Національна галерея Канади

Національна галерея Канади (англ. The National Gallery of Canada, фр. Musée des beaux arts du Canada) — галерея мистецтва в Оттаві на вулиці Сассекс недалеко від Парламентського пагорба.

У 1880 генерал-губернатор Канади Джон Кемпбелл відкрив національну галерею, а вже у 1882 її перенесено на Парламентський пагорб в Оттаві. У 1911 галерея переселилася в будинок «Меморіальний музей ім. Королеви Вікторії» (англ. Victoria Memorial Museum) — нині «Канадський Природничий Музей» (англ. Canadian Museum of Nature), (фр. Musée Canadien de la nature).

У 1913 Парламент Канади прийняв Закон про «Національну Галерею Канади» (англ. National Gallery Act), гарантуючи їй кошти з канадського бюджету. У 1962 році галерея переїхала на Елгін Стріт, а у 1988 році на вулицю Сассекс, де знаходиться донині.

Виставкові зали Національної галереї Канади в основному вміщують експозиції картин, малюнків, скульптур і фотографій канадських митців; тут також представлено твори видатних європейських та американських митців. Є в галереї також широка колекція сучасного мистецтва, яка включає мистецтво Енді Воргола.

Канадську колекцію складає «Том Томсон» (англ. Tom Thomson), «Група Сімох» (англ. Group of Seven), «Емілі Карр» (англ. Emily Carr) і «Алекс Кольвіль» (англ. Alex Colville).

У 2005 р. галерея отримала картини італійського художника Франческо Сальвіаті і бронзові скульптури Луїзи Буржуа — гігантські металеві «Павуки», які мають назву «Маман» (фр. Maman).

Артур Лісмер. «Повернення додому вояків з 1-ї світової війни», літографія, до 1919 р.
Артур Лісмер. «Полювання за підводними човнами», літографія, до 1919 р.
«Заміський будинок Сен Луї, Квебек», малюнок, до 1927 р.
Джон Кровфорд молодший. «Брама до фортеці Квебек», малюнок, до 1825 р
Шарден. «Виховання», 1739 р.
Моріс Ґелбрайт Кюрен. «Березень», 1921 р.
Вінсент ван Гог. «Півники», 1889 р.
Вінсент ван Гог. «Квітковий натюрморт», 1886 р.
Вінсент ван Гог. «Квітковий натюрморт у зеленій вазі», 1886 р.
Абрагам Блумарт. «Хрещення в Йордані», 1602 р.
Еммануель де Вітте. «Проповідь у церкві Оуде Керк, Делфт», до 1652 р.
Любов Попова. «Піаніст», 1914 р.