Когерентні стани
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Когерентними станами в квантовій механіці називають певні стани квантового гармонічного осцилятора, динаміка яких найближча до коливань класичного осцилятора. Першим із ними зустрівся Ервін Шредінгер у 1926 році, шукаючи розв'язки рівняння Шредінгера, що задовольняли б принципу відповідності[1]. Модель квантового осцилятора, а отже когерентні стани, фігурують в описі широкого класу фізичних систем[2]. Наприклад, когерентний стан описує коливання частинки в квадратичному потенціалі.
Ці стани, які першим запровадив Джон Клаудер[3], є власними векторами оператора пониження й утворюють надповний базис. У квантову теорію світла (квантову електродинаміку) та теорію інших бозонних квантових полів когерентні стани увійшли завдяки роботі 1963 року Роя Глаубера. Когерентний стан описує стан системи, в якій хвильовий пакет основного стану зміщено з початку системи координат. Його можна асоціювати з класичним розв'язком коливань частинки з амплітудою, еквівалентною зміщенню.
Концепцію когерентних станів було узагальнено, що перевело її на новий рівень абстракції. Вона стала важливою темою досліджень математичної фізики та прикладної математики. Її застосовують для розв'язання широкого кола задач: від квантування до обробки сигналів та зображень. Тому когерентні стани власне гармонічного осцилятора іноді називають канонічними, стандартними, гаусовими або осциляторними.