Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Су́зо Че́ккі Д'Амі́ко (італ. Suso Cecchi D’Amico; 21 липня 1914, Рим — 31 липня 2010, Рим) — кіносценаристка, видатна діячка італійського кінематографу XX століття.
| Сузо Чеккі Д’Аміко | |||
|---|---|---|---|
| італ. Suso Cecchi D’Amico | |||
 | |||
| Дата народження | 21 липня 1914 | ||
| Місце народження | Рим, Італія | ||
| Дата смерті | 31 липня 2010 (96 років) | ||
| Місце смерті | |||
| Поховання | Кампо Верано[1] | ||
| Громадянство |  Італія | ||
| Alma mater | Lycée français Chateaubriandd | ||
| Професія | кіносценаристка | ||
| Кар'єра | 1946 — 2006 | ||
| Нагороди |
| ||
| IMDb | ID 0147599 | ||
 Сузо Чеккі д'Аміко у Вікісховищі | |||
Народилася в артистичній сім'ї. Дебютувала сценарієм фільму «Мій син професор» режисера Ренато Кастеллані (1946), але увійшла до великого кіно у 1948 році, коли на екрани вийшов фільм Вітторіо де Сіки «Викрадачі велосипедів» — ключова стрічка італійського неореалізму. Наступного року французький режисер Рене Клеман зняв за сценарієм Сузо Чеккі Д'Аміко стрічку, що стала знаменитою, «Біля стін Малапаги», у 1951 році Де Сіка поставив за її сценарієм «Диво в Мілані».
Через три роки фільмом «Найкрасивіша» починається тривала і плідна співпраця сценаристки з режисером Лукіно Вісконті — разом вони працювали над фільмами «Почуття» (1954, за Камілло Бойто), «Білі ночі» (1957, за Достоєвським), «Рокко та його брати» (1960, за Джованні Тесторі), «Леопард» (1963, за Джузеппе Томазі Ді Лампедузою), «Сторонній» (1967, за Альбером Камю), «Людвіг» (1972), «Сімейний портрет в інтер'єрі» (1974), «Невинний» (1976, за Габріеле д'Аннунціо).
Співпрацювала і з іншими видатними італійськими режисерами періоду неореалізму, наприклад, «Дама без камелій» (1953) і «Подруги» (1955) Мікеланджело Антоніоні, «Сальваторе Джуліано» (1962) Франческо Розі, «Казанова-70» (1965, номінація на премію Оскар за найкращий сценарій) Маріо Монічеллі, Мауро Болоньїні. Працювала з Альберто Латтуадою, Валеріо Дзурліні, Франко Дзефіреллі, Луїджі Коменчіні, Дереком Джарменом («Караваджо»), Михалісом Какояннісом, Мартіном Скорсезе, Микитою Михалковим («Очі чорні») та ін.
Їй належать колоритні усні мемуари Storie di cinema (e d'altro) (1996).
Премія Давид ді Донателло (1986) та ін. e 1994 році була удостоєна почесного «Золотого Лева» Венеційського фестивалю за внесок у кінематограф. Премія Жана Ренуара (США, 2009). Орден «За заслуги перед Італійською Республікою».
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
