Герасимов Євген Володимирович

Євген Володимирович Герасимов (нар. 25 лютого 1951, Москва, Російська РФСР, СРСР) — радянський і російський актор театру і кіно, каскадер, кінорежисер, політичний і громадський діяч; народний артист Російської Федерації (1994)^[1], лауреат премії Ленінського комсомолу (1980).

Герасимов Євген Володимирович
Евгений Владимирович Герасимов
Зображення
Дата народження	25 лютого 1951(1951-02-25) (73 роки)
Місце народження	Москва, СРСР
Громадянство	СРСР  Росія
Alma mater	Театральний інститут імені Бориса Щукіна (1972)
Професія	актор кінорежисер, каскадер, депутат Московської міської думи (16 грудня 2001 — дотепер)
Кар'єра	1965 — дотепер
Членство	СК СРСР і Moscow City Dumad
Нагороди	Орден Дружби Народний артист Росії Премія Ленінського комсомолу
IMDb	ID 0314048
Герасимов Євген Володимирович у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Герасимов.

Депутат Московської міської думи (16 грудня 2001 — т. ч.)^[2]. Член російської політичної партії «Єдина Росія»^[3].

Біографія

Євген Герасимов народився 25 лютого 1951 року в Москві, в робітничій сім'ї. Батько — Володимир Герасимов (помер у 66-річному віці), фронтовик, під час німецько-радянської війни (1941—1945) пішов добровольцем на фронт, воював на 1-му Українському фронті та інших напрямках, незадовго до перемоги отримав важке поранення і втратив ногу (її ампутували у фронтових умовах без анестезії), після війни вивчився кравецькому ремеслу і працював в ательє, став одним з найкращих закрійників радянської столиці. Мати — Раїса Михайлівна, була в усьому опорою батька, виховувала дітей, вела домашнє господарство. Дід (по батьківській лінії) був репресований, загинув в таборах, бабуся (по батьківській лінії) загинула в одній з московських тюрем. Молодша сестра — Олена Володимирівна, вчителька^[4][5].

У дитинстві Євген навіть не думав ставати актором, захоплювався точними науками і спортом, навчався у фізико-математичній середній школі, брав участь у шкільних олімпіадах і збирався вступати до технічного вишу^[6][7].

Але, з волі випадку, у чотирнадцятилітньому віці дебютував у кіно, в епізодичній ролі Саньки Римарьова в радянському художньому фільмі «Вони не пройдуть» (1965) режисера Зігфріда Кюна (з НДР), яку отримав завдяки тому, що у дворі будинку на Плющисі його помітила асистент з кіностудії «Мосфільм» і запросила на кінопроби^[6][7].

У 1966 році зіграв головну роль (Родька Муромцев) у драматичному художньому фільмі режисера Юлія Карасика «Людина, якого я люблю».

У 1968 році вступив, а в 1972 році закінчив акторський факультет Вищого театрального училища імені Б. В. Щукіна при Державному академічному театрі імені Є. Б. Вахтангова в Москві (художній керівник курсу — Анатолій Іванович Борисов)^[8].

Після закінчення ВТУ імені Б. В. Щукіна був прийнятий в трупу Московського академічного театру імені Володимира Маяковського під керівництвом Андрія Олександровича Гончарова, де прослужив вісім років^[6][7].

У 1978 році Євгенія Герасимова запросили на головну роль (Іван Воронецький, секретар райкому комсомолу) в п'ятисерійний військово-драматичний телевізійний художній фільм " Час вибрав нас " (1979) режисера Михайла Пташука виробництва кіностудії «Білорусьфільм». Актор прийняв цю пропозицію, сподіваючись, що ця робота стане для нього проривом. І в цей же час йому надходить ще одна приваблива пропозиція — зіграти головну роль Володимира Шарапова в п'ятисерійному детективному телевізійному художньому фільмі «Місце зустрічі змінити не можна» (1979), який готувався знімати на " Одеській кіностудії " режисер Станіслав Говорухін за сценарієм Аркадія і Георгія Вайнерів, написаному за їхніми романом « Ера милосердя». Герасимов був одним з головних претендентів на роль Шарапова і дуже хотів зніматися в картині, але, щоб не підвести Михайла Пташука і знімальну групу, вирішив вибрати фільм, в якому вже почав зніматися, про що пізніше, звичайно ж, шкодував^[9]. У 1980 році за виконання ролі Івана Воронецького в телефільмі «Час вибрав нас» актор був удостоєний премії Ленінського комсомолу в галузі мистецтва.

