Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
| Ріхард Фогт | |
|---|---|
| Richard Vogt | |
.jpg) | |
| Народився | 19 грудня 1894 Швебіш-Гмюнд[1] |
| Помер | 23 січня 1979 (84 роки) Санта-Барбара, Каліфорнія, США |
| Країна |  Німеччина |
| Національність | Німець |
| Діяльність | бортінженер, інженер |
| Alma mater | Штутгартський технічний університет |
| Галузь | Авіабудування |
| Заклад | CMASA (Італія) Kawasaki Heavy Industries (Японія) Blohm & Voss(Німеччина) Дослідна лабораторія ВПС (США) Curtiss-Wright (США) Boeing (США) |
| Науковий ступінь | Доктор наук |
| Відомі учні | Такео Дої (яп. 土井 武夫) |
| Війна | Перша світова війна |
| Відомий завдяки: | конструюванням літаків |
 Ріхард Фогт у Вікісховищі | |
Ріхард Фогт (нім. Richard Vogt; 19 грудня 1894, Швебіш-Гмюнд (нім. Schwäbisch Gmünd), Німецька імперія — 23 січня 1979, Санта-Барбара, США)[2] — німецький інженер та авіаційний конструктор, працював у провідних світових авіабудівних фірмах, зокрема очолював авіаційні підрозділи компаній Kawasaki Heavy Industries та Blohm & Voss.
Ріхард Фогт народився 19 грудня 1894 у місті Швебіш-Гмюнд[3], королівство Вюртемберг, у великій родині — був сьомою дитиною з дванадцяти братів і сестер. Під час навчання у школі в Штутгарт-Каннштатт познайомився з Ернстом Хейнкелем. Сконструювавши у 1910 свій перший літальний апарат з трициліндровим двигуном «Анзані» (італ. Anzani), здобув початковий авіаційний досвід. Після закінчення школи рік працював на заводі з виробництва двигунів у Людвігсхафені. Учасник Першої світової війни, 1914 добровільно пішов на фронт, воював на Західному фронті у піхоті. Після важкого поранення у 1915 лікувався в шпиталі у рідному місті, згодом залишив військову службу, у 1916 знов в армії, отримав льотну підготовку[4].
Після повернення до цивільного життя у 1918 працював в компанії Цепелін (нім. Luftschiffbau Zeppelin) у місті Фридрихсхафен, де зустрів Клода Дорньє (нім. Claude Honoré Desiré Dornier; 1884—1969), котрий запропонував йому стати авіаконструктором. Із 1919 навчався на дворічних курсах у Вищій технічній школі Штутгарта, у 1922 отримав диплом інженера[5] та працював помічником професора Олександра Баумана (нім. Alexander Baumann; 1875—1928) при кафедрі авіаційних та автомобільних систем. У 1923 отримав свій перший патент та захистив докторський ступінь. За дорученням Дорньє нетривалий час працював в Італії на фірмі CMASA, що виробляла літаючий човен Gs.II.
Із 1923 по 1933[6] Ріхард Фогт працює в японському місті Кобе, в компанії Kawasaki Heavy Industries на виробництві літаків за ліцензією Dornier-Werke GmbH. Як головний конструктор розробив кілька моделей, включаючи KDA-5 (Type 92), свій перший літак в Японії[7], одномісний біплан-розвідник KDA-2 (Type 88), одномісний винищувач KDA-3[8]. У розробці деяких літаків, приміром біплана-винищувача KDA-5 (Type 92)[Вин. 1] та біплана-розвідника KDA-6, йому асистував майбутній головний конструктор фірми Такео Дої[en] (яп. 土井 武夫), котрий, після повернення у 1934 Фогта до Німеччини, став ключовою фігурою в конструкторському бюро Kawasaki[9].
Наприкінці 1933 Ріхард Фогт отримав запрошення від компанії «Блом унд Фосс» (нім. Blohm & Voss) очолити її авіаційний відділ. Після повернення на початку 1934 з Японії[4], змінив на посту головного конструктора «Hamburger Flugzeugbau» Райнгольда Мевеса (нім. Reinhold Mewes) — майбутнього розробника багатоцільового літака Fi 156 Storch компанії Fieseler.
