Квітка-Основ'яненко Григорій Федорович

Григо́рій Фе́дорович Кві́тка-Основ'я́ненко (18 (29) листопада 1778(17781129), Основа, нині в межах Харкова — 8 (20) серпня 1843, Харків) — український прозаїк, драматург, новинар, літературний критик і культурно-громадський діяч. Засновник художньої прози та жанру соціально-побутової комедії в класичній українській літературі.

Квітка-Основ'яненко Григорій Федорович
Григорій Федорович Квітка
Квітка-Основ'яненко
Ім'я при народженні	Квітка Григорій Федорович
Псевдонім	Грицько Основ'яненко
Народився	18 (29) листопада 1778(1778-11-29) с. Основа, Слобідсько-Українська губернія, Російська імперія
Помер	8 (20) серпня 1843(1843-08-20) (64 роки) Харків, Російська імперія
Поховання	Гончарівка[1]
Підданство	Російська імперія
Діяльність	письменник
Сфера роботи	проза[2], драма[2], журналістика[2] і літературна критика[2]
Мова творів	українська і російська
Напрямок	сентименталізм
Жанр	байка, повість, оповідання, драматичні твори
Батько	Квітка Федір Івановичd
Брати, сестри	Квітка Андрій Федорович
Автограф
Квітка-Основ'яненко Григорій Федорович у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах
Роботи у  Вікіджерелах

Твори письменника утверджували високі морально-етичні якості людини з народу, відіграли помітну роль у розвитку української мови. Як письменник, видавець, літературний критик і публіцист захищав художні можливості української літературної мови.

Брав участь у заснуванні професійного театру в Харкові (1812), у виданні першого в Україні журналу «Українскій Вісник» (1816–1817), сприяв виданню альманаху «Молодикъ» (1843–1844).

Походження

Походив зі старшинсько-козацької родини Слобожанщини Квіток, видатною своїми представниками як у козацький, так і в імперський період. В оповіданні «Заснування Харкова. Старовинний переказ» розкриває історію свого роду. Звісно, це гарна та романтична історія, що не відповідає реальності. За цією історією одного дня, 13 червня 1604, до київського пана Ясенковського прибилися хворий старий з хлопчиком семи-восьми років на ім'я Андрій. За розповідями хлопчика та старого вдалося лише узнати, що батько хлопчика був опальний московський боярин на ім'я Афанасій і мешкали вони в Ризі. Старий невдовзі помирає. Хлопчик так сподобався своєю красою дружині та доньці пана, що вони назвали його «квіткою». Далі життя хлопця пов'язує його з донькою київського воєводи, за якою він доглядав. Йшли роки, росли діти, між дітьми що далі то більше розквітали почуття. Коли батько вирішив одружити свою доньку з іншим, вони потайки одружуються та втікають з Києва на схід. На березі річки Уди Андрій внаслідок вагітності дружини вирішує зостатися. Згодом до них долучаються переселенці з Правобережжя, навколо виростають хутори та села, а місце, де осів Андрій Квітка, стає слободою Основою (нині частина міста Харкова). Саме під керівництвом Андрія Квітки з'явилося місто Харків на місці злиття двох річок, а отець Онуфрій (його знайдений рідний брат Григорій) стає першим керівником духовного життя на Харківщині. Це був прапрадід Григорія Федоровича, що заснував рід Квіток.

Життєпис

Народився в с. Основа (нині в межах Харкова), у родині колезького радника Федора Івановича та Марії Василівни (при народженні Шидловська) Квіток. Григорій став другою дитиною у родині, раніше у 1774, народився його старший брат Андрій. Його двоюрідною сестрою була поетеса Любов Кричевська^[3].

Здобув домашню освіту, згодом навчався в Курязькій монастирській школі. У родині панувала глибока шана до рідної мови, історії, фольклору, мистецтва. Звичаї в родині відзначалися простотою, тут багато читали, постійними були вистави самодіяльного театру, натхненником яких був Григорій; він сам виконував і головні ролі. Усе це формувало мистецькі смаки юного Квітки, його суспільні погляди, прищеплювало любов до народної поезії, виховувало повагу до простолюду^{[якого?]}. У гостях у родини Квіток часто бував Сковорода, а відомо, що він відвідував лише однодумців. Може, тому Григорій Квітка вивчає напам'ять вірші Сковороди, байки Гулака-Артемовського, цілі уривки з «Енеїди», читає Ломоносова і Мольєра, Жуковського і Сервантеса — взагалі все, що потрапляло йому на очі, любив слухати легенди, повір'я та розповіді про героїчні битви козаків супроти нападників.

