Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Гора Рюмкера (лат. Mons Rümker) — гора на Місяці, на півночі Океану Бур (координати центра — 40.76° пн. ш. 58.38° зх. д.)[3]. Діаметр — близько 70 км, висота — 1,3 км відносно навколишньої поверхні і −1,3 км відносно місячного рівня відліку висот[2][1].
Гора Рюмкера є нагромадженням щитових вулканів. Це єдиний подібний об'єкт на Місяці[4][5][6] і найбільша на ньому виразна компактна вулканічна височина[7][8][6][прим. 1].
Коли Місяць наближається до повні, гору Рюмкера освітлює ранкове Сонце і її видно навіть у маленькі телескопи, хоча при високому Сонці вона непомітна зовсім[8][12]. Через два тижні, при вечірньому освітленні, вона знову стає видимою, але спостереженням заважає близькість старого Місяця до Сонця[13][14]. Крім того, через розташування гори біля краю місячного диска її вигляд залежить від лібрації[13][15].
Гору названо на честь німецького астронома Карла Людвіга Крістіана Рюмкера[en]. Це зробив Йоганн Фрідріх Юліус Шмідт[16][14] на карті[17], що вийшла 1878 року і стала найдетальнішою на той час[18]. Вперше ім'я Рюмкера з'явилося на карті Місяця ще в 1860-х роках завдяки Джону Лі[en], який разом із Вільямом Бертом[en] працював над селенографічним проєктом Британської асоціації розвитку науки[19][18], але Лі дав це ім'я кратеру, що на всіх основних місячних картах вже називався Кірхом[en], і пропозиція не отримала підтримки[20][21].
Коли гори торкаються перші промені Сонця, вона виглядає кільцеподібною[прим. 2], і в XIX столітті її вважали зруйнованим кратером. Тому Шмідт назвав її, подібно до кратерів, просто прізвищем вченого — Rümker[14][4][22]. 1935 року цю назву разом із багатьма іншими місячними найменуваннями затвердив Міжнародний астрономічний союз[16][3], а 1961 року він вирішив вживати міжнародні назви місячних гір із латинським терміном Mons — «гора»[23].
Кілька вершин гори Рюмкера та її околиць мали власні позначення грецькими літерами: Рюмкер β (найвища вершина)[2][14] — південніше центра гори, Рюмкер α — на північно-західному краю, Рюмкер ζ — на північно-східному, Рюмкер θ — острівець біля східного краю, Рюмкер η та Рюмкер ξ — острівці далі на південний схід[24][25]. Позначення Рюмкер β 1935 року було затверджене Міжнародним астрономічним союзом[16], а 1973 року скасоване ним разом із іншими літерними позначеннями місячних височин[26].
Гора Рюмкера — найпримітніша деталь рельєфу на півночі Океану Бур[1] і один із трьох основних його вулканічних комплексів (разом із плато Аристарха та пагорбами Маріуса)[27][1]. Вона стоїть неподалік Затоки Роси на морській рівнині, перетятій кількома безіменними грядами[8]. Висота поверхні в цьому регіоні плавно збільшується на південь[1].
Гора розташована на межі двох лавових покривів, що простягаються від неї на південний захід та на північний схід. Їх розрізняють за спектральними властивостями, які свідчать, що в другому покриві дещо менше оксиду заліза й набагато більше оксиду титану[2]. Їхній вік, судячи з підрахунку накопичених кратерів, становить 2,0-2,3 та 1,5-2,5 млрд років відповідно[1][28][29].
На сході від цих лавових покривів лежить покрив, що вирізняється найбільшим у регіоні вмістом заліза та титану і, за деякими оцінками на основі підрахунку кратерів, найменшим на Місяці віком[1][28][30]. 2020 року туди був відправлений посадковий модуль космічного апарату «Чан'е-5», і радіоізотопний вік доставлених ним зразків теж виявився найменшим для датованих цим методом місячних базальтів[31][32]: 2,030 ± 0,004[31] або 1,963 ± 0,057 млрд років[30] (за підрахунком кратерів було отримано оцінки 1,21 ± 0,03[1], 1,49 ± 0,17[28] та 2,07 ± 0,03[29] млрд років).