Першим літаком на нових теренах став одномісний навчально-тренувальний Ha 136[10]. Далі під його керівництвом або за вагомим внеском з'явилися: океанський гідролітак-розвідник BV 138; поштовий, в подальшому транспортник та розвідник, океанський гідролітак Ha 139, з крилом типу перевернутої чайки та трубчастими лонжеронами, що слугували паливними баками; розвідник BV 141, з асиметричною будовою планера; BV 142 — сухопутна версія Ha 139; важкий та надважкий гідролітаки BV 222 та BV 238, а також літаки з інших численних проектів, зокрема висотний перехоплювач BV 155, реактивні винищувачі і бомбардувальники.
У 1942 Фогт запропонував проект 202, літака з суцільноповоротним (косим) крилом, проте розвиток ця концепція в той час не отримала[Вин. 2].
Пропозиція Фогта по створенню планера-винищувач була прийнята у 1943, а до весни 1944 Blohm und Voss BV 40 був готовий до випробувань. Однією з основних переваг планера було б те, що його передбачалося виробляти без застосування дефіцитних матеріалів (наприклад, алюмінію). За задумом конструктора планер міг практично непомітно (через вельми малі розміри) для стрільців бомбардувальників наблизитися на дистанцію ефективного вогню 30-мм гармат.
Перші льотні випробування прототипу BV 40 V1 відбулися наприкінці травня 1944. До середини липня 1944 основна програма випробувань була завершена: на висоті 2000 метрів була досягнута швидкість 470 км/г, а розрахункова швидкість в піке передбачалася близько 900 км/г.
Конструкція була гранично проста: кабіна з бронелистів, найпотужніший, лобовий, мав товщину 20 мм, ноги пілота захищав 8 мм бронелист. Центральна секція фюзеляжу виконувалася з клепаного металу, до якої дерев'яна хвостова секція кріпилася болтами. Крила з дерев'яним каркасом обшитим фанерою, броньоване 120 мм лобове скло. Пілот в BV 40 не сидів, а лежав на животі, впираючись підборіддям у спеціальну стійку. Планер-перехоплювач піднімався б на висоту звичайним винищувачем. Для зльоту як шасі використовувався двоколісний візок, що скидався після зльоту, а для посадки — лижа, що забирається. Програму згорнули на початку осені 1944[12].
Наприкінці Другої світової війни був узятий під варту і допитаний британськими спецслужбами, проте відмовився від пропозиції британського уряду щодо роботи, але прийняв її від США. Подібно багатьом іншим німецьким конструкторам і вченим, що після війни покинули Німеччину, Фогта в межах Операції «Скріпка», було направлено до Сполучених Штатів. Там, із 1947 по 1954, він працював цивільним службовцем у дослідній лабораторії ВПС США в Дейтоні[13].
У 1955 відхилив пропозицію від Вальтера Блома (нім. Friedrich Walther Blohm; 1887—1963) про повернення до роботи у «Blohm & Voss». Згодом, також, було відхилено запрошення від Штутгартського університету очолити відділ аеронавтики.
По 1960, поки компанія не вирішила припинити цей напрямок бізнесу, працював провідним інженером в американській багатогалузевій корпорації Curtiss-Wright. Із серпня 1960 до серпня 1966 працює в команді Джорджа С. Шерера (англ. George Schairer), що був головним аеродинаміком компанії Боїнг. Тут Фогт бере участь в розробці систем вертикального зльоту та суден на підводних крилах[Вин. 3]; досліджує вплив довжини й форми крил на дальність та тривалість польоту[Вин. 4].
Фогт працював над секретним проектом бомбардувальників з ядерними енергетичними установками. Проект було скасовано у зв'язку з нерозв'язними труднощами із застосування бортових реакторів[14].
Після відходу з Boeing, Ріхард Фогт розробляв безпечні вітрильники, захищені від перекидання, згодом сів за написання мемуарів. Жив у Каліфорнії, яку він любив і був, як він висловлювався, «американцем». У 1977 пожежа повністю знищила його будинок, що призвело до втрати багатьох особистих та технічних документів. 23 січня 1979 помер від інфаркту міокарда в Санта-Барбарі, штат Каліфорнія, у віці 84 років. Фогт був одружений і мав двох синів.
Перелік не повний
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
