, коноплі) і корисне географічне положення для імпорту іноземної (бавовна, джут), багато рук до праці і місцевий ринок збуту. Причиною цього була колоніальна політика Росії, що хотіла мати в Україні ринок збуту для своєї власної промисловості З різних видів текстильної промисловості в Україні майже цілком не було бавовняної і шовкової, дуже слабо була розвинена льонарська і конопляна (дрібні, майже кустарні промисли), слабо (3,4 % всеросійської продукції) вовняна (переважно вовномийні зав.) та були невеликі суконні фабрики в районі Дунаївців на Поділлі (великі суконні заводи на півночі Чернігівщини в м. Клинцях лежали вже за межами української суцільної національної території), краще була розвинена конопле-джутова промисловість (близько 20 % всеросійської), що постала з кінця XIX ст.
1914 в Україні було всього 6 більших текстильних підприємств: дві вовномийки і мішечний завод у Харкові, один мішечноканатний завод і джутова фабрика в Одесі та Луганський завод пресового сукна для олієнь; всі вони давали ледве 0,6 % виробництва всієї промисловості України; число робітників — 14 800 (4 % всіх зайнятих у промисловості України). Уділ української текстильної промисловості становив ледве 1 % всеросійського, і тому Україна була змушена покривати свій попит імпортом текстильних виробів: 1910 — 13 щороку на 188,6 млн карбованців (40,4 % всього імпорту) — майже повнотою з інших частин Російської Імперії (бавовняні і лляні вироби з Росії, вовняні переважно з Польського королівства), лише за 0,7 млн карбованців з-поза її кордонів.
Під час Першої світової війни в Україну перенесено деякі дрібні підприємства текстильної промисловості з Росії і Польщі. Після 1917 року текстильна промисловість занепала — у 1920-му вона дала 28,9 % продукції 1915 року, але й ця продукція була переважно призначена на потреби армії; тоді й за т. зв. воєнного комунізму укр. населення рятувалося домашніми промислами. До покращення дійшло за НЕП-у: бл. 65 % дрібніших заводів віддано під оренду приватному капіталові, відремонтовано ряд старих, збудовано деякі нові. У 1927—1928 роках гуртова продукція текстильної промисловості України досягла в цінах 1926—1927 років — 62,2 млн карбованців.
За довоєнних п'ятирічок в Україні створено ряд нових галузей текстильної промисловості: трикотажну (фабрики в Одесі, Харкові, Києві) і первинної обробки луб'яних культур (9 заводів в Одеській, Миколаївській і Дніпропетровській обл.) та реконструйовано і поширено ін. (зокрема вовняну). Вартість продукції текстильної промисловості зросла з 34,6 млн карбованців у 1913 році до 69,2 млн у 1927—1928 роках і 797,4 млн у 1940 році (у незмінних цінах 1926—1927 років), у тому числі трикотажна промисловість з 0 до 18,6 і 308,8 млн карбованців, конопле-джутова з 14,3 до 26,4 і 88,0 млн карбованців. У 1940 році на першому місці стояла трикотажна промисловість, далі конопле-джутова (сконцентрована на двох передрев. заводі — Харківському та Одеському, і близько 20 дрібних, разом 32 % виробництва текстильної промисловості без трикотажної), на дальшому — вовняна (7 фабрик, 28 % виробництва); слабо розвинені були бавовняна (5 зав. — 14 % виробництва текстильної промисловості і ледве 1 % бавовняної промисловості всього СРСР), лляна (2 заводи) й ін. Фактично, не враховуючи трикотажного виробництва, всі інші текстильні вироби Україна була змушена і надалі довозити з Росії.
