Вантажний тролейбус
З Вікіпедії, безкоштовно encyclopedia
Ванта́жний троле́йбус — вантажна автомашина з електродвигуном, що живиться струмом від підвісних контактних дротів.
Має різновид (дуо́бус) з додатковим двигуном внутрішнього згоряння, який без тролейбусної електромережі або на відстані від неї живиться бензиновим чи дизельним пальним (дизель-тролейвоз)[1]. Відомий також як тролейбус-вантажник, тролейвоз, тролейкар, ремонтник, електровантажівка, неформально як «тролейбус без вікон» та в містах Йошкар-Ола та Чебоксари як «колоша».
Тролейвози застосовували у промисловості: у гірництві та на будівництві для підвезення обладнання та товарів, у містах їх використовували для буксування несправних пасажирських тролейбусів, для надання техдопомоги та для ремонту тролейбусних електромереж.
Вантажні тролейбуси найбільше використовувалися в Росії, Україні і Казахстані, хоча свого часу були розповсюджені і в Німеччині, Італії та США[2]. Головний період виробництва й застосування вантажних тролейбусів — 1930–1970-ті роки. Проте не всі вантажні тролейбуси промислово випускалися як такі: у воєнних 1940-х роках для заощадження бензину на тролейбуси переобладнували серійні самоскиди, тягачі та іншу вантажну техніку. У повоєнний час у таких машинах вже не було потреби, але їх можна було ще помітити на вулицях великих міст навіть у 1960–1970-ті роки.
Сьогодні[коли?] в Україні є близько 200 вантажних тролейбусів, зокрема: у Києві — майже 40 машин, у Донецьку — 15, в Одесі — близько 25, у Черкасах — 3, у Львові — 7, у Хмельницькому — 2 В Одесі, Черкасах, Житомирі, Києві і Донецьку вантажні тролейбуси ще працюють. Проте сьогодні користуються ними рідко: переважна більшість із них списана через застарілість та невідповідність технічним нормам.