Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Лукі́но Віско́нті (італ. Luchino Visconti, повне ім'я — Лукіно Вісконті ді Модроне, граф Лонате-Поццоло (Luchino Visconti di Modrone il conte di Lonate Pozzolo); 2 листопада 1906, Мілан — 17 березня 1976, Рим) — італійський режисер театру та кіно.
| Лукіно Вісконті | ||
|---|---|---|
| Luchino Visconti di Modrone, il conte di Lonate Pozzolo | ||
 Л. Вісконті у 1972 році | ||
| голова журі Каннського кінофестивалюd | ||
| Ім'я при народженні | Лукіно Вісконті ді Модроне | |
| Дата народження | 2 листопада 1906 | |
| Місце народження | Мілан | |
| Дата смерті | 17 березня 1976 (69 років) | |
| Місце смерті | Рим | |
| Поховання | villa La Colombaiad[1][2][3] | |
| Національність | італієць | |
| Громадянство |  Італія | |
| Професія | режисер | |
| Роки активності | 1936—1976 | |
| Напрям | неореалізм | |
| IMDb | ID 0899581 | |
| Нагороди та премії | ||
| ||
| ||
| Золота пальмова гілка(1963) Золотий лев | ||
| luchinovisconti.net | ||
 Лукіно Вісконті у Вікісховищі | ||
Народився 2 листопада 1906 року в Мілані. Був четвертим сином герцога Джузеппе Вісконті ді Модроне, далеким нащадком міланських герцогів Вісконті. Батько був пошановувачем мистецтва та одним з покровителів театру Ла Скала; мати — Карла Ерба — дочкою багатого промисловця, власника відомої та потужної фармацевтичної кампанії.
У роки другої світової війни Вісконті був близьким до італійських комуністів, допомагав Спротиву, був заарештований за підозрою в організації антифашистської змови. У 1943 році на власні кошти та кошти Комуністичної Партії Італії зняв свій перший повнометражний фільм «Одержимість» за романом Джеймса М. Кейна «Листоноша завжди дзвонить двічі». Ця версія була придумана у радянський час для можливості показу фільмів Вісконті у СРСР. Насправді фільм був спонсорований сином італійського диктатора Беніто Муссоліні Вітторіо. Наступний художній фільм — «Земля здригається» був знятий на Сицилії за участю непрофесійних акторів. Він задумувався як перша частина трилогії про робітничий клас, але вона не була закінчена.
У подальшому Вісконті звертався як до сучасних сюжетів («Найкрасивіша», 1951 р., «Рокко та його брати», 1960 р., «Туманні зірки Великої Ведмедиці», 1965 р., «Сімейний портрет у інтер'єрі», 1974 р.), так і до екранізації класичних творів («Білі ночі» за Ф. М. Достоєвського, 1957 р., «Леопард» по роману Джузеппе Томазі ді Лампедуза, 1963). За «Леопарда» Вісконті отримує «Золоту пальмову гілку» на Каннському кінофестивалі 1963 року.
Найбільш значущими кінотворами вважаються фільми «німецької трилогії»: «Загибель богів» (1969), «Смерть у Венеції» (1971), «Людвіг». Четвертою частиною мала стати екранізація «Чарівної гори» Томаса Манна. Однак хвороба та ускладнення після неї, а також похилий вік майстра не дозволили цьому здійснитися. У 1976 році Вісконті відфільмував свою останню картину «Невинний» (1976) за романом Габріеле д'Аннунціо.
Помер Лукіно Вісконті 17 березня 1976 року у Римі внаслідок сильної застуди.
Вісконті не приховував своєї гомосексуальності[4]. У різний час його коханими були принц Умберто Савойський, фотограф Пауль Хорст, режисер Франко Дзефіреллі (1923-2019)), актор Гельмут Бергер (нар. 1944); він також короткий час був заручений з австрійської аристократкою Ірмою Віндішгрец (1913—1984)[5].
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