У 1979—1981 роках Герасимов навчався на Вищих курсах сценаристів і режисерів (ВКСР) у Москві, в майстерні Георгія Миколайовича Данелії і Ельдара Олександровича Рязанова^[6].

Зіграв роль Валентина Рослякова в популярних радянських детективних художніх кінострічках «Петрівка, 38» (1980) і «Огарьова, 6» (1980) режисера Бориса Григор'єва, знятих за однойменною повістю Юліана Семенова. Фільми стали лідерами радянського кінопрокату 1980 (53 мільйони глядачів) і 1981 роки (33 мільйони глядачів) відповідно, а актор здобув широку популярність.

Всесоюзну популярність Євген Герасимов здобув завдяки ролі робота Вертера в дитячому багатосерійному науково-фантастичному телевізійному художньому фільмі «Гостя з майбутнього» (1984) кінорежисера Павла Арсенова .

У 1986 році виконав головну роль, бармена в портовому ресторані Миколи Звєрєва, в детективно-пригодницькому художньому фільмі «Бармен з „Золотого якоря“» режисера Віктора Живолуба.

З 1994 року — автор і ведучий телевізійних програм «Кінескоп», «Парад зірок», «Парад фестивалів».

До 2000 року — віце-президент Гільдії акторів кіно Росії^[6].

До початку політичної діяльності в 2001 році був артистом і кінорежисером-постановником Центральної кіностудії дитячих і юнацьких фільмів імені Максима Горького (місто Москва)^[6].

З 16 грудня 2001 року по теперішній час — депутат Московської міської думи (третього (2001—2005), четвертого (2005—2009), п'ятого (2009—2014), шостого (2014—2019) і сьомого (з 2019) скликань), голова Комітету з питань культури і масових комунікацій^[2].

Член Президії політради Московського міського регіонального об'єднання (ММРО) Всеросійської політичної партії «Єдина Росія», заступник секретаря Політради ММРО місцевого відділення Західного адміністративного округу міста Москви^[3].

Був директором Центрального будинку працівників мистецтв (ЦБПМ).

У 2004—2006 роках — президент міжнародного фестивалю «Євразійський телефорум» (творчий конкурс телевізійних фільмів і програм) у Москві^[10][11][12].

З 18 жовтня 2005 року^[13] по квітень 2006 року^[14] виконував обов'язки голови Союзу кінематографістів Російської Федерації під час «творчої відпустки» Микити Михалкова. 4 березня 2015 року обраний головою Московської міської організації ТОВ «Союз кінематографістів Росії»^[15]. Є дійсним членом Правління^[16] і Секретаріату^[17] Союзу кінематографістів Російської Федерації.

З 2011 року по теперішній час є президентом Московського кінофестивалю «Будемо жити»^[18].

Має розряди з різних видів спорту, володіє прийомами карате (є володарем чорного поясу 5-го дана^[19]), не раз сам виконував складні каскадерські трюки в кіно. Майстер спорту з легкої атлетики, кандидат в майстри спорту з авторалі і по кінному спорту^[18] .

22 лютого 2015 року обраний президентом регіональної громадської організації «Московська асоціація бойових мистецтв» (МАБМ)^[20] .

З 2016 року зайнятий в двох спектаклях Московського державного театру «Ленком» — в ролі льотчика в постановці «Дивний народ ці дорослі» за мотивами повісті Антуана де Сент-Екзюпері «Маленький принц» (автор інсценізації та режисер-постановник — Сергій Дьячковський, прем'єра — 2 жовтня 2016 року) і в ролі короля Людовика Великого в постановці «Сни пана де Мольєра…» за п'єсою Михайла Булгакова «Кабала святош» (постановка — Павло Сафонов, прем'єра — 13 вересня 2017 року)^[21].