Могила-пам'ятник у Харкові

15-річним юнаком зарахований вахмістром до лейбгвардії кінного полку, не був зазначений «у справах» у департаменті герольдії, у 1796—1797 — ротмістром Сіверського карабінерного та Харківського кірасирського полків. Після відставки близько 10-ти місяців, з червня 1804 до квітня 1805, відбував послух у Курязькому монастирі. У 1806 р. служив у народному ополченні, був повітовим проводирем дворянства (1817—1828), згодом — головою Харківської палати кримінального суду. Став активним діячем громадського й культурного життя Харкова. Його обирали членом Товариства наук при Харківському університеті. Виступив одним із засновників Харківського професійного театру (з 1812 — його перший директор), Благодійного товариства (1812), Інституту шляхетних дівчат (1812), Харківської губернської публічної бібліотеки (ХПБ) (1832—1838). Г. Ф. Квітка-Основ'яненко, як суддя совістного суду, увійшов до складу Комітету піклувальників ХПБ а пізніше, як директор, завідував фінансами, зберігав документацію, розв'язував питання передплати та купівлі періодичних видань та книг, що надсилалися до ХПБ.^[4]

Квітка-Основ'яненко був прихильником ідеї вдосконалення суспільства шляхом реформ і впливу на нього засобами літературного й театрального мистецтва. Головним творчим принципом вважав «писання з натури», орієнтацію на живу навколишню дійсність. Виступав з пропагандою народної теми в літературі, був переконаний у позастановій цінності особистості. Свої перші твори друкував у журналі «Украинский Вістник», який видавав у 1816—1817 разом з Р. Гонорським і Є. Філоматським. Писав українською та російською мовами.

Помер 20 серпня 1843 року в Харкові після тяжкої хвороби^[5]. Був похований на Холодногірському цвинтарі^[6]. У 1930-х роках цвинтар зруйнували, надгробок перенесли до Покровського собору, а згодом — на Другий міський цвинтар^[7].

Творчість

Палац Квіток у слободі Основі. Саме за назвою родинного маєтку взяв Григорій псевдонім

У 1820–1830-их написав низку п'єс російською мовою «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе» (написана 1827, надрукована 1840), трилогію про «малороса-хохла» Шельменка (де всі говорять російською, окрім Шельменка, який говорить українською): «Дворянские выборы, часть вторая, или Выбор исправника» (1830), «Шельменко — волостной писарь» (1831) та «Шельменко денщик» (написана 1835, надрукована 1840).^[8] тощо. Наприкінці 1830-их Квітка-Основ'яненко почав писати свої п'єси українською мовою, зокрема вже українською він надрукував такі комедійні п'єси, як «Сватання на Гончарівці» (1835), «Бой-жінка» (1840) тощо.

У 1830-их написав та опублікував цілу низку прозових творів російською мовою: повісті та романи «Харківська Ганнуся» (також відома як «Ганнуся»), «Пан Халявский» (1840), «Жизнь и похождения Петра Степанова сына Столбикова» (1841), «Панна сотниковна»; історико-художні та етнографічні нариси «Головатый» (1839), «Украинцы» (1841), «История театра в Харькове» (1841), «1812 год в провинции», так звані фізіологічні нариси «Ярмарка» (1840), «Знахарь» (1841) тощо. Згодом наприкінці 1830-их Квітка-Основ'яненко почав писати свої прозові твори українською мовою, зокрема, вже українською надрукував такі твори: «Салдацький патрет», «Мертвецький великдень», «От тобі і скарб», «Пархімове снідання», «Підбрехач», повісті «Конотопська відьма»), («Маруся» (1834); «Козир-дівка» (1838); «Сердешна Оксана» (1841); «Щира любов» (1839); «Добре роби — добре й буде» (1836); «Божі діти» (1840); «Перекотиполе» (1840) тощо.

Стиль письма

Деякі дослідники говорять про типологічну спорідненість повістей та оповідань Квітки-Основ'яненка та творів англійського сентименталізму (романи С. Річардсона, О. Ґолдсміта, Л. Стерна)^{[джерело?]}. Це зумовлено такими закономірностями: зображення «природної людини»; зосередження художньої уваги на розкритті емоційних і почуттєвих переживань героїв, акцентування на довершеності їхнього зовнішнього та внутрішнього світу; сакралізація образів-характерів «природних людей» під впливом головних архетипів (сакральні образи позначені національною своєрідністю); глибокий психологізм (із сентиментальною домінантою екстеріоризації); ідилічний хронотоп психологічної прози письменників-сентименталістів; циклічність життя персонажів та закритість їхнього внутрішнього світу; образ фіктивного оповідача^{[джерело?]}.

Однак, на відміну від англійських сентименталістів, Г. Квітка-Основ'яненко акцентував на особливостях національного характеру, специфіці мислення, вірувань, звичаях, побуту, на цінностях та ідеалах українців^[9].

