![cover image](https://wikiwandv2-19431.kxcdn.com/_next/image?url=https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/f/f5/Steiner_um_1905.jpg/640px-Steiner_um_1905.jpg&w=640&q=50)
Рудольф Штайнер
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Рудольф Йо́зеф Ло́ренц Шта́йнер, Штейнер (нім. Rudolf Joseph Lorenz Steiner, 27 лютого 1861, Кралєвіца, Австрійська імперія — 30 березня 1925, Дорнах, кантон Золотурн, Швейцарія) — австрійський вчений[2], філософ-містик, окультист, доктор філософії, письменник, езотерик, соціальний реформатор, архітектор, основоположник антропософії — виділеного з теософії релігійно-містичного вчення[3][4][5][6].
Під керівництвом Штайнера цей рух пройшов кілька періодів. У першому, більш філософськи орієнтованому періоді, Штайнер шукав синтез між наукою і духом; його філософська робота цих років, названа духовною наукою, прагнула поєднати західний шлях пізнання з внутрішніми і духовними потребами людської істоти[7]. У другому періоді, що починається близько 1907 року, він розпочав широку діяльність у різних видах мистецтва, включаючи драму, мистецтво руху (розробка нового виду мистецтва, евритмії) і архітектуру. Кульмінацією цієї роботи стала споруда культурного центру, будинку всіх мистецтв — Гетеанума. Після Першої світової війни Штайнер співпрацював з педагогами, фермерами, лікарями та представниками інших професій. Як реформатор — практик Штайнер заклав основи вальдорфської педагогіки, антропософської медицини (у тому числі омелотерапії раку), лікувальної педагогіки, ботмеровської гімнастики, біодинамічного сільського господарства, ініціював розвиток евритмії, нових напрямків у драматичному мистецтві, живопису, архітектурі, руху кін. 1910-х — поч. 1920-х рр. за розділення трьох сфер «соціального організму» — культури, політики та господарства. У співпраці зі Штайнером група протестантських пасторів і богословів на чолі з Ф. Ріттельмаєром заснувала 1922 року Громаду християн — рух за оновлення релігійного життя.
Штайнер був представником форми етичного індивідуалізму, який він пізніше розширив, увівши широку духовну складову. Основою для його епістемології послужив світогляд Гете, в якому мислення «… такий самий орган сприйняття дійсності, як око або вухо. Так само, як останні сприймають колір або тон, так само мислення сприймає ідеї»[8]. Доказ того, що людське пізнання не має меж, стало ниткою, що пройшла через усі періоди його духовно орієнтованої творчості.