Особисте життя

• Дружина — Марія Арнольдівна Калініна^[6].
  • Дочка — Ольга Євгенівна Герасимова (нар.. 1977), закінчила Інститут іноземних мов; володіє англійською, французькою та частково іспанською мовами, навчалася також у Дипломатичній академії, має досвід роботи в піарі^[4][6].
  • Син — Володимир Євгенович Герасимов (нар.. 1983), закінчив МДІМВ, працює юристом-міжнародником, знає іноземні мови^[4][6].

Творчість

Ролі в театрі

Московський академічний театр імені Володимира Маяковського

Євген Герасимов був прийнятий в трупу театру в 1972 році, відразу після закінчення Вищого театрального училища імені Б. В. Щукіна, і прослужив у ній вісім років^[6][7], зігравши в наступних спектаклях:

• 1972—1980 — «Розгром» за однойменним романом Олександра Фадєєва (постановка — Марк Захаров) — старий-кореєць (введення)^[22]
• 1972 — 1980 — «Медея» за однойменною трагедією Евріпіда (постановка — Микола Охлопков) — Вісник
• 1972 — 1980 — «Аристократи» за однойменною п'єсою Миколи Погодіна (постановка — Микола Охлопков) — Петін
• 1972 — 1980 — «Три хвилини Мартіна Гроу» за однойменною п'єсою Генріха Боровика (постановка — Андрій Гончаров та Е. І. Красницький) — гример
• 1972 — 1980 — «Людина з Ламанчі», мюзикл Дейла Вассермана і Д. Деріона за мотивами роману «Дон Кіхот» Мігеля де Сервантеса (постановка — Андрій Гончаров) — Крихітка
• 1972 — 1980 — «Трамвай „Бажання“» за мотивами однойменної п'єси Теннессі Вільямса (постановка — Андрій Гончаров) — піаніст
• 1972 — 1980 — «Діти Ванюшина» за однойменною п'єсою Сергія Найдьонова (постановка — Андрій Гончаров) — Олексій
• 1972 — 1980 — «Дума про Британку» за однойменним твором Юрія Яновського (постановка — Андрій Гончаров і Б. С. Кондратьєв) — Грицько
• 1972 — 1980 — «Людина на своєму місці» за однойменною п'єсою Валентина Черних (постановка — Оскар Ремез) — Віктор Сомов
• 1974 — 1980 — «Неопублікована репортаж» за однойменною п'єсою Рустама Ібрагімбекова (постановка — Андрій Гончаров і Юхим Табачников) — Саша
• 1975 — 1980 — «Проводи» за однойменною п'єсою Ігнатія Дворецького (постановка — Андрій Гончаров) — вантажник
• 1976 — 1980 — «Венсеремос!» за п'єсою «Інтерв'ю в Буенос-Айресі» Генріха Боровика (постановка — Андрій Гончаров і Анатолій Ромашин) — Педро

Московський державний театр «Ленком Марка Захарова»

• 2016 (по т. ч.) — «Дивний народ ці дорослі», сценічна фантазія за мотивами повісті Антуана де Сент-Екзюпері «Маленький принц» (автор інсценізації та режисер-постановник — Сергій Дьячковський, прем'єра — 2 жовтня 2016 року) — льотчик^[21]
• 2017 (по т. ч.) — «Сни пана де Мольєра…» за п'єсою Михайла Булгакова «Кабала святош» (постановка — Павло Сафонов, прем'єра — 13 вересня 2017 року) — Людовик Великий^[21]

