Печеніги (селище)
селище міського типу З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Печеніги (в 1825–1890 роках — Новобілгород) — селище у Чугуївському районі Харківської області України.
| селище Печеніги | |||
|---|---|---|---|
| |||
| Країна |  Україна | ||
| Область | Харківська область | ||
| Район | Чугуївський район | ||
| Громада | Печенізька селищна громада | ||
| Рада | Печенізька селищна рада | ||
| Код КАТОТТГ | UA63140090010022976 | ||
| Облікова картка | Печеніги | ||
| Основні дані | |||
| Засновано | 1653 | ||
| Перша згадка | 1653 | ||
| Колишня назва | Новобілгород | ||
| Статус | із 2024 року | ||
| Площа | 7,85 км² | ||
| Населення | ▼ 5112 (2020)[1] | ||
| Густота | 651 осіб/км²; | ||
| Поштовий індекс | 62801 | ||
| Телефонний код | +380 5765 | ||
| Географічні координати | 49°51′53″ пн. ш. 36°55′56″ сх. д. | ||
| Висота над рівнем моря | 97 м | ||
| Водойма | р. Сіверський Донець Печенізьке Водосховище
| ||
| Відстань | |||
| Найближча залізнична станція: | Чугуїв | ||
| До станції: | 23 км | ||
| До обл. центру: | |||
| - залізницею: | 56 км | ||
| - автошляхами: | 42 км | ||
| Селищна влада | |||
| Адреса | 62801, Харківська обл., Чугуївський р-н, смт Печеніги, площа Незалежності, буд. 48, | ||
| Голова селищної ради | Гусаров Олександр Сергійович | ||
| Вебсторінка | https://pechenizka-gromada.gov.ua/ | ||
| Карта | |||
  Печеніги | |||
 Печеніги  Печеніги | |||
 | |||
|
| |||
Селище міського типу Печеніги розміщене на правому березі річки Сіверський Донець, вище за течією до селища примикає гребля Печенізького водосховища. На протилежному березі — село Базаліївка (Чугуївський район) та комплекс штучних ставків. Через селище проходить автомобільна дорога Т 2111. До селища примикають великі лісові масиви (дуб, сосна).
Село Печеніги засноване у 1653 році. Про це свідчить документ того року, який знайшов архівіст Страшко Віктор Васильович. В ньому йдеться, що прибули в Чугуїв черкаси на чолі з Кондратьєвим і цар велів: "А черкас пересмотрел всех на лицо и сказал им всем вслух, что мы их пожаловали для их иноземства, велели им дати н[а]шего денежного жалованья для их новые селидьбы, да их ж, по их челобитью, велели устроить на вечное житье в Чугуевском уезде на Дону от города в пяти верстах на Печенежском на Катковском поле".[2]
І 20 травня 1654 року (в оригіналі 7162 рік) «на Печенежском Котковском поле» були поселені наступні 45 черкас (з Опішнянській сотні) з дружинами і дітьми, що прийшли в Чугуїв з литовської сторони під проводом Івана Федоровича Волошеніна. На особисте прохання Волошеніна, новоприбулим черкасам було надано від государя платню, за що вони зобов'язувалися захищати державу від кримців, ногайців і литовських людей[3][4].
Існує версія, що назву селище отримало від давнього народу печеніги.[5]
Близько 1660 року побудовано перший Преображенський храм.
У 1661 році печенізькі козаки були відправлені в Колонтаїв у зв'язку з осадою його татарами.
Як можливо побачити з листа 1667 року, Чугуївського воєводи до Білгородського, в слободі Печеніги майже всі мешканці, були записані як козаки. Підпорядковувалася слобода Івану Сірко. Керували печенізькими козаками сотник Степан Щербина, та отаман Ігнат Череван.[4][6]
У листі Чугуївського воєводи, до Білгородського воєводи (28 червня 1668 року) знову згадані отаман Ігнат Череван, сотник Степан Щербина (під прізвиськом Щербиненко), та війт Панас Іванов.
У 1670 року (згідно з написом на Євангелії у Петропавлівському храмі), сотником Печенізької сотні був Степан Щербина, а отаманом Іван Величко.
У листі печенізьких козаків до Чугуївського воєводи (1673 рік), що до митних зборів, козаки зазначають, що вони як козаки Харківського козачого слобідського полку, від зборів звільнені, але у Чугуїві з них гроші беруть. Відповідь воєводи була на користь козаків з Печенігів.
28 серпня 1698 року на слободу зчинили напад татари. До полону було уведено коло ста людей. Також викрадена худоба. Цією ж татарською ватагою було захоплено Бурлук, та Дворічна. Згадуються печенізькі сотники Никон, та Федір Щербини.
З 1699 року Печеніги відійшли зі складу Харківського козачого слобідського полку, до Ізюмського полку. Початок існування Печенізької сотні Ізюмського полку. Печеніги — сотенне містечко (1699–1765 рік).
З 1765 року — центр Печенізького комісарства Ізюмської провінції. Станом на 1779 рік Печеніги — військова слобода Чугуївського повіту, Харківського намісництва, що мала 3601 мешканця (3299 — «військових обивателів», 302 — «власницьких підданих»).
У 1726 році Печенізьким сотником Ізюмського козацького полку був Феодосій Плотнорянов.
У 1741 році Печенізьким сотником Ізюмського козацького полку був Григорій Данилевський.
До 1765 р. містечко мало свою символіку — прапор з зображенням св. Юрія Звитяжця і печатку з зображенням хреста з сяйвом, обабіч якого — два півмісяці (ЦДІА України у м. Києві. — Фонд 1722. — Опис 1. — Спр. 46. — Арк. 36 зв.).