Значення

Якщо Івана Котляревського вважають зачинателем української поезії з його поемою «Енеїда», першу частину якої надрукували ще в 1798 році, то Григорія Квітку-Основ'яненка вважають зачинателем української прози з його повістю «Маруся», надрукованим ще в 1832 році, й відповідно він має почесне ім'я «батька української прози».

Проза Квітки мала вагоме значення для становлення оповідного дискурсу в українській літературі^[9].

Найкращі твори Квітки-Основ'яненка одними з перших представляли українську літературу європейським читачам. У 1854 в Парижі опубліковано французькою мовою «Сердешну Оксану». Його твори перекладено польською, болгарською, чеською та іншими мовами. З Квіткою-Основ'яненком листувався Тарас Шевченко. Поет давав позитивні відгуки на його твори, присвятив йому вірш «До Основ'яненка» («Б'ють пороги; місяць сходить»; 1839) та виконав ілюстрації «Знахар» і «Панна Сотниківна» до однойменних творів.

На честь Григорія Федоровича названа

Центральна районна бібліотека ім. Г. Ф. Квітки-Основ'яненка ЦБС Холодногірського району м. Харкова — головна бібліотека ЦБС Холодногірського району міста Харкова.

Перелік творів

Коротка проза

• «Салдацький патрет» (1833)
• «Підбрехач»

Повісті та роман

• «Маруся» (1832)
• «Конотопська відьма» (1833)
• «Козир-дівка» (1838)
• «Пан Халявський» (рос.) (1839)
• «Ганнуся» (рос.) (1839)
• «Сердешна Оксана» (1841)

Драматична творчість

• Трилогія про малороса-хохла Шельменка
  • «Дворянские выборы, часть вторая, или Выбор исправника» (1830)
  • «Шельменко-волосний писар» (1831)
  • «Шельменко-денщик» (1835; 1840)
• «Сватання на Гончарівці» (1835)

Статті

• «Супліка до пана издателя» (1833)
• «Листи до любезних земляків» (1839)
• «Головатый (материал для истории Малороссии)» (1839)
• «История театра в Харькове» (1841)
• «Основание Харькова» (1843)

Екранізації

За його творами знято фільми:

• 1958 : Сватання на Гончарівці
• Шельменко-денщик (1910, 1911, 1912, 1957, 1971)
• 1957 : «Шельменко-денщик», режисер Віктор Іванов
• Відьма (1990) та Конотопська відьма (1987)

Йому присвячено документальні фільми:

• «Григорій Квітка-Основ'яненко» (1979)
• «Квітка-Основ'яненко» (1988).

У літературі

Дитячі роки Григорія описані в книзі «Андрусяк Іван про Дмитра Туптала (святого Димитрія Ростовського), Григорія Квітку-Основ'яненка, Тараса Шевченка, Ніла Хасевича, Олексу Довбуша»^[10].

Шевченко має вірш «До Основ'яненка», присвячений письменникові.

Вшанування пам'яті

• До 1917 року в Харкові існувало 28-е Приходське училище в ім'я Квітки-Основ'яненка.^[11]
• Ім'ям письменника у 1978 названо вулицю поблизу старого Харківського університету (колишній Уфимський провулок).
• На вулиці Квітки-Основ'яненка у Харкові встановлений в 1994 пам'ятник Григорію Федоровичу Квітці-Основ'яненку, створений скульптором Семеном Якубовичем і архітектором Юрієм Шкодовським.
• У Харкові є парк імені Квітки-Основ'яненка, розташований в історичному районі Стара Основа. До цього парку раніше примикала садиба родини Квіток. Це був їхній родовий маєток. Будівля втрачена, парк у значній частині вирубаний під приватну забудову.
• У 2003 році Укрпошта випустила марку Григорій Квітка-Основ'яненко.
• У 2008 роки в серії «Видатні особистості України» Національним банком України була випущена монета номіналом у 2 гривні, присвячена Г. Квітці-Основ'яненку. Автор ескізів і моделей — Володимир Атаманчук.
• 29 листопада 2018 року на державному рівні в Україні відзначається пам'ятна дата — 240 років з дня народження Григорія Квітки-Основ'яненка (1778—1843), письменника, громадського діяча.^[12]
• Вулиця Квітки-Основ'яненка у містах України.

Галерея

• 
  Пам'ятна дошка на вулиці Квітки-Основ'яненка в Харкові
• 
  Вулиця Квітки-Основ'яненка в Харкові
• 
  Марка Укрпошти 2003 року
• 
  Монета України 2 гривні. Григорій Квітка-Основ'яненко. 2008. Аверс
• 
  Монета України 2 гривні. Григорій Квітка-Основ'яненко. 2008. Реверс