Фільмографія

Актор

1. 1965 — Вони не пройдуть — Санька Римарьов
2. 1966 — Людина, яку я кохаю — Родька Муромцев
3. 1970 — Звинувачуються в убивстві — Олександр Щетинін
4. 1970 — У лазуровому степу — Яків
5. 1972 — Крапка, крапка, кома… — Саша, піонервожатий
6. 1972 — Літні сни — Андрій Пчолка
7. 1973 — Хмари — Коля
8. 1974 — Ще не вечір — Альоша Ковальов, син
9. 1975 — Моя доля — Михайло Єрмаков (в юності)
10. 1975 — Незнайомий спадкоємець — Сергій Скворцов
11. 1976 — Гранітні острови — замполіт
12. 1976 — Не вір крику нічного птаха —
13. 1977 — Остання двійка — Микола
14. 1977 — Слідство ведуть ЗнаТоКі. Справа № 11. «Любою ціною» — Вадим Холін, студент, підслідний
15. 1978 — Зникнення — Максим Шабанов
16. 1978 — За все у відповіді — Олег Волошин
17. 1978 — Фортеця — Філіппов, лейтенант
18. 1978 — Бунтівна барикада — Клюєв
19. 1978 — Територія — Георгій Апрятін, інженер-геолог
20. 1979 — Час вибрав нас — Іван Воронецький, секретар райкому комсомолу
21. 1979 — Оглядини — Павло
22. 1980 — Петровка, 38 — Валентин Росляков, старший лейтенант карного розшуку
23. 1980 — Огарьова, 6 — Валентин Росляков, капітан ОБХСС
24. 1980 — Вам і не снилося… — дядько Володя, вітчим Каті Шевченко
25. 1981 — Народжені бурею — Раймонд Раєвський
26. 1981 — Наказ: вогонь не відкривати — Соловей, сержант
27. 1982 — Срібне ревю — Самохвалов
28. 1982 — Повернення резидента — Андрій Михайлович Кузнєцов, співробітник КДБ
29. 1982 — Державний кордон. Східний кордон — Жора Скворцов, шанувальник співачки Ольги Анісімової
30. 1983 — Така жорстка гра — хокей — Полуєктов
31. 1983 — Підліток — Сергій, князь
32. 1983 — День народження — Максим
33. 1983 — Ранок без оцінок — батько Гліба
34. 1984 — Дуже важлива персона — художник
35. 1984 — Гостя з майбутнього — Вертер, біоробот, прибиральник в Інституті часу / голос козла Наполеона (в епізоді, коли козел Наполеон повідомляє Алісі адресу Колі)
36. 1985 — П'ять хвилин страху — Семен Іванович Бугайов, майор міліції, уведений до банди
37. 1985 — Шкідлива неділя — Євген Володимирович, голова журі кінофестивалю
38. 1986 — Бармен із «Золотого якоря» — Микола Звєрєв, бармен у портовому ресторані «Золотий якір»
39. 1986 — Кінець операції «Резидент» — Андрій Михайлович Кузнєцов, співробітник КДБ
40. 1986 — Стороннім вхід дозволений — Юрій Корольов, батько Діми
41. 1987 — Забави молодих — лікар служби швидкої медичної допомоги
42. 1989 — Поїздка у Вісбаден — Донгоф
43. 1990 — Ніч довгих ножів — Ігор
44. 1991 — Вищий клас — Олег Румянцев
45. 1992 — Річард Левине серце — Конрад, маркіз Монферратський
46. 1993 — Лицар Кеннет — Конрад, маркіз Монферратский
47. 1994 — Чарівник Смарагдового міста — Залізний Дроворуб
48. 1997 — Ніч жовтого бика — # 2000 — Романові. вінценосна сім'я — Філіп Ісайович Голощокін, комісар
49. 2000 — Смерть Таїрова — новий актор / Панталоне
50. 2001 — Династія полковника «N» — син
51. 2008 — Туман розсіюється — Хромов, генерал, начальник управління «С» 1 -го управління КДБ СРСР
52. 2008 — Сава — Сава Іванович Мамонтов, російський підприємець і меценат^[23]
53. 2009 — Москва.ру — Юсуп
54. 2010 — Одного разу в Бабен-Бабене — Алов, працівник видавництва
55. 2012 — Потрійна життя — Кирило Юрійович Брусін, медіамагнат
56. 2019 — Москва закохана

Режисер

1. 1983 — Візит (короткометражний фільм у кіноальманаху «Смуга везіння»)
2. 1984 — Дуже важлива персона
3. 1985 — Не ходіть, дівчата, заміж
4. 1987 — Забави молодих
5. 1989 — Поїздка у Вісбаден
6. 1992 — Річард Левине Серце
7. 1993 — Лицар Кеннет
8. 2008 — Сава^[23]
9. 2008 — Туман розсіюється
10. 2012 — Та, яку не чекають (фільм-вистава)

