Зуєв Михайло Олександрович

Михайло Олександрович Зуєв (рос. Михаил Александрович Зуев; 18 червня 1918, Єршово — 14 травня 1981) — радянський військовий льотчик, Герой Радянського Союзу (1944), у роки німецько-радянської війни командир ескадрильї 73 гвардійського винищувального авіаційного Сталінградського полку 6-ї гвардійської винищувальної авіаційної дивізії 8-ї повітряної армії Південного фронту.

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Зуєв.

Михайло Олександрович Зуєв
рос. Михаил Александрович Зуев
Народження	18 червня 1918(1918-06-18) Єршово
Смерть	14 травня 1981(1981-05-14) (62 роки) Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання	Байкове кладовище
Країна	СРСР
Вид збройних сил	ВПС СРСР
Рід військ	Винищувальна авіація
Роки служби	1937—1958
Партія	КПРС
Звання	Полковник авіації
Війни / битви	Німецько-радянська війна • Сталінградська битва
Нагороди	(№ 1282) Медаль «За бойові заслуги» Медаль «За оборону Сталінграда» Медаль «За оборону Москви» Медаль «За взяття Берліна» Медаль «За визволення Праги»

Біографія

Народився 18 червня 1918 року на станції Єршово (нині Єршовского району Саратовської області). Росіянин. Після закінчення середньої школи та 3-х курсів Харківського транспортного політехнікуму в 1937 році вступив до Енгельського військового авіаційного училища. Член ВКП (б) з 1941 року.

Учасник німецько-радянської війни з червня 1941 року. Воював у складі 296 (73 гвардійського) винищувального авіаполку, був командиром ескадрильї. Бився на Західному фронті, а потім у складі 8-ї і 2-ї повітряних армій на Сталінградському, Південному, 4-му і 1-му Українських фронтах. Брав участь в обороні Москви, в Сталінградській битві, відвоюванні України, Криму, звільненні Польщі, Чехословаччини, розгромі ворога на території Німеччини. Був двічі поранений.

У 1958 році полковник М. О. Зуєв був звільнений в запас, жив і працював в Києві. Помер 14 травня 1981 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 50).

Нагороди

Звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 1282) присвоєне 4 лютого 1944 року^[1] за 335 бойових вильотів і 12 особисто збитих літаків противника.

За бойові відзнаки та бездоганну службу в Радянській Армії нагороджений чотирма орденами Червоного Прапора (1942 — 3, 1957), орденами Олександра Невського (1945), Червоної Зірки (1952), медалями «За бойові заслуги» (1947), «За оборону Москви», «За оборону Сталінграда», «За взяття Берліна», «За визволення Праги» та чотирма іншими медалями.

Примітки

1. Указ Президиума Верховного Совета СССР «О присвоении звания Героя Советского Союза офицерскому составу военно-воздушных сил Красной Армии» от 4 февраля 1944 года [Архівовано 13 січня 2022 у Wayback Machine.] // Ведомости Верховного Совета Союза Советских Социалистических Республик: газета. — 1944. — 17 февраля (№ 10 (270)). — С. 1

Література

• Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 1. М.: Воениз., 1987;
• Румянцев. Н. М. Люди легендарного подвига. Саратов, 1968

Посилання