Каганович Лазар Мойсейович
радянський партійний та державний діяч / З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Шановний Wikiwand AI, Давайте зробимо це простіше, відповівши на ключові запитання:
Чи можете ви надати найпопулярніші факти та статистику про Каганович Лазар Мойсейович?
Підсумуйте цю статтю для 10-річної дитини
Ла́зар Мойсе́йович Кагано́вич (10 [22] листопада 1893(18931122), с. Кабани, Радомисльський повіт, Київська губернія, Російська імперія — 26 липня 1991, Російська РФСР, СРСР) — радянський партійний та державний діяч, ідеолог, на якому часткова відповідальність за геноцид проти українського народу, один з організаторів Голодомору 1932— 1933, був Генеральним секретарем ЦК КП(б)У.
Лазар Мойсейович Каганович | |
---|---|
1-й Генеральний секретар ЦК КП(б)У | |
7 квітня 1925 — 14 липня 1928 | |
Попередник | посада щойно заснована; Квірінг Емануїл Йонович як Перший Секретар ЦК КП(б)У |
Наступник | Косіор Станіслав Вікентійович |
2-й Перший секретар Московського обласного комітету ВКП(б) | |
22 квітня 1930 — 7 березня 1935 | |
Попередник | Бауман Карл Янович |
Наступник | Хрущов Микита Сергійович |
5-й Перший секретар Московського міського комітету ВКП(б) | |
25 лютого 1931 — 16 січня 1934 | |
Попередник | Бауман Карл Янович |
Наступник | Хрущов Микита Сергійович |
1-й голова Комісії партійного контролю ВКП(б) | |
10 лютого 1934 — 28 лютого 1935 | |
Попередник | Рудзутак Ян Ернестович, як голова ЦКК РКП(б) — ВКП(б) |
Наступник | Єжов Микола Іванович |
5-й Народний комісар шляхів сполучення СРСР | |
28 лютого 1935 — 22 серпня 1937 | |
Попередник | Андреєв Андрій Андрійович |
Наступник | Бакулін Олексій Венедиктович |
3-й Народний комісар важкої промисловості СРСР | |
22 серпня 1937 — 24 січня 1939 | |
Попередник | Межлаук Валерій Іванович |
Наступник | посада скасована |
7-й Народний комісар шляхів сполучення СРСР | |
5 квітня 1938 — 25 березня 1942 | |
Попередник | Бакулін Олексій Венедиктович |
Наступник | Хрульов Андрій Васильович |
Народний комісар паливної промисловості СРСР | |
24 січня 1939 — 12 жовтня 1939 | |
Попередник | посада заснована |
Наступник | посада скасована |
1-й Народний комісар нафтової промисловості СРСР | |
12 жовтня 1939 — 3 липня 1940 | |
Попередник | посада заснована |
Наступник | Сєдін Іван Корнійович |
| |
Народився |
10 (22) листопада 1893[1] Кабани, Радомисльський повіт, Київська губернія, Російська імперія |
Помер |
25 липня 1991(1991-07-25)[1][2][…] (97 років) Москва, СРСР |
Похований | Новодівичий цвинтар |
Відомий як | державний діяч, революціонер, політик |
Країна | Російська імперія і СРСР |
Політична партія | КПРС |
Релігія | атеїзм |
Нагороди | |
. | |
---|---|
9-й Народний комісар шляхів сполучення СРСР | |
26 лютого 1943 — 20 грудня 1944 | |
Попередник | Хрульов Андрій Васильович |
Наступник | Ковальов Іван Володимирович |
1-й Міністр промисловості будівельних матеріалів СРСР | |
19 березня 1946 — 6 березня 1947 | |
Попередник | посада заснована |
Наступник | Гінзбург Семен Захарович |
4-й Перший секретар ЦК КП(б)У | |
3 березня 1947 — 26 грудня 1947 | |
Попередник | Хрущов Микита Сергійович |
Наступник | Хрущов Микита Сергійович |