Озвучування

Художні фільми

1. 1968 — Ромео і Джульєтта — Ромео Монтеккі (роль Леонарда Вайтінга)
2. 1970 — Перстень княгині Анни — # 1972 — Решма і Шера — # 1972 — Коли зацвів мигдаль — Лексо (роль Георгія Піпія)
3. 1973 — Вбивство Маттеоті — П'єро Гобетті (роль Стефано Оппедізано)
4. 1974 — Повітряний міст — Ніко (роль Дато Жгенті)
5. 1977 — Вічна казка любові — Вир Сингх (роль Джітендри)
6. 1977 — Сіль і хліб — джигит (роль Джанаса Іскакова)
7. 1988 — Прилив — Мік (роль Коліна Фрілза)

Мультиплікаційні фільми

1. 1973 — Персей — Персей
2. 1974 — Прометей — юнак
3. 1974 — Сміливець-молодець — Сміливець-молодець
4. 1981 — Космічні прибульці. фільм 2

Визнання заслуг

Державні нагороди

• 1980 — лауреат премії Ленінського комсомолу в галузі мистецтва — за виконання ролі Івана Воронецького в багатосерійному телевізійному художньому фільмі « Час вибрав нас» (1976, 1978) режисера Михайла Пташука виробництва кіностудії " Білорусьфільм ".
• 1985 — почесне звання " Заслужений артист РРФСР ".
• 1994 — почесне звання " Народний артист Російської Федерації " (11 квітня 1994) — за великі заслуги в галузі кіномистецтва^[1].
• 2001 — орден Пошани (6 вересня 2001) — за багаторічну плідну діяльність у галузі культури і мистецтва, великий внесок у зміцнення дружби і співпраці між народами^[24] .
• 2006 — орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня (2 серпня 2006 року) — за активну участь у законотворчій діяльності та багаторічну сумлінну працю^[25] .
• 2011 — орден Дружби (10 травня 2011 року) — за активну участь у законотворчій діяльності та багаторічну сумлінну працю^[26] .
• 2018 — орден «За заслуги перед Вітчизною» III ступеня (30 травня 2018) — за активну законотворчу діяльність та багаторічну сумлінну працю^[27] .

Громадські нагороди і звання

• 1989 — золотий знак «За внесок в світову культуру» від Папи Римського Іоанна Павла II — за акторську і режисерську роботу над драматичним художнім фільмом « Поїздка в Вісбаден» (1989) за повістю Івана Тургенєва " Весняні води "^[7] .
• 2008 — гран-прі міжнародного фестивалю «Євразійський телефорум» в Москві (9 листопада 2008 року) — за акторську і режисерську роботу над чотирисерійний телевізійним художнім фільмом « Сава», що розповідає про непросту долю відомого російського мецената і промисловця Сави Мамонтова^[23] .
• 2009 — приз Гільдії кінорежисерів Росії «За внесок в кіномистецтво» на II Всеросійському кінофестивалі акторів-режисерів «Золотий Фенікс» у Смоленську (19 вересня 2009 року)^[28] .
• 2019 — спеціальний приз Вищої школи кіно і телебачення «Останкіно» в Москві (31 серпня 2019 року)^[29] .
• звання «Почесний кінематографіст Росії»^[2] .
• звання "Почесний член Російської академії мистецтв "^[30] .