Під час Другої світової війни більшість підприємств текстильної промисловості зруйновано і їх реставрація закінчилась аж у 1950—1955-х рр. Починаючи з 1960-х pp. значно розширився асортимент виробництва текстильної промисловості, будуються нові заводи; відбувається частково механізація виробничих процесів. Так, за 1961—1970 роки виробництво білизняних тканин збільшилося у 22 рази, натомість у зв'язку з розширенням обробного виробництва зменшилася питома вага суворих тканин; у вовняній промисловості випуск камвольних тканин збільшився у 28 разів, тонкошерстних — у 8, а грубошерстних зменшився в 10 разів.
1947 р. був споруджений Київський, у 1949 р. — Дарницький шовкові комбінати, 1954 р. — Херсонський бавовняний комбінат, 1956 р. — Одеська прядильно-ткацька фабрика, 1961 р. — Чернівецький текстильний комбінат, 1977 р. — Черкаський і Луцький шовкові комбінати. Паралельно в 1956—1957 рр. були збудовані й розпочали випуск продукції Житомирський і Рівненський льонокомбінати[4].
Отже з другої половини XX ст. структура текстильної промисловості України ґрунтовно змінилася, як видно з таблиці (у дужках відсоток продукції УРСР порівняно з усім СРСР):
| Вид продукції | 1913 | 1940 | 1960 | 1970 | 1975 |
|---|---|---|---|---|---|
| Бавовняні (у млн м) | 4,7 (0,2) | 13,8 (0,14) | 94,9 (1,5) | 247,7 (3,3) | 429,4 (5,5) |
| Вовняні (у млн м) | 5,3 (5,2) | 12,0 (9,9) | 19,1 (5,6) | 48,8 (9,8) | 54,4 (9,9) |
| Шовкові (у млн м) | — | — | 40,0 (4,9) | 84,4 (6,8) | 159,2 (10,5) |
| Лляні (у млн м) | — | 2,1 (0,7) | 0,3 (0,1) | 53,9 (7,4) | 69,8 (9,1) |
| Білизна трикотажна (млн штук) | — | 30,3 (23,9) | 106,9 (22,6) | 147,1 (18,1) | 194,3 (20,4) |
| Верхній трикотаж (млн штук) | — | 12,0 (20,4) | 111,6 (19,5) | 71,0 (17,1) | 73,4 (19,5) |
Збудовано: у бавовняній промисловості: Херсонський бавовняний завод (65 % виробництва України), з менших — Тернопільський комбінат, Чернівецьке текстильне об'єднання, бавовняно-прядильні фабрики у Львові, Києві, Нововолинську тощо; з вовняної: фабрики сукна у Стрию, камвольно-прядильна фабрика в Донецькому, Чернігівський суконний комбінат тощо; шовкові комбінати у Києві, Черкасах, Дарниці (Київ).
Значно змінилася сировинна база текстильної промисловості через будову заводів синтетичних та хімічних волокон у Чернігові, Черкасах, Києві та інших, які дають близько 50 % пряжі.
Географічне розміщення текстильних підприємств дуже нерівномірне. Виробництво бавовняних тканин концентрується в Херсонській обл. (70 %), лляних на Волині (?%), в Рівненській області — 56 %. Житомирській — 44 %, шовкових у Київській (64 %) та Херсонській обл. (23 %); вовняних у Чернігівській обл. (38 %) і Донецько-Придніпровському економічному районі (30 %).
Незважаючи на помітне покращення виробничих процесів (автоматизація виробництва, вдосконалення технології обробки сировини тощо), у загальному профілю текстильної промисловості України й далі важливу роль відіграє виробництво напівфабрикатів (50 % всієї текстильної промисловості), які експортуються поза межі УРСР (головним чином до російського центрального промислового району). У 1970-х pp. на галузі, що виробляють тканини, припадає всього близько 58 % гуртової продукції, 70 % вартості основних фондів і 50 % виробничого персоналу.
Над науково-технічними проблемами розвитку текстильної промисловості працюють Український науково-дослідний інститут текстильної промисловості та Інститут економіки промисловості АН УРСР.
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