За переписом 1732 року в містечку було 2403 мешканців:
- старшини — 24 душі;
- козаків — 573 душі;
- підпомічників — 1551 душ;
- шинкарів та робітників — 205 душ;
- мешканці хутора сотника Єлисея Зарудного — 16 душ.
У 1732 році, Печенізькими сотниками зазначено Федосія Петрова Лобширинова, та Андрія Сеховського.
В 1784 році згадується Печенізьке укріплення коло гори Бубон. В укріпленні було дві дерев'яні церкви: Покрова Пресвятої Богородиці, та Миколи Чудотворця. У передмісті була ще одна церков, Апостолів Петра і Павла, а також Четвертого Преображення Господнього.
З появою військових поселень початку XIX століття — кінця XIX століття селище називалось Новобілгород.
З середини XIX століття селище — центр Печенізької волості.
В 1806 році побудовано за кошт прихожан новий кам'яний Петропавлівський храм[4], на місці старого. Зруйновано.
В 1816 році побудовано за кошт прихожан новий кам'яний Преображенський храм[4], на місці старого. Зруйновано.
У XIX столітті слобода декілька раз потерпала від епідемій холери:
- 1831 рік — померло 99 осіб,
- 1847- вмерло 40 осіб,
- 1848 році померли 501 осіб.
За даними на 1864 рік у козачій слободі Ново-Бєлгород, центрі Новобєлгородської волості Вовчанського повіту, мешкало 5276 осіб (2583 чоловічої статі та 2693 — жіночої), налічувалось 1244 дворових господарств, існували 2 православні церкви[7].
В 1837 році було побудовано у шпиталі Троїцький храм.[4], на місці розібраного, та перенесеного 1832 році до слободи Юрченкової старого храму.
Парафіян у Печенігах було:
- 1730 рік — 2403 чоловік., 2264 жінок;
- 1750 рік — 2816 чоловік., 2742 жінок;
- 1770 рік — 3272 чоловік., 3185 жінок;
- 1790 рік — 3655 чоловік., 3702 жінок;
- 1810 рік — 5115 чоловік., 5177 жінок;
- 1830 рік — 3695 чоловік., 3334 жінок;
- 1850 рік — 3148 чоловік., 3050 жінок.
В 1869 році в Печенігах відкрито Новобєлгородську центральну каторжну в'язницю.
В 1870 році було побудовано за державний кошт кам'яну домову церкву «Божої матері всіх скорботних Радість» у Центральній в'язниці[8]. Зруйновано.
Станом на 1914 рік кількість мешканців зросла до 14865 осіб[9].
З 23 грудня 1923 року — районний центр новоутвореного Печенізького району.
Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 298 жителів селища[10].
У 1963 році Печенізький район було ліквідовано.
З 13 грудня 1991 року — знову районний центр Печенізького району.
Станом на 2001 р. кількість мешканців нараховувалась близько 6033 особи.
12 червня 2020 року, відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 725-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Харківської області», увійшло до складу Печенізької селищної громади.[11]
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації колишнього Печенізького району, увійшло до складу новоутвореного Чугуївського району Харківської області[12].
- Печенізький рибокомбінат.
- ТОВ «Печенізьке», сільськогосподарське підприємство.
- КСП «Донець».
- ЗАТ «Фінпрофіль» виробник профілезгинаючого та металообробного обладнання
- Ліцей імені Генріха Семирадського.
- Печенізький дитячий будинок змішаного типу для дітей дошкільного та шкільного віку.
- Краєзнавчий музей ім. Т. А. Суліми Печенізької селищної ради.
- Печенізьке поле регіональній ландшафтний парк.
- Щорічний етнічний фестиваль «Печенізьке поле».
- Церква Спаса Преображення.
- Будинок культури.
- Клуб.
- Брусов Сергій Леонідович (07 лютого 1992—18 серпня 2022)—український військовослужбовець, учасник російсько-української війни.[14]
- Варивода Валерій Валерійович (01 травня 1985—17 листопада 2022)—український військовослужбовець, учасник російсько-української війни.[14]
- Джигурда Ольга Петрівна — українська письменниця.
- Зубко Олександр Леонідович (07 лютого 1986—07 серпня 2022)—український військовослужбовець, учасник російсько-української війни.[15]
- Коваленко Володимир — український кінорежисер.
- Маяцький Петро Никифорович (1905—1968) — український та російський радянський артист цирку, еквілібрист, мотогонщик.
- Мовчан Іван Олексійович (17 лютого 1993—04 грудня 2023)—український військовослужбовець, учасник російсько-української війни.[15]
- Оринко Володимир Володимирович (29 травня 1984—04 травня 2022) —український військовослужбовець, учасник російсько-української війни.[16]
- Петровський Григорій Іванович — один із лідерів злочинних урядів СРСР на окупованій території України.
- Печеніга-Углицький Павло — український композитор, диригент та педагог в діаспорі.
- Прохорчук Дарія Дмитрівна (* 1988) — українська художниця
- Генріх Семирадський — український і польський художник, представник пізнього академізму.
- Скочко Олексій Юрійович (27 грудня 1999—07 вересня 2022)—український військовослужбовець, учасник російсько-української війни.[17]
- Тарасенко Максим Олександрович ( 10 лютого 1993—05 червня 2023)—український військовослужбовець, учасник російсько-української війни.[17]
- Шаргін Вадим Леонідович (03 травня 1983—19 березня 2023)—український військовослужбовець, учасник російсько-української війни.[16]
Wikiwand in your browser!
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.