Примітки

1. Указ Президента Российской Федерации Б. Ельцина от 11 апреля 1994 года № 751 «О присвоении почётного звания „Народный артист Российской Федерации“ Герасимову Е. В.»". [Архівовано 30 травня 2016 у Wayback Machine.] Официальный сайт Президента Российской Федерации // kremlin.ru
2. Герасимов Евгений Владимирович, депутат Московской городской думы. Краткая биография. [Архівовано 17 листопада 2020 у Wayback Machine.] Официальный сайт Московской городской думы // duma.mos.ru
3. Герасимов Евгений Владимирович. Депутат Московской городской думы, народный артист Российской Федерации. Биография. [Архівовано 14 вересня 2021 у Wayback Machine.] Официальный сайт российской политической партии «Единая Россия» // er.ru (15 листопада 2020 року)
4. Евгений Герасимов: «Счастье − ощущение, а не формула!». — На днях Евгений Герасимов − любимый всеми артист, а также депутат Мосгордумы, празднует своё шестидесятилетие. Мы встретились с ним накануне юбилея, чтобы поговорить о жизни, творчестве, депутатской работе. [Архівовано 28 квітня 2022 у Wayback Machine.] АО «Редакция газеты „Вечерняя Москва“» // moscvichka.ru (26 февраля 2011 года)
5. Евгений Герасимов: «Отец многому научил меня в жизни своим примером».^{[недоступне посилання]} Официальный сайт газеты «Московская правда» // a.mospravda.ru (7 мая 2014 года)
6. ВИДЕО. Документальный фильм «Евгений Герасимов. Привычка быть героем» (Россия, ООО «Бис ТВ» по заказу ОАО «ТВ Центр», 2012 год; продолжительность — 00:39:01). [Архівовано 18 листопада 2020 у Wayback Machine.] Официальный сайт телекомпании «ТВ Центр» // tvc.ru (25 февраля 2019 года)
7. ВИДЕО. Новости культуры (эфир от 25 февраля 2016 года). Евгений Герасимов отмечает 65-летие. [Архівовано 14 серпня 2020 у Wayback Machine.] Официальный сайт телеканала «Россия-Культура» // tvkultura.ru (25 февраля 2016 года)
8. Архив. Высшее театральное училище имени Б. В. Щукина. Галерея выпускников. 1970-е годы. Официальный сайт Театрального института имени Бориса Щукина // htvs.ru. Архів оригіналу за 29 січня 2022. Процитовано 14 вересня 2021.
9. ВИДЕО. «На его месте мог быть я». Документальный фильм о кинопробах (00:51:50). — История кинопроб для съёмок в легендарных советских фильмах: «Место встречи изменить нельзя», «Бумбараш», «Кавказская пленница», «Гусарская баллада», «Бриллиантовая рука», «Чародеи», «Буратино» и «Курьер». [Архівовано 14 вересня 2021 у Wayback Machine.] Официальный сайт «Первого канала» // 1tv.ru (31 июля 2014 года). Дата обращения: 26 февраля 2021 года.
10. В Москве завершился VII «Евразийский телефорум». [Архівовано 16 листопада 2020 у Wayback Machine.] Официальный сайт телеканала «Россия-Культура» // tvkultura.ru (22 ноября 2004 года)
11. В Москве открылся восьмой Евразийский телефорум. [Архівовано 16 листопада 2020 у Wayback Machine.] РИА «Новости» // ria.ru (9 ноября 2005 года)
12. Девятый Евразийский телефорум пройдёт в Москве с 1 по 5 ноября 2006 года. [Архівовано 28 квітня 2022 у Wayback Machine.] // lenizdat.ru (30 августа 2006 года)
13. Евгений Герасимов исполнит обязанности Никиты Михалкова в Союзе кинематографистов. № 196. «Коммерсантъ». 18 октября 2005 года. Архів оригіналу за 27 квітня 2016. Процитовано 27 квітня 2016.
14. Дорогой наш Никита Сергеевич. — Историческая справка о председательстве Михалкова в Союзе кинематографистов РФ. // gazeta.ru. 18 декабря 2008 года. Архів оригіналу за 13 травня 2016. Процитовано 27 квітня 2016.
15. В Центральном доме кинематографистов 4 марта 2015 года состоялось общее собрание (конференция) Московской городской организации ООО «Союз кинематографистов России» (PDF). газета «СК-Новости» (стр. 2). № 329. официальный сайт Союза кинематографистов Российской Федерации // unikino.ru. 19 марта 2015 года. Архів оригіналу (PDF) за 30 квітня 2016. Процитовано 27 квітня 2016.
16. Правление. — Действующий состав Правления Союза кинематографистов Российской Федерации. [Архівовано 20 жовтня 2020 у Wayback Machine.] Официальный сайт Союза кинематографистов Российской Федерации // unikino.ru (30 марта 2015 года)
17. Секретариат. — Список членов Секретариата, избранных IX Съездом Союза кинематографистов Российской Федерации. [Архівовано 25 січня 2021 у Wayback Machine.] Официальный сайт Союза кинематографистов Российской Федерации // unikino.ru (30 марта 2015 года)