Гора Рюмкера займає площу близько 4000 км2[2] і об'єм 1400[10] — 1800 км3[7]. Найвища її вершина — вулканічний купол, розташований у її південній частині і відомий під неофіційною нині назвою Рюмкер β. Його вершина лежить на 1280[2] або на 1271[1] м нижче за місячний рівень відліку висот. Відносно своєї основи він теж є найвищим куполом гори: 425 м. Найнижча точка в межах гори лежить на дні кратера Рюмкер C: 2777 м нижче нульового рівня[2].
За діаметра основи близько 70 км висота гори сягає лише 1,3 км. Таким чином, її схили дуже пологі — на 3/4 її площі похил менший за 3°[прим. 3], а в середньому по горі становить 2,7°[1]. По краях гори він сягає 6—15°, створюючи досить чіткий, особливо з західного боку, уступ. Підніжжя гори затоплене морською лавою[2].
На відміну від більшості місячних височин, гора Рюмкера має темне забарвлення, як і навколишнє море[33][34].
Гора створює позитивну аномалію Буге[ru] (гравітаційну аномалію з поправкою на тяжіння деталей рельєфу), що вказує на існування під її поверхнею порід підвищеної густини — по всій видимості, магматичних[35]. Згідно досліджень гравіметричних даних супутника GRAIL, вони є основним матеріалом гори[35]; крім того, скупчення щільних порід (густиною понад 3 г/см3 при густині материкової кори в середньому 2,55 г/см3) існує на глибині близько 6-18 км під нею. Ймовірно, це колишнє магматичне вогнище, від якого живилися вулкани гори[36].
Гора Рюмкера має кілька виразних округлих вершин. Вони виглядають як типові місячні куполи[7] — поширені в місячних морях височини вулканічного або інтрузивного походження. На горі можна розрізнити принаймні 6-10 куполів[37]. 1974 року на знімках супутника Lunar Orbiter 4 їх було нараховано понад 30[38], але 2017 року на основі альтиметричних та фотографічних даних апаратів SELENE та LRO існування деяких куполів було спростовано, натомість було виявлено нові. За даними цієї роботи, на горі Рюмкера є 22 куполи[2]. Їх інтерпретують як щитові вулкани[2][1]. Іноді гору розглядають як єдиний щитовий вулкан із багатьма центрами виверження[10][9].
Ширина основи цих куполів лежить у межах 2—14 км, а висота — в межах 70—425 м. Їх схили, як і у гори в цілому, дуже пологі: з середнім похилом від 1,9 до 10,8°. 6 куполів мають на вершині кратер, що може бути вулканічним[2].
На горі Рюмкера є кілька звивистих борозен, інтерпретованих як русла лавових потоків. Вони розташовані по краях гори, звідки спускаються до Океану Бур, і всі відносно маленькі. Найбільша з них сягає довжини близько 10 км і ширини близько 0,5 км. Вона тягнеться південним схилом від основи одного з куполів до океану, а посередині сполучається з маленьким кратером[2][прим. 4].
На заході гори лежить 60-кілометрова гряда шириною до 2,5 км, що південним кінцем проходить по краю гори і виходить в океан. На північному сході тягнеться 23-кілометрова гряда, що на півдні переходить у 35-кілометровий уступ. Ці дві гряди та уступ утворюють майже повне кільце діаметром близько 50 км, що на південному заході збігається з краєм гори. Вигляд уступу мають і деякі інші ділянки її краю, особливо на заході[2].
На поверхні гори є лише невеликі кратери. Найбільший із них (4,3 км) має власне позначення — Рюмкер C. Він розташований на півночі гори і примітний неправильною формою та припіднятим на південному заході валом, що вказує на його утворення від похилого удару з північного сходу[2]. На північному краї гори є й кілька інших подібних кратерів; крім того, цей край вкритий характерними плавними нерівностями, витягнутими так само на північний схід — у бік Затоки Райдуги. Ймовірно, все це сліди викидів від удару, що створив її басейн[33][38][39][2][1].
Інші кратери гори переважно менші за 2 км. Багато з них, судячи з неправильної форми й розташування групами, теж є вторинними. Основним джерелом останніх є розташований за 25 км від гори молодий кратер Рюмкер E, а деякі, ймовірно, належать кратерам Аристарх, Коперник, Гарпал та Піфагор[2].
