Собор Святого Воскресіння (Івано-Франківськ)

Катедральний храм Святого Воскресіння — катедральний храм Івано-Франківської архієпархії Української греко-католицької церкви (раніше — Станиславівської єпархії УГКЦ).

Собор Святого Воскресіння
Катедральний храм Св. Воскресіння в Івано-Франківську
48.922400° пн. ш. 24.708670° сх. д. / 48.922400; 24.708670
Тип споруди	православний храм
Розташування	Україна, Івано-Франківськ
Архітектор	Станіслав Потоцький, Г. Дальке
Художник	Манастирський Антін Іванович, Сосенко Модест Данилович
Засновник	ченці ордена єзуїтів
Початок будівництва	1720
Кінець будівництва	1729
Зруйновано	1752
Відбудовано	1763
Будівельна система	цегла
Стиль	австро-баварське бароко
Належність	УГКЦ
Адреса	майдан Шептицького, 6
Епонім	Воскресіння Христа
Собор Святого Воскресіння (Івано-Франківськ) (Україна)
Собор Святого Воскресіння у Вікісховищі

Історія

Єзуїтський костел

На початку XVIII століття у Станіславові з'явилися єзуїти. 1720 року на місці згорілої (під час нападу турків) церкви ректор єзуїтської колегії о. Томаш Заленський розпочав будівництво єзуїтського костелу. Збудували храм у 1729 році.

Однак, внаслідок неглибокого фундаменту, у мурах споруди з'явились тріщини, тому 1752 року його змушені були розібрати.

Наступного ж року розпочали будівництво нового костелу за проєктом архітекторів Станіслава Потоцького (дідича міста^[1]) та Христіана Дальке у стилі австро-баварського бароко з елементами класицизму. Шатроподібні завершення двох веж запозичені з гуцульської дерев'яної архітектури. Декор багатого інтер'єру доповнює барокова скульптура головного вівтаря, де знаходяться фігури ангелів, святих і апостолів.

Спорудження тривало до 1763 року. 1764 року під час облоги, обстрілів міста російською армією, була знищена вежа храму.^[2]

Австрійська влада 1773 року скасувала орден єзуїтів і костел закрила. Поступово споруда занепала.

Анджей Бетлей припускає, що автором проєкту фасаду костелу був єзуїт Павел Гіжицький.^[3]

УГКЦ

У соборі встановлений п'ятиярусний іконостас

1849 року храм віддали під греко-католицьку парафіяльну церкву. Із встановленням греко-католицького єпископства церква стала Свято-Воскресінським катедральним храмом.

У XIX столітті єзуїти повернулися до Станіславова і спорудили монастир та костел св. Станіслава Костки.

Наприкінці XIX ст. настінний розпис та ікони виконали відомі українські художники Антін Манастирський і Модест Сосенко.

На реставрацію та художнє оформлення виділяв кошти єпископ Андрей Шептицький, що значно прискорило справу.

У радянські часи церква охоронялася як пам'ятка архітектури Української РСР (№ 1136).^[4]

28 січня 1990 року — Катедральний собор святого Воскресіння повернуто УГКЦ.

Цікаві факти

Сьогоднішня назва катедрального храму Святого Воскресіння була і в головної української церкви міста Станіславова від початку його існування та збудованої ще в 1601 році в с. Заболоття на місці теперішньої синагоги. Про неї згадував мандрівник Ульріх фон Вердум, який відвідав Станіславів 1672 року.

З 20 вересня 1899 року по 17 грудня 1900 року настоятелем собору, як єпископ-ординарій Станиславівської єпархії, був митрополит Андрей Шептицький.

Храм було реставровано в 1835, 1885, 1995 та 2003 роках.

Усипальниця

У крипті собору поховані єпископи Софрон (Мудрий), Софрон (Дмитерко).

Раніше були поховані львівський каштелян Казімеж Лещинський (пом. 1730), його сестра Вікторія — перша дружина коронного гетьмана Юзефа Потоцького (знайдену в 1885 році труну з її прахом у 1886 перенесли до Франківської колегіати). Також було поховано багато монахів-єзуїтів.^[5]

Галерея

• 
  Храм у 1915 році
• 
  Скульптура хрестителя України-Русі Св. Володимира Великого.
• 
  Меморіальна таблиця митрополита Андрея Шептицького
• 
  Таблиця латиною
• 
  Вигляд з Майдану Шептицького, осінь 2014
• 
  Вигляд собору з майдану Шептицького
• 
  Реставрація храму, 2004 р.

Див. також

• Костел єзуїтів

Примітки

1. Dymnicka-Wołoszyńska H. Potocki Stanisław h. Pilawa (1698—1760) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1984. — T. XXVIII/1, zeszyt 116. — S. 156—158. (пол.)
2. Barącz S. Pamiątki miasta Stanisławowa… — S. 167.
3. Kowalczyk J. Świątynie i klasztory późнобарокове в архидієцезії львівській [Архівовано 1 травня 2017 у Wayback Machine.] // Rocznik Historii Sztuki. — 2003. — № XXVIII. — S. 245.
4. Про впорядкування справи обліку та охорони пам'яток архітектури на території Української РСР. zakon.rada.gov.ua. Архів оригіналу за 5 травня 2021. Процитовано 21 лютого 2021.
5. Stanisławów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1890. — Т. XI. — S. 193. (пол.)

Джерела

• Barącz S. Pamiątki miasta Stanisławowa [Архівовано 21 січня 2015 у Wayback Machine.]. — Lwów, 1858. — 192 s. (пол.)
• Stanisławów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1890. — Т. XI. — S. 193. (пол.) — S. 193—194. (пол.)

Посилання

• Офіційний сайт — Архікатедральний і Митрополичий Собор Воскресіння Христового
• ivfrankivsk.if.ua^{[недоступне посилання з травня 2019]}
• history.iv-fr.net [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
• stanislaw.in.ua [Архівовано 18 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
• franuk.com
• Кафедральний собор віртуальний 3D тур 3dmaps.com.ua