18. Герасимов Евгений Владимирович, президент Московского кинофестиваля «Будем жить». Биография, фильмография. [Архівовано 16 листопада 2020 у Wayback Machine.] Официальный сайт Московского кинофестиваля «Будем жить» // budemfestival.ru
19. Турнир, посвящённый Дню города Москвы. — 23 сентября 2018 года во Дворце борьбы имени легендарного борца двукратного олимпийского чемпиона Ивана Ярыгина состоялся турнир по всестилевому каратэ, посвящённый Дню города Москвы на призы Московской городской думы.^{[недоступне посилання]} Официальный сайт Российской ассоциации карате Шотокан (РАКШ) // shotokan.ru (23 сентября 2018 года)
20. Военно-спортивный праздник, посвящённый Дню защитника Отечества. — В рамках мероприятия также была проведена отчётно-выборная конференция Московской ассоциации боевых искусств (МАБИ), президентом которой единогласно избран депутат Московской городской думы, народный артист России, 4-й дан по каратэ Евгений Владимирович Герасимов. Сайт «Ассоциация витязей» // asvityazi.ru. 22 февраля 2015 года. Архів оригіналу за 11 червня 2016. Процитовано 15 травня 2016.
21. Герасимов Евгений Владимирович. Народный артист России. Биография. [Архівовано 15 листопада 2020 у Wayback Machine.] Официальный сайт Московского государственного театра «Ленком Марка Захарова» // lenkom.ru
22. Ольга Мещерякова. ВИДЕО. Новости на телеканале «Россия-24». Актёр, режиссёр, депутат: Евгений Герасимов отмечает 70-летие. [Архівовано 26 лютого 2021 у Wayback Machine.] // vesti.ru (25 февраля 2021 года). Дата обращения: 26 февраля 2021 года.
23. Сергей Гончаров. Депутат МГД Евгений Герасимов получил гран-при международного фестиваля «Евразийский телефорум». — В воскресенье, 9 ноября 2008 года, гран-при международного фестиваля «Евразийский телефорум» получил четырёхсерийный телефильм «Савва», снятый при поддержке московского правительства. Высокую награду из рук президента фестиваля Олега Попцова получил режиссёр фильма и исполнитель главной роли, депутат Московской городской думы Евгений Герасимов. [Архівовано 17 листопада 2020 у Wayback Machine.] Официальный сайт Московской городской думы // duma.mos.ru (10 ноября 2008 года)
24. Указ Президента Российской Федерации В. Путина от 6 сентября 2001 года № 1106 «О награждении государственными наградами Российской Федерации». [Архівовано 30 травня 2016 у Wayback Machine.] Официальный сайт президента Российской Федерации // kremlin.ru
25. Указ Президента Российской Федерации В. Путина от 2 августа 2006 года № 828 «О награждении государственными наградами Российской Федерации». [Архівовано 14 травня 2016 у Wayback Machine.] Официальный сайт президента Российской Федерации // kremlin.ru
26. Указ Президента Российской Федерации Д. Медведева от 10 мая 2011 года № 616 «О награждении государственными наградами Российской Федерации». [Архівовано 14 травня 2016 у Wayback Machine.] Официальный сайт президента Российской Федерации // kremlin.ru
27. Указ Президента Российской Федерации В. Путина от 30 мая 2018 года № 281 «О награждении государственными наградами Российской Федерации». [Архівовано 19 червня 2018 у Wayback Machine.] Официальный интернет-портал правовой информации // publication.pravo.gov.ru
28. Евгений Герасимов получил награду «За вклад в киноискусство». — Президент фестиваля Всеволод Шиловский вручил Народному артисту России Евгению Герасимову приз от Гильдии кинорежиссёров России «За вклад в киноискусство». [Архівовано 16 листопада 2020 у Wayback Machine.] Информационный портал для профессионалов кинобизнеса «Профисинема» // proficinema.ru (21 сентября 2009 года)
29. Фестиваль «Будем жить» вручил награды. — 31 августа в Москве прошла торжественная церемония закрытия VIII кинофестиваля «Будем жить», по традиции приуроченного к Дню российского кино. [Архівовано 14 вересня 2021 у Wayback Machine.] Информационный портал для профессионалов кинобизнеса «Профисинема» // proficinema.ru (2 сентября 2019 года). Дата обращения: 26 февраля 2021 года.
30. К 70-летию Почётного члена РАХ Евгения Владимировича Герасимова. — Президент Российской академии художеств З. К. Церетели и Президиум поздравили Е. В. Герасимова с юбилеем. [Архівовано 14 вересня 2021 у Wayback Machine.] Официальный сайт Российской академии художеств (РАХ) // rah.ru (25 февраля 2021 года). Дата обращения: 26 февраля 2021 года.

