Суренянц Вардгес Акопович
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Вардгес Акопович Суренянц (27 лютого (10 березня) 1869, Ахалцихе, — 6 квітня 1921, Ялта) — вірменський художник, архітектор і теоретик мистецтва. Вважається основоположником історичного жанру у вірменському живописі і засновником сучасного стилю вірменської книжкової графіки.
| Вардгес Акопович Суренянц | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народження | 27 лютого (10 березня) 1860 Ахалцихе | |||
| Смерть | 6 квітня 1921 (61 рік) | |||
| Ялта | ||||
| Національність | вірмени[1] | |||
| Країна | Грузія | |||
| Жанр | портрет | |||
| Навчання | Мюнхенська академія мистецтв | |||
| Діяльність | мовознавець, художник, ілюстратор, перекладач, скульптор, графік, art theorist, художній критик | |||
| Напрямок | реалізм, модернізм, символізм | |||
| Відомі учні | Garegin Yeritsyand | |||
| Роботи в колекції | Національна галерея Вірменії | |||
|
| ||||
 Суренянц Вардгес Акопович у Вікісховищі | ||||
Народився у 1860 році в Ахалцихе в родині священника і учителя історії релігії. У 1868 році разом з родиною переїхав до Сімферополя, згодом батька призначили пресвітером Московської Вірменської єпархії і родина переїхала до Москви.
У 1870–1875 роках отримав загальну освіту в гімназії Лазаревського інституту східних мов. У 1876–1879 роках навчався на відділенні архітектури Московського училища живопису, скульптури і зодчества. У 1879 році вирушив до Мюнхена відвідати брата і там вступив на архітектурний факультет Мюнхенської академії мистецтв. З 1880 року навчався на факультеті живопису цієї ж академії у Фрідріха Каульбаха й, можливо, також у Отто Зайтца, закінчив навчання у 1885 році.
З 1881 року мандрував Італією — побував в Римі, Флоренції, Мілані, Венеції. У Венеції художник відвідав вірменський чернечий орден Мхітаристів на острові Св. Лазаря; вивчав мистецтво вірменського середньовічного книжкового живопису, написав портрети А. Багратуні, М. Чамчяна, Є. Товмачяна. В результаті подорожі написав свою першу теоретичну статтю, присвячену вірменській архітектурі, яка була опублікована в журналі «Мегу Айастані» («Бджола Вірменії») у 1883 році. У 1885–1887 роках в складі експедиції В. О. Жуковського подорожував Іраном, де написав багато етюдів і композицій. У 1890–1891 роках викладав малювання і загальну історію мистецтва в Духовній семінарії Геворкян в Ечміадзині, копіював фрески Ечміадзинського кафедрального собору і вірменську мініатюру. В 1892 році відвідав Ані, Севан та інші місця, де мав змогу ознайомитись з історичними пам'ятками, а також вивчав вірменські рукописи в Ечміадзинському книгосховищі.
З 1892 року брав участь у художньому житті Санкт-Петербурга і Москви, зокрема, у виставках художніх організацій ім. Леонардо да Вінчі, Куїнджі, художників історичного живопису, у 22-й виставці передвижників (1894). Був одним з організаторів Першого і Другого зібрань російських художників (1894, 1909)[2]. У 1897–1898 роках мандрував Францією і Іспанією, створив багато етюдів. У 1901 році в Баку відбулась його перша і єдина за життя персональна виставка. У 1916 році спільно Є. Тадевосяном, М. Сар'яном, Ф. Терлемезяном та іншими діячами мистецтв в Тифлісі організував Спілку вірменських художників.
У 1917 році Суренянц переїхав до Ялти, де розпочав роботу над розписами вірменської церкви Святої Ріпсіме, побудованої у 1909–1917 роках архітектором Г. Тер-Мікеляном. Художник завершив зовнішню обробку, розписи купола і вівтаря, проте не встиг завершити стіни. Він помер 6 квітня 1921 року, був похований у дворику церкви Святої Ріпсіме.
