Данці

Да́нці чи датча́ни (дан. danskere) — народ у Північній Європі, основне населення Данії, за походженням найтісніше пов'язані зі скандинавами норвежцями й шведами. Данська мова входить до германської групи. Звична релігія — лютеранство. Сучасні датчани походять від старожитнього північногерманського племені данів, яке виникло й мешкало у Сканії та на данських островах.

Данці дан. danskere
Кількість	7 мільйонів
Ареал	Данія:   5 002 000  США:   1 430 897  Канада:   200 035  Бразилія:   140 000  Австралія:   100 000  Німеччина:   50 000  Швеція:   42 602  Велика Британія:   18 493 (народжені безпосередньо в ОК)  Іспанія:   8 944  Гренландія:   6 500  Нова Зеландія:   3 507  Ісландія:   2 802 Фарерські острови:   2 800  Ірландія:   809
Близькі до	норвежці, шведи, німці, ісландці, фарерці і, в меншій мірі, фламандці, нідерландці, англійці та інші германці
Входить до	скандинави[d]
Мова	данська
Релігія	лютеранство

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Данці (значення).

Етнонім

Назва народу «датчани» має коріння в староукраїнській книжності. Ст.-укр. датчанинъ утворено за допомогою суфікса -анинъ від латинізованої основи Daticus.^[1] Середньолатинські назви Данії — Dacia, Datia і під її впливом грец. Δατία, являють собою середньовічне перенесення на досі невідому країну відомої назви, освяченої літературою, а саме — назви румунської Дакії (лат. Dacia). У подібний спосіб на норвежців було перенесено назву дунайського Норіка (Nōrici «норвежці» з лат. Nōricum).^[2] Такі іменування поширені в літературі з часів Саксона Граматика (лат.)^[3] та Ласкаря Канана (грец.)^[4] У вигляді прикметників (датський) вони відомі в книжній українсько-білоруській мові з XVI ст.^[5], звідки потрапили в староросійську в той же період.

У новій українській мові книжна традиція називати жителів Данії датчанами була продовжена в найпершій же публікації «Енеїди» Івана Котляревського.^[6]

У Данії

Докладніше: Історія Данії

Майже п'ять мільйонів мешкають у Данії. Етнічна данська меншість в близько 50 тисяч осіб у Південному Шлезвігу, Німеччина становить близько 10 % від населення регіону. У Данії це населення часто називають De danske syd for grænsen (данці за південним кордоном) або ж sydslesvigere (південні шлезвізці).

У політичному контексті

Det danske folk (данський народ), як концепція, мав чималу вагу протягом піднесення етнічного націоналізму в 19 столітті й стосувався радше самоідентифікації, аніж правового статусу. До нього відносять осіб данської національності як у Данії, так і за кордоном, передовсім етнічних данців у Шлезвігу, колишній території Данії, що нині входить до складу Німеччини. На землях самої Данії до данського народу не зараховують жителів колишніх теренів Норвегії, — Фарерських островів чи Гренландії,— а також осіб німецької та інших меншин.

Джерела

1. Ковалев, Г. Ф. (1982). История русских этнических названий (рос.). Воронеж. с. 81—82.
2. Фасмер Макс. Этимологический словарь русского языка. — М., 1986. — Т. 1. — С. 485.
3. Коментар до Кн. II: «de Frothone … septimus rex Dacie» (бл. 1200 р.). Того ж часу хроніка «Brevis historia regum Dacie» Свена Аґґесена, першого данського історика. Книжна назва Dacia/Datia надійно усталюється як для Данії (regio Dacia), так і для скандинавської церковної провінції загалом: «Pro archiepiscopo de Datia» (лист 1175 р.)
4. Васильев A. A. Ласкарь Канан, византийский путешественник XV века по Северной Европе и в Исландию // Сборник Харьковского историко-филологического общества в честь профессора В. П. Бузескула. — Харьков, 1914. — С. 397—402: «страна Датия (τῆς Δατίας = Дания)».
5. «…з божей ласки король угорський, мєдський, кготський і датський, страх світу». Золтан Андраш. «Athila» М. Олаха в польском и белорусском переводах XVI века. — Ниредьхаза, 2004. — С. 121. Укр. видання: [Архівовано 2 серпня 2018 у Wayback Machine.] Історія о Аттілі, королі угорськом / Українська література XIV—XVI ст. — К., 1988. — С. 401.
6. «Датчанин добре жеребцює».