Гора Рюмкера має чітку межу як у рельєфі, так і в складі ґрунту[34]. Вона відрізняється від навколишнього моря меншим вмістом титану та заліза. Ця різниця найбільша з північно-східного боку, де, згідно зі спектральними даними, вміст TiO2 становить 1-2 %, а FeO — 10-15 %, тоді як у лаві довкола гори — в середньому 4 та 17 % відповідно (втім, з великими відмінностями в різних місцях)[2][40]. Разом із тим ґрунт гори за складом ближчий до морської лави (базальту), ніж до материкових порід[39][2]. Ознаки наявності значної домішки останніх є лише на північному сході, причому вони, ймовірно, є викидами з віддалених кратерів[2]. Особливості складу ґрунту гори призводять до її тонкої відмінності за відтінком від моря[7][34], але оком це не помітно і при високому Сонці гора Рюмкера не вирізняється з-поміж околиць[34][8].
Деякі радарні та спектрометричні дослідження вказують на наявність на горі не лише лави, а й дрібнозернистих пірокластичних викидів[39][41], але інші дані цього не підтверджують[2].
Походження гори Рюмкера явно вулканічне, але деталі її формування неясні[2] і чому такі об'єкти не з'явилися більш ніде на Місяці, невідомо[4].
Найстаршими деталями рельєфу гори є сліди падіння викидів басейну Затоки Райдуги, що вкривають її північний схил. В інших місцях гори вони знищені тамтешніми виверженнями, а довкола неї залиті лавою Океану Бур. За результатами підрахунку кратерів, вік цих слідів становить 3,71+0,04
−0,05 млрд років[2].
Інші деталі поверхні гори, зокрема вулканічні куполи, сформувалися пізніше. Для двох рівних ділянок у її східній половині отримано оцінки віку 3,58+0,03
−0,04 та 3,51+0,04
−0,06 млрд років. Приблизно такий же вік у двох низьких куполів на північному сході (3,53+0,06
−0,09 та 3,43+0,11
−0,46 млрд років). Більш крутосхильні куполи на півдні виявилися молодшими: 3,04+0,31
−0,94 млрд років у найвищого купола та 2,91+0,42
−0,99 млрд років у його сусіда[2]. Крутість схилів та малий вік можуть бути пов'язані: наприкінці вивержень лава, ймовірно, була холоднішою і, як наслідок, в'язкішою, до того ж поступала повільніше[2].
В Океані Бур навколо гори Рюмкера виверження тривали і до її формування, і ще довго після нього, затопивши лавою її підніжжя. Найстаріша лава, що нині видна на поверхні океану, має вік 3,7-3,8 млрд років; по всій видимості, вона є і в околицях гори, але там вкрита більш молодою[1]. В цьому регіоні найстаршими видимими пластами морської лави є ті, що лежать на заході та на півночі від гори: вони мають вік 3,2-3,5 та 3,3-3,5 млрд років (пізньоімбрійська епоха)[1][28][29]. Другий із них межує з маленькою ділянкою північного краю гори. Решта суміжного з нею лавового покриву набагато молодша (ератосфенівський період): на південному заході — за різними оцінками, 2,30 ± 0,10[1], 2,03 ± 0,33[28] або 2,02 ± 0,16[29] млрд років, а на північному сході — 1,51 ± 0,07[1], 2,06 ± 0,24[28] або 2,54+0,41
−0,50[29] млрд років[прим. 5].
Крім вулканізму, на вигляд гори вплинули тектонічні процеси, що створили дві гряди. Згодом на ній з'являлися лише дрібні кратери від ударів космічних тіл та від падіння викидів великих кратерів в околицях[2].
Ці кратери, розташовані в околицях гори Рюмкера, називаються ім'ям Рюмкер із доданням великої латинської літери[3]:
Рюмкер | Координати | Діаметр, км |
---|---|---|
C | 41.58° пн. ш. 58.09° зх. д. | 4,3 |
E | 38.64° пн. ш. 57.14° зх. д. | 6,8 |
F | 37.26° пн. ш. 57.28° зх. д. | 5,0 |
H | 40.33° пн. ш. 52.76° зх. д. | 4,0 |
K | 42.25° пн. ш. 56.04° зх. д. | 3,0 |
L | 43.57° пн. ш. 57.33° зх. д. | 3,4 |
S | 42.58° пн. ш. 63.08° зх. д. | 3,0 |
T | 42.51° пн. ш. 64.75° зх. д. | 3,2 |
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.