Глибоко вивчаючи культуру Близького Сходу і Заходу, художник створив свій неповторний й національний за характером стиль. У вірменському живописі він практично став основоположником історичного жанру[3]. Багато найкращих творів Суренянца змальовують різні епізоди історії Вірменії, ілюструють сюжети з давньовірменсьої міфології — це «Семіраміда біля трупа Ара Прекрасного» (1899), «Ані, XI століття. Вихід жінок з церкви» (1905), «Мкртич Хрімян» (1906), «Повернення цариці Забел на трон» (1909) та інші. В роботі над ними автор був особливо зосереджений на переконливому відтворенні навколишньої обстановки. Тема геноциду вірмен, що особливо хвилювала художника, знайшла відображення в картинах «Покинута» (1894), «Зневажена святиня» (1895), «Церква Святої Ріпсіме поблизу Ечміадзина» (1897), «Повернення до неба», «Знеславлена» (1899)[3].
В полотні «Покинута», як вважається, Суренянц вперше ввів у вірменський живопис останні методи художнього вираження сучасної йому західної культури. Картина «Семіраміда біля трупа Ара Прекрасного» є втіленням суто вірменської легенди й одночасно присвячена певній загальній ідеї життя, долі, похмурим думкам. На другому плані картини зображений барельєф Гільгамеша, героя давнього шумерського епосу, в якому також йде мова про перемогу життя над смертю, про ідею воскресіння[4]. Його монументальна композиція «Церква Святої Ріпсіме поблизу Ечміадзина», що стала свідком страшних подій в історії вірменського народу, є своєрідним реквіємом за загиблими співвітчизниками[3]. Один з найкращих творів художника — «Саломея» (1907) у 1912 році експонувався в Мюнхенській академії мистецтв, а у 1914 — на Всесвітній виставці образотворчого мистецтва у Венеції.
З часів навчання в Мюнхенській академії мистецтв Вардгес Суренянц займався графікою, публікував карикатури в сатиричному журналі «Fliegende Blätter»[en]. Помітне місце в його творчості займали книжкові ілюстрації до таких творів як «Жарти пера» А. Цатуряна, «Хаджи-Мурат» Л. Толстого (1912), «Східні пісні» О. Спендіарова, «Бахчисарайський фонтан» О. Пушкіна[5], до книги «Вірменський поет Смбат Шахазіз» (1905), до вірменських народних казок (1906–1914) та ін. Графічні ілюстрації та ескізи Суренянца насичені національним колоритом, починаючи з 1889 року в них проявляються риси символізму і модернізму[3]. Загалом художника надзвичайно захоплювала вірменська мініатюра, досягнення і прийоми якої він використовував у своїй творчості[2].
Вардгес Суренянц відомий як художник театру. Він займався оформленням сцени в Маріїнському театрі (2-й акт балету А. Адана «Корсар» і опера А. Рубінштейна «Демон»), в Московському художньому театрі (п'єси М. Метерлінка «Сліпі», «Там всередині», «Непрохана»), в театрі Віри Коміссаржевської («Драма кохання»)[6].
Володіючи сімома мовами (російською, англійською, німецькою, італійською, перською, турецькою), Вардгес Суренянц увійшов в історію вірменської культури також як перекладач. Він перекладав вірменською мовою Шекспіра, Вайлда, Гете[5]. У 1889 році виконав переклад трагедії Шекспіра «Річард Третій» для Петроса Адамяна.
Значна колекція робіт Вардгеса Суренянца зберігається в Національній картинній галереї Вірменії, Єреван. У 2010 році тут була проведена велика виставка робіт художника до 150-ї річниці з дня його народження[7].
Твори Вардгеса Суренянца експонувались в різних містах Європи — Берліні, Лондоні, Парижі та ін. В Україні виставки проходили, зокрема, в Криму (Сімферополь, Ялта, Феодосія). Влітку 2011 року в рамках Днів культури Вірменії виставка творів Суренянца пройшла в Національному музеї літератури України, Київ[8].
.jpg)
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
