Вітер Василь Петрович

Ві́тер Васи́ль Петро́вич (нар. 16 червня 1951(19510616), с. Великополовецьке, Сквирський район, Київська область, УРСР) — український актор, сценарист, режисер, продюсер. Президент студії «ВІАТЕЛ». Заслужений діяч мистецтв України. Доцент кафедри телережисури Національного університету театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого.^[1] Член Національної спілки кінематографістів України.

Вітер Василь Петрович
Дата народження	16 червня 1951(1951-06-16) (73 роки)
Місце народження	Великополовецьке Сквирський район Київська область
Громадянство	СРСР →  Україна
Національність	українець
Alma mater	Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Професія	режисер, сценарист, продюсер
Кар'єра	1975 і до тепер
Членство	Національна спілка кінематографістів України
Нагороди
IMDb	ID 8173958
«ВІАТЕЛ»

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Вітер.

Життєпис

Василь Вітер народився у селі Великополовецькому Сквирського району Київської області. Закінчив Київський інститут театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого у 1972 році за фахом «актор драми», майстерня Михайла Верхацького.

У 1972—1975 рр. працював актором у Житомирському обласному українськраїнському музично-драматичному театрі імені Івана Кочерги, Волинському обласному академічному музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка та на Кіностудії імені О. Довженка.

У 1976—1981 роках навчався у Київський інститут театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого за спеціальністю кінорежисура в майстерні Віктора Кісіна.

У 1981—1982 роки працював режисером у відділі по виробництву відеофільмів при Держтелерадіо УРСР. Був одним із перших режисерів у СРСР, котрі почали знімати ігрові фільми на відео, а саме кінострічку «У лузі на старому дивані» за новелою Є. Гуцала.

Працював режисером та режисером-постановником на Українській студії телевізійних фільмів «Укртелефільм» з 1982 по 1993 роки.

В 1994-го заснував і очолив студію «ВІАТЕЛ», на якій було створено близько 120 фільмів.^[2]

З 1996 року працює викладачем та художнім керівником курсу телережисерів на кафедрі режисури телебачення КНУТКТ імені Івана Карпенка-Карого.

З 2010 року — завідувач кафедри режисури телебачення Київського інституту театрального мистецтва ім. І.Карпенка-Карого.

З 2013 року — заступник Голови Комітету з Державної премії України імені Олександра Довженка.^[3] Член експертної комісії з питань Кінематографії Державного агентства України з питань кіно.^[4]

Доробок

Зняв понад 80 ігрових, документальних і музичних фільмів. Автор та ведучий телециклу «Василь Вітер. Ретроспектива» на телеканалі «Культура».

Фільмографія

Ролі в кіно:

• «Не віддавай королеву» (1975) — Длінномухін;
• «Далі польоту стріли» (1990) — Григорій;
• «Під маскою Беркута»(1991) — епізод;
• «Сад Гетсиманський» (1993) — Микола Чумак.

Режисерські кінопостановки:

• «У лузі на старому дивані» (1981, короткометражний фільм);
• «Житейське море» (1983, фільм-вистава);
• «Диктатура» (1985, фільм-вистава);
• «Кларнети ніжності» (повнометражний фільм);
• «Захисту не потребує» (повнометражний фільм);
• «Далі польоту стріли» (1990, повнометражний фільм);
• «Підземні води» (документальний фільм);
• «Іван Миколайчук. Тризна» (1989, документальний фільм);
• «Цвіт папороті» (документальний фільм);
• «Глибокий колодязь» (документальний фільм);
• «Гілея» (1993, документальний фільм);
• «Успенський собор» (2000, документальний фільм);
• «Михайлівський Золотоверхий» (2002, документальний фільм);
• «Володимирський Собор у Херсонесі» (2005, документальний фільм);
• «Михайлівський Золотоверхий монастир. 900 років» (2008, документальний фільм);
• «Гра Долі» (документальний серіал, 87 фільмів).

Сценарист:

• «Далі польоту стріли» (1990) — (повнометражний фільм);
• «Успенський собор» (2000) — (документальний фільм).
• «Михайлівський Золотоверхий» (2002) — (документальний фільм);
• «Володимирський Собор у Херсонесі» (2005) — (документальний фільм).

Премії

• Кінофестиваль українського кіно ім. Івана Миколайчука (1991);
• Міжнародний фестиваль «TOURFILM» у місті Карлови Вари (Чехія) (2000);
• Всеукраїнський телевізійний фестиваль «Відкрий Україну!» (2005), (2006);
• Київський Міжнародний фестиваль документальних фільмів «Кінолітопис» (2006), (2008), (2010).

Примітки

1. Кафедра режисури телебачення Національного університету театру, кіно і телебачення імені І. Карпенка-Карого. Архів оригіналу за 27 серпня 2014. Процитовано 26 серпня 2014.
2. «ВІАТЕЛ». Архів оригіналу за 27 червня 2014. Процитовано 26 серпня 2014.
3. Комітет з Державної премії України імені Олександра Довженка повідомляє про зміни у складі. Архів оригіналу за 27 серпня 2014. Процитовано 26 серпня 2014.
4. Державне агентство України з питань кіно. Архів оригіналу за 7 жовтня 2014. Процитовано 26 серпня 2014.

Посилання

• Вітер Василь Петрович — Енциклопедія Сучасної України [Архівовано 17 листопада 2016 у Wayback Machine.]
• Цикл телепередач «Василь Вітер. Ретроспектива» [Архівовано 27 серпня 2014 у Wayback Machine.]
• Вітер Василь. Короткий життєпис [Архівовано 27 серпня 2014 у Wayback Machine.]
• Василь Вітер: як «монтується» режисер [Архівовано 27 серпня 2014 у Wayback Machine.]
• Василь Вітер. Віктор Кісін: на шляху до видовища [Архівовано 27 серпня 2014 у Wayback Machine.]
• Технології та плани «ВІАТЕЛ» [Архівовано 27 серпня 2014 у Wayback Machine.]
• Рідні люди. Василь Вітер про Віктора Кісіна [Архівовано 27 серпня 2014 у Wayback Machine.]
• «Отак загинув Гуска» [Архівовано 3 вересня 2014 у Wayback Machine.]