Loading AI tools
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Болт (від ниж.-нім. bolt(e))[1], також бовт[2], прого́нич[3][4] — кріпильна деталь у вигляді циліндричного стрижня, переважно з металу або пластику, що має виконану по гвинтовій лінії нарізь та багатогранну під гайковий ключ або спеціальну (наприклад, напівкруглу) головку. Використовується для скріплення деталей та конструкцій. Болт фіксується за допомогою гайки з шайбою, або безпосередньо загвинчується в нарізевий отвір однієї зі скріплюваних деталей.
Має три головні частини:
Перші болти з наріззю з'явились у XV ст. Болти без нарізі використовувались ще у Стародавньому Римі: болт у вигляді стрижня з прорізом, в який забивався клин, що запобігав його зміщенню. Не виключається, що римлянами використовувались і шурупи з гвинтовою наріззю для скріплення дерев'яних конструкцій. Перша документальна згадка про гвинт відноситься лише до XV ст. Гвинти та інші кріпильні деталі були використані вже у 1438 р. Й. Гутенбергом у сконструйованому ним друкарському верстаті. Далі гвинти стали використовувати у годинникарстві та при виготовленні військової амуніції. У записних книгах Леонардо да Вінчі (кін. XV — поч. XVI ст.), є ескізи гвинторізних верстатів. Але перший такий верстат створено у 1568 р. за винаходом французького математика Ж. Бессона[fr]. Перша документальна згадка про гайку з наріззю належить до кінця XVI ст. В одній з англійських книг 1611 р. зустрічається вираз «гайка для гвинта», де під гвинтом мався на увазі болт у сучасному розумінні. Подальший розвиток нарізевих кріпильних елементів відбувся у період промислової революції XVIII ст. Наступним кроком — була стандартизація нарізевих деталей, що розпочалась у XIX ст. І на кінець XX ст. число різновидностей стандартизованих болтів уже склало кілька сотень, а типорозміри налічували десятки тисяч видів.
Поряд із запозиченим терміном «болт», в УРСР у 1920-х роках для позначення цієї кріпильної деталі починають вживати й слово «прогонич»[5], яке первісно означало «залізний прут для замикання віконниць, дверей, воріт»[6]. З 1990-х років його знову наводять деякі словники як синонім до «болт»[3][4][7][8][9][10].
За виконанням болти бувають:
Болти загального призначення з шестигранною головкою за ГОСТ 7798-70[11] мають найширше застосування. Їх виготовляють підвищеної, нормальної та звичайної точності (класів точності А, В, С), з нормальною або зменшеною головкою, з великим чи дрібним кроком нарізі, в одному з наступних виконань:
За розміром «під ключ» існують болти з нормальним розміром S = 1,5…1,6 d і зменшеним S = 1,3…1,4 d. Болти зі зменшеним розміром «під ключ» мають відповідно меншу опорну поверхню і тому можуть застосовуватися у з'єднаннях зі зниженими вимогами до міцності на зминання під головкою.
Болти загального призначення за точністю виготовлення і шорсткістю поверхні поділяються на дві групи: нормальної й підвищеної точності.
Болти різного ступеня точності відрізняються:
За міцністю болти класифікуються на:
Болти класифікуються за формою і розмірами. Болти випускають у таких діапазонах розмірів: з номінальним діаметром нарізі від 6 до 48 мм і завдовжки від 8 до 300 мм.
Окремі типи спеціальних болтів мають додаткові елементи: отвори, рівці та заглиблення для шплінтових з'єднань чи спеціальних ключів.
Механічні властивості болтів з вуглецевих нелегованих і легованих сталей за ГОСТ 1759.4-87[12] (ISO 898/1-78) за нормальних умов характеризують 11 класів міцності: 3.6; 4.6; 4.8; 5.6; 5.8; 6.6; 6.8 ; 8.8; 9.8; 10.9; 12.9. Перше число, помножене на 100, визначає номінальний тимчасовий опір у Н/мм², друге число (відокремлене крапкою від першого), помножене на 10, — відношення границі текучості до тимчасового опору у відсотках. Добуток чисел, помножений на 10, визначає номінальну границю текучості в Н/мм².
До високоміцних відносять болти, починаючи з класу міцності 8.8. Характеристики міцності визначаються відповідною маркою сталі й технологією виготовлення болтів. Сучасна технологія виготовлення високоміцних болтів базується на використанні методів холодної чи гарячої висадки та накатки нарізі на спеціальних автоматах з подальшим термічним обробленням і нанесенням покриття. Як вихідну сировину використовують дріт з низьковуглецевих і легованих сталей (з умістом вуглецю не більше 0,4 %) марок 10 кп, 20 кп, 10, 20, 35, 20Г2Р, 65Г, 40Х.
Умовне позначення болта містить: форму виконання, діаметр нарізі, крок і клас точності нарізі, довжину болта, клас міцності, позначення матеріалу і групу захисного покриття, товщину покриття, номер державного стандарту на дану конструкцію болта.
Як матеріали болтів переважно використовують: вуглецеві, леговані, жароміцні, жаростійкі, теплостійкі та корозостійкі сталі. У специфічних галузях і для специфічних призначень можуть використовуватись титанові, алюмінієві сплави чи сплави на основі міді. При необхідності болти можуть виконуватись з покриттями (цинкове, кадмієве та ін.). Товщина покриття 1, 3, 6, 9 мкм.
Приклади умовних позначень болтів:
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Every time you click a link to Wikipedia, Wiktionary or Wikiquote in your browser's search results, it will show the modern Wikiwand interface.
Wikiwand extension is a five stars, simple, with minimum permission required to keep your browsing private, safe and transparent.