Посилання

• Герасимов Евгений Владимирович, депутат Московской городской думы. Краткая биография. [Архівовано 17 листопада 2020 у Wayback Machine.] Официальный сайт Московской городской думы // duma.mos.ru
• Герасимов Евгений Владимирович. Биография, фильмография, фотографии актёра, режиссёра. [Архівовано 12 червня 2021 у Wayback Machine.] // ruskino.ru
• Ведущая: Наталья Тонких.  ВИДЕО. Программа «Вчера. Сегодня. Завтра. Евгений Герасимов» на телеканале Союза кинематографистов России «Прямой эфир» (00:28:50). на YouTube // youtube.com (пользователь — «UNIKINOTV»; опубликовано 11 сентября 2017 года)
• Телеграмма. Евгению Герасимову, народному артисту России. — Михаил Мишустин поздравил актёра театра и кино, депутата Московской городской думы с 70-летием. [Архівовано 14 вересня 2021 у Wayback Machine.] Официальный сайт Правительства Российской Федерации // government.ru (25 февраля 2021 года). Дата обращения: 26 февраля 2021 года.
• Мишустин поздравил Герасимова с юбилеем. — Премьер отметил мастерство импровизации актёра. [Архівовано 14 вересня 2021 у Wayback Machine.] Информационное агентство России «ТАСС» // tass.ru (25 февраля 2021 года). Дата обращения: 26 февраля 2021 года.
• Биография Евгения Герасимова. [Архівовано 14 вересня 2021 у Wayback Machine.] РИА «Новости» // ria.ru (25 февраля 2021 года). Дата обращения: 26 февраля 2021 года.
• Ольга Мещерякова. ВИДЕО. Новости на телеканале «Россия-24». Актёр, режиссёр, депутат: Евгений Герасимов отмечает 70-летие. [Архівовано 26 лютого 2021 у Wayback Machine.] // vesti.ru (25 февраля 2021 года). Дата обращения: 26 февраля 2021 года.
• Юлия Богоманшина. ВИДЕО. Новости. В «Ленкоме» дадут бал в честь Евгения Герасимова. — Народному артисту России, режиссёру и политику исполняется 70 лет. [Архівовано 14 вересня 2021 у Wayback Machine.] Официальный сайт телекомпании «ТВ Центр» // tvc.ru (25 февраля 2021 года). Дата обращения: 26 февраля 2021 года.
• Светлана Гордеева, корреспондент. ВИДЕО. Новости. В «Ленкоме» дадут бал в честь 70-летия Евгения Герасимова. — Сегодня в театре «Ленком» дадут бал − так коллеги и друзья народного артиста Евгения Герасимова решили отметить его 70-летие. Что такое работа в кино и успех − он узнал ещё в школьном возрасте, но настоящую известность Герасимову принесла роль в детективе «Петровка, 38». [Архівовано 14 вересня 2021 у Wayback Machine.] Официальный сайт телекомпании «НТВ» // ntv.ru (25 февраля 2021 года). Дата обращения: 26 февраля 2021 года.