1-й голова Державного комітету РМ СРСР по матеріально-технічному постачанню народного господарства | |
9 січня 1948 — 10 жовтня 1952 | |
Попередник | посада заснована |
Наступник | Кабанов Іван Григорович |
Член Президії ЦК КПРС | |
16 жовтня 1952 — 29 червня 1957 | |
1-й голова Державного комітету РМ СРСР з праці та заробітної плати | |
24 травня 1955 — 6 червня 1959 | |
Попередник | посада заснована |
Наступник | Волков Олександр Петрович |
4-й міністр промисловості будівельних матеріалів СРСР | |
3 вересня 1956 — 10 травня 1957 | |
Попередник | Юдін Павло Олександрович |
Наступник | Гришманов Іван Олександрович |
| |
Народився |
10 (22) листопада 1893(1893-11-22) с. Кабани, Радомисльський повіт, Київська губернія, Російська імперія |
Помер |
26 липня 1991(1991-07-26) (97 років) Москва, Російська РФСР, СРСР |
Похований | Новодівичий цвинтар |
Відомий як | державний діяч, революціонер, політик |
Громадянство |
Російська імперія→ СРСР |
Національність | український єврей |
Політична партія | КПРС (з 1911) |
Батько | Мойсей Гершкович Каганович |
У шлюбі з | Марія Марківна Приворотська |
Діти | Майя Лазарівна Каганович |
Рідня |
Михайло Мойсейович Каганович (брат) Юлій Мойсейович Каганович(брат) |
Професія | Радянський партійний і державний діяч |
Релігія | атеїзм |
Нагороди | |
Член ЦК КП(б)У в квітні 1925 — червні 1930 р., січні 1934 — травні 1937 р. Член Організаційного бюро ЦК КП(б)У в квітні 1925 — липні 1928 р., березні — грудні 1947 р. Член Політичного бюро ЦК КП(б)У в квітні 1925 — липні 1928 р., березні — грудні 1947 р.
Кандидат у члени ЦК РКП(б) в квітні 1923 — травні 1924 р. Член ЦК ВКП(б) в травні 1924 — червні 1957 р. Член Комісії партійного контролю ВКП(б) в лютому 1934 — 1939 р. Член Організаційного бюро ЦК ВКП(б) в червні 1924 — грудні 1925 р., липні 1928 — березні 1946 р. Кандидат у члени Політичного бюро ЦК ВКП(б) в липні 1926 — липні 1930 р. Член Політичного бюро (Президії) ЦК ВКП(б) в липні 1930 — червні 1957 р.
Депутат Верховної ради СРСР, Верховної ради РРФСР, Верховної ради УРСР 1—4-го скликань.
13 січня 2010 Апеляційний суд міста Києва, здійснивши попередній розгляд кримінальної справи № 1-33/2010, порушеної Службою безпеки України за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932—1933 роках за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 442 КК України, відносно генерального секретаря Центрального комітету ВКП(б) Йосипа Сталіна (Джугашвілі), члена ЦК ВКП(б), голови Ради Народних Комісарів СРСР В'ячеслава Молотова (Скрябіна), секретарів ЦК ВКП(б) Лазаря Кагановича та Павла Постишева, члена ЦК ВКП(б), генерального секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора, члена ЦК ВКП(б), голови Ради народних комісарів УРСР Власа Чубаря та члена ЦК ВКП(б), другого секретаря ЦК КП(б)У Менделя Хатаєвича, постановив визнати в умисній організації геноциду частини українського народу, внаслідок чого було знищено 3 млн 941 тис. осіб, і закрити кримінальну справу у зв'язку зі смертю обвинувачених[3][4]. Керівник від СРСР «операції Вісла» — депортації 1947 року більш ніж 140 тис. українців, а також репресій проти населення на території СРСР, Польщі та Чехословаччини, що супроводжували акцію[5].